Тамара БАДАХОВА: «Наша єдність у тому, що служіння закону є єдиним для всіх судів принципом діяльності»
Адміністративна юстиція створювалася з нуля. Тим, хто стояв біля її витоків, довелося по цеглинці вибудовувати нову спеціалізовану судову систему: починаючи з пошуку й облаштування приміщень, закінчуючи підбором співробітників апарату.
Адміністративна юстиція створювалася з нуля. Тим, хто стояв біля її витоків, довелося по цеглинці вибудовувати нову спеціалізовану судову систему: починаючи з пошуку й облаштування приміщень, закінчуючи підбором співробітників апарату. І лише у 2009 році вертикаль адмінсудів, передбачена указом Президента від 16.11.2004, отримала реальне втілення.
Ще не висохла фарба на фасадах перших установ, як на різних рівнях судової ієрархії заговорили про складнощі, що виникли з появою «конкурента». Й, очевидно, керуючись принципом «немає структури — немає проблем», усе голосніше лунали думки про недоцільність її існування.
Особливо гостро ця дискусія розгорілася під час останньої виборчої кампанії, не вщухає вона і в контексті оголошеної судової реформи. Чи дійсно спеціальні арбітри, які вирішують спори громадян і підприємств з органами влади, своїм існуванням обтяжують державу в цілому і судову систему зокрема? Відповідь на це питання спробуємо знайти в бесіді з головою Донецького апеляційного адміністративного суду, заслуженим юристом України Тамарою БАДАХОВОЮ.
«Не громадяни загубилися в пошуках адмінсудів, загубилися ті, хто роздував цей міф»
— Тамаро Панасівно, ще до початку роботи системи адмінсудів її критики прогнозували, що люди заплутаються, в який суд потрібно подавати скарги. А як на практиці? Українці виявилися більш юридично підкованими, ніж про них думали?
— Ви маєте рацію, широкомасштабна кампанія щодо дискредитації самої ідеї створення адміністративних судів почалася із самого зародження адмін’юстиції. На всіх поверхах судової системи із залученням депутатського корпусу розгорнулася непримиренна боротьба за тотальне знищення того, що ще не встигло народитися. Але життя показало, що запеклі противники створення адмінсудів керувалися надуманими ними міфами.
Зокрема, буквально з перших днів роботи було розвінчано міф про нібито незавидну долю нещасних громадян, які не знають, куди їм звернутися. Поки на телеекранах тривало обговорення цієї надуманої проблеми, ми вже розглядали тисячі й тисячі справ, якими були завалені адмінсуди.
Громадяни не загубилися в пошуках адміністративних судів, загубилися ті, хто роздував цей міф. Тим паче що наші громадяни в змозі знайти дорогу і в потрібний їм суд в Україні, і в Європейський суд з прав людини, куди, на жаль, змушені звертатися, не знайшовши справедливості в своїй країні. Причому кількість скарг у Страсбург на рішення адмінсудів практично нікчемна.
— Проте система оскарження дійсно стала складнішою: замість трьох цивільних отримали чотири адміністративні інстанції.
— Система була і є чіткою і простою:
- I інстанція — місцеві суди: окружні адміністративні суди;
- II інстанція — апеляційна: апеляційні адміністративні суди;
-- III інстанція — касаційна: Вищий адміністративний суд;
- провадження у зв’язку з винятковими обставинами: Верховний Суд.
Деякі противники створення адмінсудів, згадується, малювали схеми, що нібито буде понад 10 варіантів апеляційного і касаційного розгляду справ. Але ці вигадані сентенції можна пояснити тільки творчим збудженням тих, хто в пориві полеміки переконував сам себе.
— Навіщо ж було створювати нові суди, якщо, як стверджувалося на різних рівнях судової ієрархії, існуюча система цілком справлялася з розглядом усіх категорій справ?
— Ті, хто це стверджував, не враховували, що створення адмінсудів відповідає практиці всіх передових держав. У тій чи іншій формі вони існують у десятках розвинутих країн, де діє принцип верховенства права, включаючи США, Канаду, Велику Британію, Німеччину, Францію, Польщу, Іспанію, Швецію, Бельгію, Нідерланди, Португалію, Австралію.
Проте для противників адміністративних судів передовий зарубіжний досвід, мабуть, не авторитет. Тоді їм потрібно ще раз прочитати Основний Закон, де в ст.125 передбачено створення спеціалізованих судів, найвищими органами яких є відповідні вищі суди.
— І 5 років тому, і нині лунають пропозиції об’єднати під дахом одного апеляційного суду області всі види судочинства, створивши в них лише окремі палати. Як ви оцінюєте таку ідею?
— Такі пропозиції суперечать реаліям самого життя. А реалії такі: існуючі палати в загальних апеляційних судах — кримінальні та цивільні — по суті вже виконують функції самостійних спеціалізованих апеляційних судів. У них різні процесуальні кодекси, зовсім різні предмети розглядуваних правовідносин. Організаційно вони нічим не пов’язані, крім спільної бухгалтерії, спільного приміщення (не завжди) і спільного керівника.
При такому предметному розгляді відразу стає зрозуміло, хто найбільше заперечував проти створення адмінсудів — це ті керівники, які втрачали свою адміністративну монополію в судах.
До того ж у Конституції чітко сказано про спеціалізовані суди, а не про нові судові палати, як того добивалися наші опоненти.
Тому, з погляду ефективності судової системи, реального захисту інтересів громадян, навпаки, доцільно продовжити створення спеціалізованих судів і перевести де-факто ситуацію, що склалася, в правову площину. Необхідно створити на базі палат, які вже є в загальних апеляційних судах, самостійні апеляційні суди — окремо в кримінальних і в цивільних справах. Вважаю, це буде наступним етапом судової реформи.
Перебування в одному апеляційному суді двох палат, які не мають нічого спільного між собою за характером розглядуваних справ, — кримінальної та цивільної — себе вичерпало.
«Виділені на ремонт суми мізерні порівняно з надуманими мільярдами»
— Одним з головних аргументів проти створення нових судів була відсутність необхідних коштів. Значить, гроші все ж таки знайшлися?
— Створення нових судів, як і всього нового, безумовно, вимагає певних коштів. І як тільки стало зрозуміло, що народження нової юстиції неминуче, її противники пролили дуже багато крокодилових сліз з приводу мільярдів, які нібито знадобляться для створення адмінсудів. Хто найбільше обурювався — я вже сказала вище.
Що стосується цих нечуваних сум. Основні витрати передбачалися на придбання і ремонт приміщень. На сьогодні створено 27 окружних і 7 апеляційних адмінсудів, причому останні майже всі вже отримали гідні приміщення — в центральних частинах відповідних міст, причому їх площа достатня для функціонування — понад 4 тис. м2. На їх придбання Державною судовою адміністрацією витрачено 0 грн.! Тому що всі приміщення передані судам безкоштовно з балансу інших держустанов.
Так, отримати їх було надзвичайно важко, але ми, голови адмінсудів, уже майже пройшли цей шлях. Тому захисники народних коштів можуть спати спокійно — ми заощадили їхні міфічні мільярди.
— Але ж виділені будівлі потрібно було ще довести до пуття, щоб вони відповідали потребам судочинства.
— Дійсно, для ремонту приміщень були потрібні гроші, але в набагато менших розмірах. І не відразу, а частинами. Із цим завданням ми теж уже майже впоралися, а черговий міф противників адмінсудів канув у Лету, як, утім, й інші.
Кого цікавлять конкретні цифри, ті можуть звернутися в ДСАУ і переконатися, що виділені на ремонт суми мізерні порівняно з надуманими мільярдами.
«Про порушення єдності можуть говорити ті, хто трактує її як домінування єдиноначальності»
— Досить часто, особливо останнім часом, можна почути нарікання, що з появою нової спеціалізації порушилася єдність судової системи. Кому, на вашу думку, перейшли дорогу адмінсуди? Адже до госпсудів таких претензій не висували.
— У виступах тих, хто весь час говорив про єдність судової системи, я не знайшла відповіді, що під цією «єдністю» розуміється. Слів було сказано багато, а пояснень, аргументів, як і чому порушується єдність судів, я не почула. Та і їх і не могло бути.
Створення адмінсудів відповідає Основному Закону. Отже, наших противників не влаштовують не самі суди, а виконання вимог ст.125 Конституції та ст.1 закону «Про судоустрій України». В цих нормах чітко визначено не тільки систему судів, а й наявність судів різної юрисдикції в загальній системі.
Про порушення єдності можуть говорити ті, хто трактує її як домінування принципу єдиноначальності у всій системі судів. Подобається це комусь чи ні, але в міру просування країни по шляху демократичних реформ, багатьом керівникам, зокрема і в судовій системі, слід відвикати від бажання одноосібно керувати всім, усіх контролювати і на все одноосібно впливати. Ці часи безповоротно йдуть у минуле.
Ми повинні звикнути до того, що судова система складається із судів різної юрисдикції, а наша єдність полягає в тому, що верховенство права, служіння закону є єдиним для всіх судів принципом діяльності.
— Чим у такому разі можна пояснити мотиви противників адмін’юстиції?
— Спостерігаючи за численними виступами в ЗМІ організаторів кампанії проти адмінсудів і їхніх завзятих помічників, я звернула увагу на одну, дуже важливу, на мій погляд, обставину, в якій і полягає відповідь на ваше питання.
Відомо, що судді не мають права займатися політичною діяльністю. Також не вимагає доказів те, що судді зобов’язані неухильно виконувати прийняті закони, а не займатися їх нескінченною критикою і блокуванням.
У зв’язку із цим виникає резонне запитання: як оцінити діяльність тих служителів Феміди, які за основу своєї роботи на адміністративних посадах узяли боротьбу із законами, які їм не подобаються? На мій погляд, це ніщо інше, як завуальована форма політичної діяльності. Цього не повинно бути!
Спроби ігнорування законів, неправомірні зазіхання на підміну законодавчої влади є, незалежно від «благородності» мотивів, елементами політичної діяльності й масштабним утягуванням судової системи в сферу політичних конфліктів. Добром для судової системи це не закінчиться. Такі дії лягають плямою ганьби на всю систему і роблять її уразливою та слабкою.
Кожний повинен займатися своєю роботою відповідно до принципу поділу влади. Ті голови загальних апеляційних судів, яким не подобаються закони, що приймаються, можуть іти в парламент і займатися політичною діяльністю, ухвалюючи «правильні» закони. І судді будуть тільки вдячні таким політикам.
Але перед цим їм доведеться зняти із себе мантію. Так буде правильно і чесно.
— Хіба не логічно, що до законотворчого процесу, наприклад у складі робочої групи з проведення судової реформи, залучають тих, хто на собі відчуває недоліки законів?
— Безумовно, я не виключаю права суддів брати участь в обговоренні проектів законів, уносити свої пропозиції стосовно їх удосконалення. Але це не повинно набувати форми боротьби з чинними в країні законами, що спостерігалося останнім часом.
Такі судді нічим, по суті, не відрізняються від політиків, котрі борються із законними рішеннями, що набули чинності.
«Таке неймовірне навантаження вдалося витримати завдяки злагодженій роботі всього колективу»
— Через постійні суперечки про межі компетенції адміністративної юстиції судді адмінсудів опинилися не завантажені роботою, а їхнім колегам із загальних судів довелося виконувати «чужі» функції. Принаймні така думка висловлювалася на різних офіційних і неофіційних заходах. Чому так вийшло?
— Це твердження не відповідає дійсності. Не маючи ще приміщень, укомплектованого штату, при хронічному недофінансуванні та наявності численних проблем, пов’язаних зі створенням і становленням, ми розглядали величезну кількість справ.
Звернемося до судової статистики — цифри краще за всякі слова показують реальну картину.
У 2008 році апеляційними загальними судами розглянуто 185762 справи при середньомісячному надходженні 9,61 справ і матеріалів на одного суддю. За той же період апеляційними адмінсудами розглянуто 114551 справу, а середньомісячне навантаження на одного суддю становило 29,92 справ і матеріалів, що в 3 рази більше, ніж у наших колег. Причому без урахування номінальної укомплектованості в межах 7—10 суддів, установленої законом як необхідний мінімум для початку роботи адмінсудів. Реальне навантаження в той період було неспівмірно вищим!
У 2009 році в апеляційні адмінсуди надійшло 554299 справ, що у 2,7 раза більше, ніж в апеляційні загальні суди, а навантаження на одного суддю були в 13,4 раза більші.
Зокрема, у 2009-му кількість справ, що надійшли в Донецький апеляційний адмінсуд, збільшилася майже вдвічі, на 85,45%, і становила, щоб бути точною, 142525 справ. Це найвищий показник по Україні! А середньомісячне надходження — 270 справ на одного суддю ДААС. Якщо врахувати, що на 1.01.2010 в нас працювали 24 судді замість передбачених штатним розписом 48 одиниць, то й фактичне середнє навантаження було вдвічі більшим!
Якщо ж брати тільки розглянуті справи, то на кожного суддю в місяць припадає 270 таких справ. Тобто навантаження у 2009 році в ДААС майже в 16 разів більше, ніж в апеляційному суді, що має найвищий показник серед загальних судів.
— І як же вдалося справитися з таким валом справ?
— У перші роки суд відкривався о пів на п’яту ранку, а закривався ближче до півночі. Таке неймовірне навантаження вдалося витримати тільки завдяки злагодженій та самовідданій роботі всього колективу. І я вдячна долі, що є частинкою такого прекрасного і сильного колективу.
— Судячи з названої кількості апеляційних скарг, можна припустити, що недопрацьовують суди першої інстанції...
— Подавати чи не подавати апеляцію — це конституційне право сторін процесу, і, як правило, вони використовують таку можливість. Що стосується якості розгляду справ, то відзначу, що минулого року нами були скасовані тільки 6% загальної кількості оскаржених в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції, до яких належать не тільки окружні адміністративні, а й місцеві суди Луганської та Донецької областей. Це — найкращий показник по Україні. Причому в 96% випадків були ухвалені нові рішення по суті розглядуваної справи.
Незважаючи на показники, наша заробітна плата така ж, як і в суддів тих судів, де навантаження є мізерним і вже межує з «безробіттям».
— Тобто було б справедливо перевести суддів на свого роду відрядну форму оплати праці: скільки розглянув справ, стільки й заробив?
— Ні, безумовно, мова не про посадові оклади. Проте ДСАУ повинна враховувати статистику й розподіляти фінансування судочинства з урахуванням реального навантаження. Адже саме від кількості справ залежить те, скільки буде потрібно паперу, марок, конвертів, грошей на оплату поштових послуг і т.д. І чим швидше будуть вироблені ясні та зрозумілі принципи розподілу коштів, тим прозоріше і справедливіше працюватиме ДСАУ.
— Можливо, стало легше після ухвалення закону про віднесення спорів щодо соціальних виплат до компетенції загальних судів?
— Зміна підсудності цієї категорії справ і передання їх загальним апеляційним судам кардинально ситуацію не змінили. Хоча це й допомогло більш рівномірно розподілити навантаження між судами одного рівня.
Врешті-решт це дасть можливість уникнути безробіття деяким апеляційним судам загальної юрисдикції (де навантаження було символічним), у керівників яких було багато часу для того, щоб критикувати створення адмінсудів.
«Я пишаюся, що була серед тих небагатьох, хто стояв біля витоків створення адмін’юстиції»
— Ідеолог створення адмін’юстиції, Перший заступник Голови Верховного Суду Володимир Стефанюк казав: «Якщо немає впевненості, що звичайна людина може виграти справу, скажімо, проти Прем’єра, міністрів чи інших представників держави, то навіть найбільш розвинена правова система не дасть ніяких позитивних результатів». Сьогодні в простої людини є така впевненість?
— На ваше запитання найкраще відповідає статистика, а вона показує незмінне зростання кількості звернень громадян до адмінсудів. Так, уже за 4 місяці цього року в провадженні ДААС було майже 29 тис. справ. На цих цифрах і грунтується моя впевненість у тому, що люди повірили в адміністративні суди, повірили, що тут можна добитися справедливості в спорах із тими ж податковими органами, міською владою, прокуратурою, Кабінетом Міністрів...
Крім того, адміністративний процес максимально наближений до потреб громадян. Зокрема, суд може вийти за межі позову, витребувати всі необхідні документи, щоб сповна захистити інтереси простої людини.
Тому я щаслива й пишаюся, що була серед тих небагатьох, хто стояв біля витоків створення адміністративної юстиції в Україні. Якщо спершу під час прийому громадян я бачила в їхніх очах настороженість, то сьогодні люди навіть пишуть подяки на нашу адресу. Хоча вони лише отримали через суд те, що їм належить згідно із законом, але роками не виплачувалося.
Та й уся робота в нас побудована так, щоб забезпечити належні умови не тільки для суддів і апарату суду, а й для відвідувачів.
— Згоден, що в цих світлих коридорах, просторих судових залах відчуваєш себе впевненіше. А у вас є впевненість, що адмінсуди не «згорять» у запалі дискусій про судову реформу?
— Це — незворотний процес. Система адмін’юстиції сформована, і, попри шквал критики, ми працюємо і працюватимемо у звичайному режимі.
Життя все розставило по місцях. Надумані міфи луснули як мильні бульки, тому що такими вони й були із самого початку. Недоброзичливці вже принишкли. Не здивуюся, що незабаром вони будуть у перших рядах тих, кому вже подобаються спеціалізовані суди.
— Значить, ви з оптимізмом дивитеся в майбутнє?
— Я працюю суддею вже 34 роки, з них 27 — головою районного суду і 4 — головою апеляційного адмінсуду. Так, у нас такі ж проблеми, як у всіх, але ми так само сподіваємося на краще майбутнє своєї країни й нашої судової системи.
А оптимізму додає той факт, що до нас ідуть нові судді, зокрема з господарських, загальних судів, ідуть професіонали зі стажем. Окружні суди практично повністю вкомплектовані, а на вакансії, що залишилися, вже доведеться проводити конкурс між кандидатами, зарахованими до резерву. На підході в ДААС — більш ніж 10 чоловік. Усе це також додає впевненості в тому, що в адміністративної юстиції є майбутнє.
— І що б ви побажали своїм колегам — читачам «ЗіБ»?
— Перш за все — доброзичливості у стосунках, терпіння, гарної якості роботи і, звичайно ж, упевненості в завтрашньому дні.
Розмову вів
Роман ЧИМНИЙ
Довідка «ЗіБ»
Тамара Панасівна Бадахова народилася 26 вересня 1948 року.
Закінчила Свердловський юридичний інститут за спеціальністю «Правознавство». З 1976 року — суддя, а з 1979-го — голова Пролетарського районного суду м.Донецька.
Указом Президента від 23 червня 2006 року призначена головою Донецького апеляційного адміністративного суду.
Суддя І кваліфікаційного класу, заслужений юрист України.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!