Обов’язок підприємства створити робочі місця для інвалідів не означає пошуку цих людей
Аналіз судової практики застосування адміністративно-господарських санкцій до підприємств, установ і організацій за непрацевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць, установленого законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», показав, що трапляються випадки неправильного застосування законодавства. Крім цього, не враховується практика Верховного та Вищого адміністративного судів у аналогічних справах, що призводить до скасування ухвалених рішень. У своєму роз’ясненні ВАС указав на необхідність вирішення цих та інших проблем.
Необов’язковий пошук
У справі за позовом Луганського обласного від¬ділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ «С.» про застосування ад¬міністративно-господарських санкцій Верховний Суд (постанова від 22.12.2009) вказав на неоднакове і помилкове, порівняно з іншими справами, застосування закону «Про основи со¬ціальної захищеності інва¬лідів в Україні».
Зокрема, ВС зазначив, що суди першої та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про обгрунтованість застосування до ТОВ санкцій, помилково не врахували: обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не передбачає його обов’язок займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією та законом «Про систему оподаткування», а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання.
Санітарні штрафи
ВС неодноразово скасовував рішення у справах за позовами обласних державних інспекцій з контролю за цінами до санітарно-епідеміологічних станцій про стягнення штрафу та неправомірно одержаної виручки через неправильне застосування вимог постанови Кабміну від 27.08.2003 №1351 «Про за¬твердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби», а саме: нарахування на тарифи, встановлені зазначеною постановою, податку на додану вартість.
У справах, рішення в яких переглядалися за винятковими обставинам, суди виходили з того, що при справлянні плати за надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя розмір плати збільшується на суму податку на додану вартість, а тому передбачені законом підстави для застосування до позивача фінансових санкцій за порушення дисципліни ціноутворення відсутні.
ВС (постанова від 11.09.2007) не погоджується з такою позицією, зазначаючи, що постановою Кабміну «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби» були затверджені тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби. Ці тарифи включали податок на додану вартість.
Практиці ВС відповідає постанова ВАС від 25.11.2008 у справі за позовом районної санітарно-епідеміологічної станції м.Харкова до Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області про визнання нечинним рішення, залишена без змін постановою ВС від 7.04.2009.
Ускладнена компенсація
Значної уваги потребують і справи про відшкодування сум витрат на виплату та доставку пенсій, допомоги на поховання.
Під час розгляду адмі¬ністративних справ за позовами територіальних управлінь Пенсійного фонду до підприємств, установ, організацій про стягнення заборгованості з компенсації витрат на виплату і доставку пенсій ВАС допускалося неповне з’ясування обставин справи та неналежне застосування нормативно-правових актів, що регулюють відповідні правовідносини.
Так, у справі за позовом Управління Пенсійного фонду в Бабушкінському ра¬йоні м.Дніпропетровська до Державного підприємства «У.» ВС (постанова від 13.01.2009) не погодився з висновком ВАС про те, що відповідно до ч.2 ст.16 закону «Про систему оподаткування» недостатність прибутку звільняє від сплати заборгованості.
Зокрема, ВС зазначив, що суди:
- не провели системного аналізу закону «Про наукову і науково-технічну діяль¬ність» і постанов Кабміну від 13.12.2000 №1826 «Про за¬твердження Порядку фінансування та виплати різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних бюджетних установ і організацій, науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств і організацій згідно із законом «Про на¬укову і науково-технічну діяльність» та від 24.03.2004 №372 «Про за¬твердження Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) пра¬цівникам державних небю¬джетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації згідно із законом «Про наукову і науково-технічну діяльність» на предмет того, чи ставлять вони відшкодування державним підприємством органам Пенсійного фонду різниці між сумою пенсії, призначеної за цим законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, у залежність від наявності в підприємства прибутку;
- не встановили цієї різниці стосовно кожного наукового працівника, названого в позові;
- не з’ясували, за наявності яких обставин застосовуються правові норми, на котрі посилається позивач на обгрунтування своїх вимог.
В аналогічній справі за позовом Управління Пен¬сійного фонду в Броварському районі Київської області до Сільськогосподарського ТОВ «Т.» ВС (постанова від 17.02.2009) знову звернув увагу на неповне з’ясування судами обставин справи, які мали суттєве значення для правильного вирішення справи.
У вищеназваній постанові ВС, зокрема, зазначив, що апеляційний суд, з думкою якого погодився суд касаційної інстанції, не з’ясувавши всіх обставин справи, дійшов висновку, що відповідач не є правона¬ступником Колективного сільськогосподарського підприємства «Т.», в якому працювали особи, котрим призначена та виплачувалася пільгова пенсія. Суди не витребували копії чинного статуту СТОВ, не перевірили і не дослідили посилання позивача на зміни до цього документа, згідно з якими відповідач є правонаступником КСП в частині сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), зокрема до Пенсійного фонду.
Крім того, суди, з’ясувавши, що двоє громадян, які згідно з довідками СТОВ працювали трактористами-машиністами, фактично були звільнені до його створення, на обгрунтування своїх рішень про задоволення позову щодо стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій згаданим громадянам, помилково послалися на ч.2 ст.101 закону «Про пенсійне забезпечення», оскільки вимог щодо відшкодування шкоди, заподіяної видачею недостовірних документів, позивач не заявляв. Судами не встановлено періоду, за який стягується заборгованість, що має суттєве значення для правильного вирішення справи.
Установивши, що СТОВ не є правонаступником КСП, суди не мали законних підстав для задоволення позову в цій частині. Задоволення зазначених вимог було можливе лише в разі встановлення правонаступництва.
Як показує практика ВС, у справах за позовами управлінь ПФ до відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про стягнення у порядку регресу виплаченої суми допомоги на поховання судам слід установлювати наявність причинного зв’язку смерті інвалідів з одержаним ка¬ліцтвом або іншим ушко¬дженням здоров’я.
При цьому ВС (постанова від 19.05.2009) проана¬лізував справу за позовом Управління ПФ у Хотинському районі Чернівецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Хотинському районі Чернівецької області про стягнення в порядку регресу виплаченої суми допомоги на поховання та зобов’язання відповідача включити до акта звірки суми ви¬трат на поховання в частині, що підлягає відшкодуванню останнім, виходячи з основного розміру пенсій померлих пенсіонерів і суми витрат з виплати та до¬ставки пенсій.
ВС зазначив, що положенням п.4 Порядку відшкодування Фондом соцстрахування ПФ витрат, пов’язаних із виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку з утратою годувальника, який помер унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління ПФ та правління Фонду соцстрахування від 4.03.2003 №5-4/4, фонд зобов’язаний відшкодовувати ПФ допомогу на поховання сім’ї померлого або тому, хто здійснив поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного за¬хворювання, які спричинили втрату працездатності». Так, зокрема, ст.21 цього закону пов’язує виникнення такого обов’язку у фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.
Страхові стягнення
В узагальненні ВАС звернув увагу також на справи про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.
У 2009 році було скасовано судові рішення у зв’язку з неоднаковим та неправильним застосуванням норм закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у справах стосовно стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків із загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.
У постанові ВС від 14.04.2009 у справі за позовом Управління ПФ у м.Ірпені Київської області до ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «С.» про стягнення заборгованості зі страхових внесків зазначено, що суди дійшли помилкового висновку про те, що погашення страхувальником недоїмки пропорційно до виплат сум заборгованості із заробітної плати звільняє його від нарахування пені та застосування фінансових санкцій. Фахівці висловили позицію, відповідно до якої в разі виплати заробітної плати протягом звітного періоду, за який вона нарахована, одночасно з ви¬платою цих сум у пропор¬ційних розмірах платником здійснюються авансові платежі.
Решту несплачених сум страхових внесків, нарахованих за звітний період, платник зобов’язаний переказати на рахунок ПФ до 20 числа місяця, наступного за звітним. Фінансовий стан платника страхових внесків (наприклад від¬сутність коштів на заробітну плату) не звільняє його від сплати недоїмки, нарахування пені та застосування фінансових санкцій у розмірах, установлених п.2 ч.9 ст.106 вищеназваного закону.
Переглядаючи судові рішення у справі за позовом ВАТ «У.» до Управління ПФ у Галицькому районі м.Львова про скасування рішення щодо застосування штрафних санкцій, Верховний Суд (постанова від 8.09.2009) не погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо покладення відповідальності за правильність та повноту нарахованих і сплачених страхових внесків до ПФ на платників (страхувальників), а не на банки, на які покладено обов’язок перевіряти повноту сплати страхових внесків на загальнообо¬в’язкове державне пенсійне страхування при прийнятті ними платіжних доручень на видачу заробітної плати.
Як показав аналіз, не виникає проблем під час розгляду справ за позовами управлінь ПФ до банків про стягнення боргу зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти.
Наприклад, у постанові ВАС, залишеній без змін постановою ВС від 18.02.2009 у справі за позовом Управління ПФ у Малиновському районі м.Одеси до ТОВ «Комерційний банк «С.», суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішення судів та положення міжнародних угод щодо звільнення підприємств, до яких застосовано державні гарантії захисту іноземних інвестицій, від сплати податків та обов’язкових платежів не поширюються на операції з купівлі-продажу валют, які є окремими господарськими операціями, а не видом підприємницької діяльності юридичної особи.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!