«Глумливо поставилися до З.Гамсахурдіа»

Гоніння почалися з випуску підпільних праць московським самвидавом і емігрантською грузинською прессою

31 березня в Тбілісі буде перепоховано прах першого президента Грузії Звіада Гамсахурдіа. Подія збігається в часі з півстолітньою річницею його першого, умовного вироку за антирадянщину і 30-річчям з дня арешту, що зробив цю людину відомою на весь світ. Перипетії дисидентського шляху відновив оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ.

31 березня в Тбілісі буде перепоховано прах першого президента Грузії Звіада Гамсахурдіа. Подія збігається в часі з півстолітньою річницею його першого, умовного вироку за антирадянщину і 30-річчям з дня арешту, що зробив цю людину відомою на весь світ. Перипетії дисидентського шляху відновив оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ.

«Дитинство вождя»

Як усякий істинний письменник радянських часів, «грузинський Горький» Костянтин Гамсахурдіа все життя хитався між ворожим ставленням до радянської влади і прихильністю до благ, які вона могла дати. Під час короткої епохи післяреволюційної незалежності Грузії випускник Берлінського університету встиг послужити в Міністерстві закордонних справ. А через три роки після радянізації, в 1924 році, організував у Тбілісі літературну академічну групу з антирадянським ухилом і написав декадентський роман. За ці та інші антирадянські «заслуги» його відправили до Соловецького табору особливого призначення ВДПУ.
Його недовгий життєвий шлях міг на цьому завершитися, але талант К.Гамсахурдіа виявився затребуваним новим керівником Країни рад. Йосипу Сталіну хотілося довести країні та світу, що він не звичайний східний деспот, а виходець із народу, славного своєю історією, культурою та літературою. І для вирішення цього завдання К.Гамсахурдіа був просто необхідний: його знали й цінували знані зарубіжні письменники. Наприклад, Томас Манн ще в 1914 році допомагав талановитому грузинському студенту.
Але головне — його романи вирізнялися вражаючою багатошаровістю, тому одну й ту саму епопею «Викрадення місяця», опубліковану в середині 1930-х, радянські критики вважали чудовим описом боротьби за колгоспний лад, а антирадянські — реквіємом традиційному укладу грузинського життя. Наступний роман — «Десниця великого майстра» — про грузинського царя Георгія, котрий боровся з ворогами-феодалами, — допомагав якщо не виправдати, то пояснити історичну неминучість боротьби з внутрішніми ворогами нічим не гірше, ніж «Петро I» Олексія Толстого або «Іван Грозний» Сергія Ейзенштейна. І в тому ж 1939 році, до 60-річчя Й.Сталіна, К.Гамсахурдіа створив ще один ідейно витриманий твір — «Дитинство вождя».
Письменника офіційно йменували«грузинским Горьким», його обрали в Академію наук Грузинської РСР і нагородили неабиякою кількістю премій та урядових відзнак, серед яких було два ордени Леніна. Проте все це не заважало, а швидше допомагало світочу грузинської літератури постійно демонструвати своє неприйняття «окупації Грузії росіянами». У будинку К.Гамсахурдіа говорили виключно по-грузинськи, і метр відмовлявся говорити по-російськи навіть із прихильниками й літературознавцями з Москви.
Син письменника Звіад, як і батько, вважав себе борцем проти імперського ярма, але так само не цурався тих благ, які воно давало: наприклад, можливості виходити сухим з води, коли опозиційна діяльність заходила дуже далеко. У 1956 році 17-річний З.Гамсахурдіа разом з однолітком Мерабом Коставою спробували спрямувати невдоволення грузинів викриттям культу особи в правильне русло: вони хотіли об’єднати їх для боротьби за національне визволення.
Двоє друзів і ще шість підлітків купили друкарську машинку і випустили у світ листівки, в яких нагадали співвітчизникам про придушення Червоною армією грузинського повстання 1924 року, репресії та розгон маніфестації в пам’ять Й.Сталіна 9 березня 1956 року. А також спробували підказати народу правильний план дій — підняти повстання, як зробили угорці.
«Грузини! — говорилося в прокламаціях.— Чи не забули ви криваву ніч 9 березня? Чи не забули ви 1924-ий і 1937-ий — роки знищення і вигублення грузинського народу? Братський привіт і співчуття героїчному угорському народу».
Коли б З.Гамсахурдіа був простим смертним, його чекало б тривале ув’язнення за антирадянську агітацію. Але сина «грузинського Горького» пощадили. 5 квітня 1957 року всю компанію юних революціонерів засудили до умовного покарання.

«Отруєні в результаті випаровування токсичної речовини»

Все подальше життя Гамсахурдіа Молодшого протікало в постійних метаннях між благом народу і благами куди більш особистого характеру. Попри непогашену судимість, у 1958 році його прийняли в Тбіліський університет, але незабаром знову засудили — за опір властям. Знову разом з М.Коставою і знову умовно.
Потім молодий філолог куди більш ревно, ніж до наук, почав прилучатися до релігійного життя. З чуток, у секретаря ЦК КП Грузії Деві Стуруа навіть з’явився план використання Звіада: постригти його в монахи та з часом просунути в патріархи Грузії. Але К.Гамсахурдіа категорично відмовився обговорювати таку перспективу.
До початку 1970-х років поет, перекладач і критик З.Гамсахурдіа не був помічений серед активних дисидентів. Борцем з ладом він став після того, як у 1972 році з посади звільнили першого секретаря ЦК КП Грузії Василя Мжаванадзе і Едуард Шеварднадзе, котрий змінив його, оголосив про початок кампанії боротьби з корупцією і тіньовою економікою. Боротьба ця набула досить дивного характеру. Окремі кримінальні справи з незрозумілих причин закривалися, а посади, звільнені одними корупціонерами, негайно займали інші. Як водиться, численні скарги людей, котрі повірили в щирість Е.Шеварднадзе, потрапляли під сукно, а листи поверталися з Москви для перевірки тим, про кого в них мовилося.
Всім скривдженим залишалося лише звертатися до відомих і шанованих людей, до яких належали К.Гамсахурдіа та його син. На прохання заступників і з власної ініціативи Звіад теж писав до Москви, розмовляв з Е.Шеварднадзе, але результату не добився. Нічого не змінилось і після того, як у 1973—74 роках він разом з М.Коставою створив Ініціативну групу захисту прав людини в Грузії. Грузинські власті майже не звертали уваги на інтелігентів-балакунів.
Гоніння почалися лише після того, як З.Гамсахурдіа з товаришами почав випускати власні підпільні видання і публікувати статті про становище в республіці в московському самвидаві й емігрантській грузинській пресі. Захищати Звіада було вже нікому: в 1975 році його батько помер.
Потрібно визнати, що у викривальних статтях була сила-силенна забавних подробиць, і, можливо, грузинські власті чинили тиск на Гамсахурдіа Молодшого, М.Коставу і Віктора Рцхіладзе, щоб не допустити подальшого поширення інформації. Їхні соратники писали в Москву (текст Звернення грузинської інтелігенції наводиться в оригіналі): «З.Гамсахурдиа, М.Костава и В.Рцхиладзе несколько раз были предупреждены сотрудниками КГБ и представителями власти. Когда предупреждения не дали результата, против них были применены действенные меры:
1. Сотрудники КГБ систематически угрожали им (по телефону). Особенно часто прибегали к запугиванию членов семьи З.Гамсахурдиа.
2. Использовав тот факт, что во дворе дома З.Гамсахурдиа похоронен его отец, выдающийся грузинский писатель Константин Гамсахурдиа, под предлогом посещения могилы писателя сотрудники КГБ несколько раз подослали хулиганов, которые издевательски отнеслись к З.Гамсахурдиа и его жене М.Арчвадзе, вызывая их на провокацию.
3. С целью запугивания З.Гамсахурдиа была устроена автомобильная авария, когда с автомашиной З.Гамсахурдиа столкнулся самосвал. Благодаря своевременной реакции, З.Гамсахурдиа смог предотвратить автокатастрофу. Происшедший факт был зафиксирован сотрудниками милиции.
4. 3.Гамсахурдиа и М.Арчвадзе были отравлены в результате испарения токсического вещества, преднамеренно разлитого во дворе, в квартире и машине З.Гамсахурдиа. В результате отравления у перечисленных лиц появилась временная сердечная недостаточность, потеря слуха и другие патологические симптомы. Отравление было подтверждено терапевтом 11-й поликлиники г.Тбилиси Н.Сажарадзе и сотрудниками проф. С.Хечинашвили из клиники института отоларингологии. Во дворе З.Гамсахурдиа от токсического вещества погибло несколько животных и птиц.
5. В отношении 3.Гамсахурдиа и В.Рцхиладзе применялись административные меры вплоть до их увольнения с работы.
6. Перед арестом 3.Гамсахурдиа и М.Костава в грузинской прессе против них была поднята широкая кампания, которая сопровождалась клеветой и искажением фактов».

«Викрадені унікальні зразки грузинського мистецтва»

У тому ж розлогому зверненні наводилися в повному вигляді й історії, за часткове обнародування яких постраждали правозахисники. Перша з них була пов’язана з кончиною патріарха всієї Грузії Єфрема II в 1972 році і супутнім викраденням скарбів Грузинської православної церкви. Головну роль у злочині, як зазначалося у свідченнях, що наводились у зверненні, відіграв секретар патріарха Гаїоз Кератішвілі: «В 1964 году Г.Кератишвили был зачислен на исторический факультет Тбилисского университета, из которого был исключен за академическую неуспеваемость. До 1968 года он смог перейти лишь на 2-й курс. По неофициальным сведениям, он был исключен за гомосексуализм...
После исключения из университета за помощью он обратился к Ефрему II, который не замедлил зачислить его на 3-й курс духовной семинарии. Благодаря отвратительной интимной связи с Ефремом II эта аморальная личность сразу превратилась в церковного деятеля с самым большим будущим...
По приказу ректора семинарии на основании специального медицинского заключения был исключен из духовной семинарии. Его официально обвинили в гомосексуализме, в отравлении студента Г.Майсурадзе, в клеветничестве и в психической неполноценности... Невзирая на это, Ефрем II не смог расстаться с преступником Г.Кератишвили и к удивлению для всех принял его личным секретарем. Ефрема II устраивало иметь секретарем такую «редкую» личность... Он хотел иметь постоянно рядом педераста, который без отвращения соглашался на интимную связь с патриархом... Ефрем II собрал вокруг себя нижеперечисленных преступников и педерастов:
а) епископ кутаисский Р.Петриашвили, уличенный за гомосексуализм в газете «Советская Абхазия»;
б) П.Оболадзе — священник Сионского собора, неисправимый гомосексуалист, взяточник и шпион;
в) Г.Терзиев — священник Петропавловской церкви, педераст, любовник Ефрема II, разбойник... По указанию свидетелей, он грабит даже могилы на Петропавловском кладбище;
г) Г.Чачуа — бывший священник Сионского собора (ныне покойный — убит собственным сыном), активный педераст...
Г.Кератишвили мечтал стать патриархом и для достижения этой цели стал на преступный путь... Г.Кератишвили сблизился с уполномоченным Совета министров Грузии по церковным делам Д.Шалуташвили, который посредством крупных взяток и подарков связал Г.Кератишвили с женой бывшего секретаря ЦК КП Грузии В.Мжаванадзе. Жена В.Мжаванадзе специально поручила агентам КГБ Твалчрелидзе, Бахтадзе и Бакурадзе оказать всевозможную помощь Г.Кератишвили...
6 апреля 1972 года ночью у Сионского собора, в резиденции патриарха Грузии Ефрема II, собралась банда под предводительством эпископа Г.Кератишвили в составе П.Оболадзе, Г.Терзиева, Г.Чачуа, Н.Джалиашвили и других неустановленных лиц, которых издали поддерживали митрополит церкви Александра Невского З.Мажуга, бывший лектор Мцхетской духовной семинарии юрист И.Чеишвили, уполномоченный Совета министров Грузии в церковных делах Д.Шалуташвили и агенты КГБ под руководством Твалчрелидзе, специально подобранные Викторией Тирискевич, женой бывшего секретаря ЦК КП Грузии В.Мжаванадзе...
С целью конспирации эпископ Г.Кератишвили взял на себя ответственность ухода за больным патриархом Ефремом II, который был обречен на смерть вследствие злодеяний, совершенных самим эпископом Г.Кератишвили. Добившись полной свободы действия и избавившись от нежелательных лиц, эпископ Г.Кератишвили в содействии вышеуказанных преступников произвел взлом сейфа... и похитил драгоценные вещи большого исторического значения.
Похищены уникальные образцы грузинского искусства, спасенные от истребления в течение веков при нашествиях кровожадного Темур-Ленга, Шах-Абаса, Ага-Магомед-Хана и других врагов грузинского народа. Похищены иконы, обрамленные золотой и серебряной чеканкой и самоцветными камнями, драгоценные украшения, церковный инвентарь, старинные книги и другие драгоценности, преподнесенные в дар церкви грузинскими царями...
Чтобы замести следы такого неслыханного преступления, эпископ Г.Кератишвили вырезал и уничтожил из книги учета имущества листы, на которых перечислялись похищенные им драгоценности. Далее он взломал запечатанный сейф, в котором хранилось завещание, и взамен этого завещания собственноручно составил новое завещание патриарха, в котором наследником патриарха признавалось желательное для Г.Кератишвили лицо — митрополит Давид Девдариани... С помощью вышеназванных лиц Г.Кератишвили и Д.Девдариани составили из числа своих сообщников Священный синод и 2 июля 1972 года провели XI церковное собрание, на котором митрополит Д.Девдариани был избран патриархом Грузии» (Тут і далі особливості стилю документів збережено. — Прим. ред.).
Як говорилось у зверненні, прокуратура перевірила й підтвердила факт розкрадання цінностей. Проте помічника районного прокурора Д.Корідзе, котрий розслідував справу, викликали в КДБ і запропонували не старатися, а незабаром і зовсім звільнили з прокуратури. Після того як у автокатастрофі загинув один зі свідків, а з іншими серйозно поговорили в КДБ, справа «заглохла».

«Биття, тортури, гвалтування об’єкта»

Але якщо пограбування сейфа патріарха було внутрішньою справою церкви, відокремленої від держави, то ще одна справа, якою займалися З.Гамсахурдіа, М.Костава і В.Рцхіладзе, безпосередньо стосувалася республіканського ЦК й уряду. «Расхищением средств, — писали вони, — предназначенных для реставрации памятников министерством культуры Грузии, непосредственно руководит заместитель министра В.Якашвили. Он в 1968 году назначил заведующим реставрационной мастерской памятников Г.Гоциридзе, бывшего буфетчика ЦК КП Грузии. Г.Гоциридзе, будучи приглашенным лишь для расхищения средств, начал непомерное раздувание реставрационных смет. В 1968 году он заактировал сумму в размере 380000 руб., якобы затраченную на реставрацию монастырей Ркони и Кумурдо. Он сознательно избрал эти памятники, расположенные в труднодоступных местах, для того чтобы не были разглашены его комбинации. И действительно, до сегодняшнего дня никто не проверял, какие именно работы были проведены тогда в монастырях Ркони и Кумурдо...
В 1970 году Г.Гоциридзе добился получить 6000 руб. для ремонта грузинского исторического памятника, расположенного в Чечено-Ингушской автономной области (так у тексті. — Прим. ред.)... Ремонтные работы фактически не проводились. В последующем 1971 году в новой смете был реставрирован тот же памятник, который якобы был «поврежден ураганом»...
В 1973 году Г.Гоциридзе заактировал сумму в размере 100000 руб. на проведение работ по благоустройству двора реставрационной мастерской (асфальтные и др.). Фактически такие работы не проводились.
Перечисленные комбинации — лишь малая часть тех преступлений, которые совершал Г.Гоциридзе в 1968—1973 годах».
Але розкрадання буфетника-реставратора тьмяніли на тлі розголошення З.Гамсахурдіа і М.Коставою випадків тортур у тюрмах Грузії. Відома правозахисниця Людмила Алексєєва, котра брала участь у випуску самвидавівської «Хроніки поточних подій», згадувала: «Факти були жахливі до неправдоподібності, і «Хроніка» не зважилася опублікувати їх, засумнівавшись в їхній достовірності». Проте З.Гамсахурдіа зумів отримати доступ до судової справи за звинуваченням ув’язнених — агентів МВС, які катували сусідів по камері за наказом керівництва.
У Зверненні грузинської інтелігенції мовилося: «Дело касается методов пыток заключенных, к которым прибегали агенты МВД Ю.Цирекидзе, В.Усупян и др. По циничному признанию самого Ю.Цирекидзе: «Много говорят о правительстве Чили, пишут об удивительных репрессиях хунты, а я, рожденный и воспитанный в Грузии человек, после всего пережитого и увиденного здесь вижу второй Чили, который хуже первого...»
Суд установил, что 24 октября 1973 года заключенные (агенты МВД) Ю.Цирекидзе и В.Усупян смертельно избили заключенного Исмаилова, умирающему не оказали медицинской помощи и пытались скрыть истинную причину его смерти. Была проведена судебная экспертиза, допрошены 43 свидетеля, суд констатировал тот факт, что сотрудники МВД систематически привлекают к агентурной работе заключенных, отличавшихся физическими данными. В обязанности агента входит добывание любыми способами нужных сведений от заключенных, находящихся под расследованием. Агент помещается в камере заключенного и производит его «обработку». «Обработка» предусматривает избиение, пытки, изнасилование объекта. За совершенные «заслуги» агент получает вознаграждение в виде спиртных напитков, ему сокращают срок наказания, устраивают встречи с женщинами легкого поведения и разрешают «вынимать» деньги у членов семьи заключенного и т.д. Именно такой агентурной работой занималась Ю.Цирекидзе и В.Усупян. Как преступник, так и работники тюрьмы дали показания, что Ю.Цирекидзе в период агентурной работы раскрыл свыше 200 дел. Это означает, что Ю.Цирекидзе пытал свыше 200 человек. В качестве агента Ю.Цирекидзе поработал в тюрьмах МВД и КГБ в Тбилиси, Кутаиси и Батуми. Его, как опытного исполнителя, направляли на раскрытие наиболее сложных дел. Он несколько раз привлекался к работе и после освобождения из заключения...
Методы Ю.Цирекидзе подробно охарактеризованы в показании заключенного Карло Цулая. К.Цулая был работником народного контроля, его осудили за взяточничество по ст.189 уголовного кодекса Грузинской ССР и приговорили к 10 годам лишения свободы. Во время следствия К.Цулая был «обработан» Ю.Цирекидзе. Мы полностью приводим показания К.Цулая: «Меня поместили в камере №40 изолятора №1, где я оказался в руках агентов, руководимых Ю.Цирекидзе. Ю.Цирекидзе начал меня пытать с первого же дня. Он крепко избил меня. Я потерял сознание, и администрация была вынуждена обратиться к врачу за помощью. После этого меня кололи железными проволоками, били по голове, к рукам прикладывали горящие сигареты, угрожали смертью, если я откажусь от показания, разоблачавшего себя. От меня требовали также показания, якобы я получил от Кардава взятку в размере 800 руб. Я отказался, за это меня избили, и я опять потерял сознание на 3 часа. Вызвали врача, который привел меня в сознание. Мое избиение продолжалось и после. Однажды Ю.Цирекидзе сел рядом со мной и перечислил моих близких родственников, описал их внешность, точно сказал их телефонные номера, назвал также имена моей жены и восьмилетней дочери и сказал, что их изнасилуют, если я не напишу показание. Я понял, что они могли сделать это, и согласился. Я готов был на все. Я бы подписался не только на 800 руб., но и на 8000000. Они продиктовали мне, что я от Кардава взял в долг 1000 руб. Я думал, что это поможет мне, но напрасно, они опять начали меня бить и угрожать изнасилованием, если я не напишу родственникам письмо, чтобы они прислали деньги».
Гроші, як установив суд, відбиралися в арештованих і ділилися між агентами й адміністрацією. Причому на одному із засідань Ю.Цирекідзе розказав, що за час роботи агентом відібрав у підслідних 20 млн крб. Це вже був справжній скандал. Адже в 1966—72 роках, коли система тортур працювала на повну потужність, міністром внутрішніх справ Грузії був Е.Шеварднадзе. І якби справа отримала широкий розголос, могло виникнути багато питань про те, чи давав він санкцію на тортури, де гроші, відібрані в ув’язнених, і т.д. Причому інтерес міг виникнути не тільки в західних ревнителів свобод, а й у конкретних людей з кремлівського керівництва.
З.Гамсахурдіа, М.Коставу і В.Рцхіладзе необхідно було негайно знешкоджувати. Оскільки інші заходи впливу результатів не дали, 7 квітня 1977 року їх арештували. У тюрмі турбота про особисте благо запанувала над турботою про благо народу — З.Гамсахурдіа покаявся на суді і навіть виступив з покаянною промовою по телебаченню (пізніше він писав, що хотів зберегти себе для керівництва національним рухом Грузії). Разом з ним посипав голову попелом і В.Рцхіладзе, активно співпрацюючи зі слідством. Обох засудили до нетривалого заслання — на відміну від М.Костави, якого після трирічного перебування в засланні знову засудили, а потім додали новий строк. Метання З.Гамсахурдіа тривали і під час перебудови, і після обрання президентом Грузії.
Він прийшов до влади в 1990 році, його вважали довгожданим рятівником Грузії від радянського ярма. З.Гамсахурдіа отримав майже нічим не обмежені повноваження, і раптом виявилося, що запеклий критик режиму може не бути гарним управлінцем і політиком. Він швидко пересварився зі всіма силами, які підтримували його, і під час московського путчу в серпні 1991 року вирішив використати радянську армію для роззброєння опозиційної до нього національної гвардії Грузії. А щоб добитися свого, передав ДКНС, що Грузія залишиться у складі СРСР. Цієї зміни орієнтирів йому вже не пробачили, і путч у Грузії змусив його в січні 1992 року покинути країну й осісти в Чечні. У 1993 році він знову спробував прийти до влади, проте повернення в Грузію закінчилося для нього трагічно. Але навіть після смерті він не знайшов заспокоєння. Хоча, можливо, через півстоліття після початку свого дисидентського шляху все-таки знайде.

Євген ЖИРНОВ,
 «Коммерсант-Власть»