«Афган» стає ближчим?

Безлад у Киргизстані поставив під сумнів колективну безпеку, обіцяну Кремлем

Сплеск етнічного насильства в Киргизстані в ніч на 11 червня поставив Росію, котра має військові бази і певні інтереси в цьому регіоні, перед непростою стратегічною дилемою. Як уважають аналітики, Кремль навряд чи зважиться на активні дії в регіоні, який донедавна залишався полем геополітичної боротьби: це завдало б удару по репутації Москви. Хоча зберігається ймовірність того, що Росія буде втягнута в розв’язання конфлікту як член Організації договору колективної безпеки, до якої місяць тому запрошували вступити й Україну.

Ніч етнічних «ножів»

На початку тижня перші сторінки багатьох іноземних видань були присвячені новому витку конфлікту в Киргизстані: в ніч на 11 червня південь республіки охопили масові безпорядки. За кілька годин обласний центр Ош із населенням 250 тис. чоловік перетворився на арену запеклих зіткнень. За розповідями свідків, місто віддали на розграбування мародерам: ні армії, ні поліції на вулицях жителі не бачили. Натовп киргизької молоді захопив навіть склади з вогнепальною зброєю на розграбованих міліцейських постах.
Наступного дня конфлікт вибухнув у Джалал-Абаді. В узбецькій громаді міста запевняють, що під час зі-ткнень загинули 700 місцевих узбеків. Офіційні власті називають набагато меншу цифру — 124 людини.
Глава тимчасового уряду Киргизстану Роза Отунбаєва визнала, що республіка не спроможна самостійно врегулювати ситуацію, і звернулася по військову допомогу до Росії. В організації безладів Р.Отунбаева звинуватила рідних братів і близьких Курманбека Бакієва, запевняючи, що саме вони фінансували призвідників конфліктів і роздавали людям зброю. Екс-президент країни категорично заперечив причетність до цих подій. Хоча більшість експертів погоджуються з твердженнями Р.Отунбаєвої, пов’язуючи К.Бакієва з наркобаронами, котрі хочуть узяти під контроль наркотрафік з Афганістану, який проходить через Ош на північ.
Визнання тимчасовим урядом того факту, що він неспроможний навести порядок, указує на хиткість його становища. Політичний хаос сприяв пожвавленню етнічної ворожнечі між киргизами й узбеками, коріння якої йде в глиб радянської епохи. Узбеки, котрі становлять 40% населення Оша і до половини — сусіднього Джалал-Абадського району, «здебільшого підтримали нову владу, тоді як багато киргизів зберегли лояльне ставлення до К.Бакієва. Крім того, багато киргизів у Оші обурені відносною забезпеченістю узбеків.

Афганський синдром

Етнічне насильство відбулося за сотні миль від американських і російських баз у Киргизстані. Тому, як запевняє The Wall Street Journal, для США і Росії ця криза є стратегічною небезпекою.
Для Вашингтона Киргизстан є життєво важливим транзитним центром для військових постачань в Афганістані і головною альтернативою ризикованим постачанням з Пакистану. Для Москви ці події стають випробуванням: чи зможе вона зберегти свій вплив у регіоні, який донедавна залишався полем геополітичної боротьби. Росія за останні роки неодноразово намагалася закрити американську базу, хоча майже 10 років тому Кремль схвалив її створення.
РФ стримано відреагувала на заклики направити війська для відновлення порядку. Дмитро Медведєв лише розпорядився посилити гарнізон на російській базі: 13 червня туди прибув батальйон десантно-штурмової бригади ПДВ. При цьому Кремль заявив, що військові не будуть використані для врегулювання внутрішнього конфлікту.
Проте 14 червня президент РФ скликав секретарів радбезів країн — членів ОДКБ, до якої, крім Росії, входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і Узбекистан. У ході консультацій обговорювалася можливість направлення в гарячу точку колективних сил оперативного реагування, рішення про створення яких прийняте не так давно — в лютому 2009 року. У самій же Росії поширилися чутки, що до зони конфлікту відправлять солдатів строкової служби...
Втім, чуткам цим навряд чи можна вірити. На думку західних експертів, «ентузіазму в Москві небагато: хто захоче взяти удар на себе і щось із цим робити?»
Однак і зайняти позицію невтручання в Кремлі не можуть. На думку The Times, спровокована насильством міжетнічна ворожнеча в Киргизстані «погрожує перерости в громадянську війну». Безлади можуть початись і в сусідніх державах. У цьому випадку слід чекати зростання наркотрафіку і зміцнення позицій радикальних ісламістів.
Кремль чудово усвідомлює ці небезпеки, проте постає перед дилемою. Якщо Москва залишить Киргизстан наодинці з його проблемами, то, як пише Tagesspiegel, користь із цього матиме насамперед Китай, який навіть сьогодні не проти «зламати політико-економічний монопольний вплив Москви в регіоні, багатому на нафту і газ». Якщо ж Росія втрутиться в ситуацію в Киргизстані, як це було в 1979 році в Афганістані, уряд якого теж офіційно попросив Радянський Союз про військову допомогу, її репутації, як і тоді, може бути завдано серйозних збитків.

Добре, що нас там немає...

Через безперервні зіткнення з Киргизстану почався масовий вихід представників узбецької меншини. За даними властей Узбекистану, біженцями стали від 60 тис. до 75 тис. чоловік.
Українські журналісти з’ясували, що в Оші проживають кілька десятків наших співвітчизників, у Джалал-Абаді — одна сім’я. За даними нашого посольства в Киргизстані, українці до списків жертв конфлікту, на щастя, не потрапили.
Однак є й інший аспект. Як відомо, під час візиту до Києва Д.Медведєв запропонував своєму колезі Віктору Януковичу приєднатися до ОДКБ. Український Президент ввічливо відхилив пропозицію, пославшись на прагнення встановити позаблоковий статус країни. Знову ж таки — на щастя.
30 років тому саме українці були в перших рядах тих, кому радянське керівництво «довірило» виконати інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Пізніше чиновники їм же й дорікали: «Ми вас туди не посилали!» Сьогодні такий самий обов’язок довелося б виконувати, рятуючи владу Киргизстану з вогню міжетнічних конфліктів. І на питання про те, хто їх туди послав, була б чітка відповідь (конкретне прізвище).

Лев СЕМИШОЦЬКИЙ