Іван ФЕДОРОВ: «Хабарі мені пропонували неодноразово, а потім скаржилися, бо я їх не брав»
Трудова біографія голови Запорізького апеляційного господарського суду Івана Федорова як для судді досить несподівано починається зі звання матроса, яке невдовзі підвищується до головного старшини атомного підводного човна Північного флоту. Водній стихії він віддав три роки життя, після чого вже на землі близько року інструктував молодь у Західнодвінському
РК ВЛКСМ.
У 1979 році 22-річний І.Федоров стає студентом юридичного факультету Калінінського державного університету і надалі життя юного юриста нерозривно пов’язане з правом: спочатку народний суддя, потім голова Західнодвінського районного народного суду, помічник прокурора області, старший прокурор, начальник відділу прокуратури Запорізької області і з 1999 року — голова Арбітражного суду Запорізької області.
Зробивши блискучу кар’єру, яка, напевно, ще не закінчилася, І.Федоров уже довгий час очолює господарський суд одного з найбільш промислово розвинених регіонів України. І «ЗіБ», скориставшись першою нагодою, розпитав Івана Олексійовича про його бачення сучасної української судової системи.
«Головне, щоб ДСАУ не обюрократилась»
— Іване Олексійовичу, чи в змозі судова влада забезпечити сьогодні повністю незалежне, неупереджене й об’єктивне судочинство?
— На цьому позначається багато чинників, зокрема засоби впливу сторонніх осіб на здійснення судочинства, в тому числі і з використанням повноважень народних депутатів. У зв’язку з цим я пропоную, щоб процедуру призначення на посади суддів здійснював тільки Президент, без будь-якого втручання Верховної Ради, оскільки на даний час судді і голови судів безпосередьо залежать від депутатів, а їх — 450 (як і в чималій Росії). І практично всі вони мають приватний капітал, а деякі — величезний. Президент країни також повинен очолювати Вищу раду юстиції (як в Італії).
Вважаю, що мети — здійснення незалежного і об’єктивного судочинства — буде досягнуто тільки в результаті проведення судової реформи, якою обмежать вплив сторонніх осіб на розгляд судами справ.
— Ви задоволені рівнем взаємодії ДСАУ та очолюваного вами суду?
— Судові органи довгий час хотіли позбавитись підконтрольності Міністерству юстиції і досягли цього, утворивши Державну судову адміністрацію України. Не все там робиться правильно та гарно, але ж цю структуру створено не так давно й вона опрацьовує свої напрями розвитку частково під контролем Ради суддів України.
Тому на цьому етапі в господарських судів склалась нормальна робоча взаємодія з органами ДСА України, зокрема на місцях. Головне, щоб ДСАУ не обюрократилась.
— Чи відчули ви ходу судової реформи? Як оцінюєте перші кроки з її впровадження?
— Судова реформа стосується всіх рівнів судової влади. На сьогодні існує кілька редакцій Концепції вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів та проектів законів «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України».
Деякі проекти розглядаються та обговорюються як на зборах суддів, так і в колективах судів. Мною було направлено багато пропозицій та заперечень щодо вказаних проектів як на адресу Мін’юсту та Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, так і в інші інстанції. Крім того, вони неодноразово обговорювалися Радою суддів та Радою суддів господарських судів, якими з цього приводу приймались рішення.
— Які недоліки судової реформи вас найбільше непокоять?
— Непокоять недоліки самої концепції реформування судів та відсутність серед професіоналів, що її розробляють, суддів-практиків. З цього приводу ми звертались до Президента і сподіваємось, що нашу думку врахують.
Я повністю підтримую проведення судової реформи, оскільки вважаю, що існують серйозні недоліки як у законі «Про судоустрій України», так і в судовій практиці та відповідальності суддів за прийняті рішення.
Можливо, я консерватор, але найефективнішою та найдоступнішою для громадян була судова система при соціалізмі. Були ясними етапи проходження справ у судах та контроль за незаконними рішеннями (яких нині, на жаль, досить багато), і в разі виявлення такого рішення в порядку нагляду його можна було скасувати. На сьогодні цього інституту не існує, і багато недобросовісних осіб цим користуються.
Швидко здійснювався розгляд і господарських спорів, оскільки останньою інстанцією з їх перегляду був Вищий арбітражний суд України, і це також було добре. Але ж, мабуть, до цієї системи вже неможливо повернутися, тому необхідно враховувати, що суд, як і влада в країні, існує для народу, а не навпаки, і, виходячи з цього, втілювати зміни до законодавства.
«Незалежність суддів забезпечується стабільністю»
— Що б ви додали до проекту реформи?
— Загалом з наявною системою можна погодитись, однак варто було б унести до закону конкретні норми щодо розмежування компетенції спеціалізованих судів, щоб розгляд справи закінчувався в одній касаційній інстанції — у Вищому господарському суді, як і у Вищому адміністративному суді. А якщо будуть утворені Цивільний та Кримінальний суди, то й щодо них таку саму систему слід запровадити. А ВСУ — надати можливість розглядати справи у випадках, коли виникають проблеми у визначенні підвідомчості та підсудності спору; а також у спорах, пов’язаних з оскарженням актів, виданих Президентом, Прем’єр-міністром і т.д. Над питанням розмежування підсудності та підвідомчості спорів слід ще попрацювати.
Можливо, було б доцільно ВСУ побудувати за принципом ВС США, а можливо, і залишити таким, яким він є зараз. Однак ці реформи повинні проводити люди, які мають великий досвід роботи в судовій системі та досконально знають її плюси й мінуси. А взагалі треба відійти від революційного принципу «зруйнувати, а потім утворювати нове, з такими ж, а можливо, й більшими недоліками».
— На чому б ви зробили акцент, реформуючи судову систему?
— Взагалі реформувати треба всю державну систему, але підходити до цього слід виважено, із залученням, знову ж таки, практиків-юристів, які більше, ніж інші категорії працівників суду, бачать прогалини в системі та беруть участь у розгляді цих недоліків у судових засіданнях. Треба не боятися робити щось нове, але робити це потрібно дуже помірковано.
Що стосується конкретно господарських судів, то вони існують уже 15 років, позитивно зарекомендували себе як необхідні державі органи, зокрема й на міжнародній арені (багато зарубіжних юристів допомагали у створенні господарських судів та законів, які стосуються господарського права). У період становлення держави господарськими судами приймалися досить важливі державні рішення, що також свідчить про потребу суспільства в них, тому про їх ліквідацію не може бути й мови.
Підтримуючи реформу, я вважаю, що слід вищі суди, які увійдуть до загальної системи судів України, у випадку їх утворення, перетворити на касаційні суди. Можливо, ВСУ й повинен очолювати всю судову систему та діяти за вищевказаним принципом. Або ж, можливо, його не слід реформувати, а лише визначитися зі статусом кожної гілки судової влади.
— Що потрібно для здійснення судової реформи?
— Для цього має бути опрацьована насамперед концепція судової реформи з урахуванням позицій, наданих усіма судами України. Не можна не враховувати при визначенні основних напрямів реформи значний досвід роботи професіоналів. Усі вони громадяни України ітакож хочуть жити в цивілізованій країні. Здійснена людьми, не причетними до судової влади, реформа дійсно буде неупередженою, але через це також матиме так багато недоліків, що стане неможливим нормальне функціонування судової влади.
«Судді часто грішать власними бажаннями та міркуваннями»
— У чому, на вашу думку, запорука незалежності та неупередженості суддів?
— Насамперед у матеріальному та соціальному забезпеченні. Суддя не повинен залежати від будь-яких економічних та соціальних змін у суспільстві та в політиці, що не має виключати відповідальність суддів за неналежний рівень здійснення судочинства. Однак нинішні чинники впливу не тільки на суддів, а й на суди в цілому повинні бути законодавчо обмежені. Кожен випадок тиску чи впливу на суд потрібно ретельно перевіряти і вживати серйозних заходів до таких осіб.
— Як ефективно боротися з корупцією в суддівських рядах?
— Підвищення відповідальності суддів за свої дії та, як уже вказувалось вище, їх належне матеріальне, побутове забезпечення; а також усунення можливості будь-чийого впливу на суддю, на мою думку, є єдиною запорукою запобігання випадкам прояву корупції.
Необхідно вирішити питання щодо органу, який матиме повноваження для притягнення суддів до відповідальності. Буде це кваліфікаційна комісія суддів, яка в основному займається розглядом документів кандидатів у судді, чи необхідно утворити спеціальну постійно діючу Дисциплінарну комісію суддів, більшість складу якої формував би з’їзд суддів України, але вона має без тяганини розглядати такі справи.
— Чи пропонували вам хабарі? Якщо так, то скільки і за що?
— За 24 роки роботи суддею і прокурором — неодноразово, суми різні. Конкретизувати ці випадки не доцільно, оскільки люди, які їх пропонували, залишились не задоволеними моєю відмовою взяти хабар і винести потрібне їм рішення. За що неодноразовописали скарги. Та й тепер також є скарги, викликані такими ж обставинами.
— Ваша оцінка суддівської кадрової політики? Як ви трактуєте поняття «суддівський професіоналізм»?
— В основному нинішній суддівський корпус є працездатним і може виконувати свої обов’язки так, як того вимагає закон. Наприклад, я маю великий досвід роботи: 8 років — у загальних судах, 10 років — у прокуратурі області, 7 років — у господарських судах — і, якщо буде необхідно, готовий брати участь у розробці будь-яких нормативних актів з цих питань, як і кожен суддя-практик. Але, на жаль, багато суддів приходять у суди з іншими інтересами. Саме тому й потрібно, щоб існували органи суворого суддівського контролю за цими питаннями.
Професіоналізм приходить з роками, але для цього потрібно намагатися бути гідним і керуватися тільки законом, а не власними бажаннями чи міркуваннями, чим часто грішать судді.
— Коли будуть вчасно виконуватись рішення судів?
— Виконання рішень судів залежить не від судів, а від ефективної роботи державної виконавчої служби, тому реформування судів обов’язково приведе до вдосконалення системи виконання судових рішень.
У минулому за виконання судових рішень відповідали судді, а судові виконавці їм були підпорядковані. Я вважаю, що це було правильно, оскільки на сьогодні штат державних виконавців значно збільшений, а належного контролю за виконанням рішень немає. Ці проблеми необхідно вирішити. Стосовно додержання єдиної судової практики на різних рівнях системи судів, вважаю, що цьому має сприяти насамперед найвищий судовий орган — ВСУ.
На сьогодні почав працювати Державний реєстр судових рішень. Пунктом 3 ст.6 «Відтворення та інше використання судових рішень» закону «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2006 р. встановлено, що «суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру».
— До речі, як ви ставитесь до такого нововведення?
— Воно жодним чином не сприятиме однаковому застосуванню права суддями. Для вирішення цього питання необхідно повернутися до попередніх постанов Пленуму ВСУ (вищого спеціалізованого суду), яких судді повинні суворо дотримуватися. Такі постанови має видавати відповідний орган один раз у півріччя і не частіше (можливо, один раз на рік).
На мій погляд, ще рано ми надали свободу в прийнятті рішень суддям, без орієнтира на судову практику вищих судів. Тому що постанови, які видаються досить часто, мають інколи суперечливий характер і містять зайву (непотрібну) інформацію.
Крім того, я вважаю, що доступ до цього реєстру слід надати у виключних випадках тільки адвокатам чи представникам сторін (при наявності належно оформлених повноважень на представництво інтересів) з дозволу інформаційної служби суду, та після додаткової оплати за цю інформацію (як це робиться в інших країнах, наприклад у Франції). А коли цією інформацією буде володіти будь-хто, отримавши її через друковані засоби масової інформації, Інтернет та жовту пресу, де буде друкуватись що завгодно, то це ніяк не підвищить ролі судових органів. Тому я проти цього взагалі.
«Судді — найграмотніша частина юристів будь-якого суспільства»
— Яким ви бачите Кодекс комерційного судочинства?
— Цей кодекс покликаний у майбутньому замінити Господарський процесуальний кодекс. Нині проект винесено для голосування у ВР у другому читанні.
З положеннями цього проекту взагалі можна погодитись, але необхідно їх дуже ретельно доопрацювати, оскільки вони не є сприятливими для вдосконалення судочинства в господарських справах. Порівняно з ГПК проект цього кодексу має досить великий обсяг статей — їх майже втричі більше, ніж у чинному ГПК.
У цілому проект кодексу є бюрократичним і дуже складним. Ці обставини неминуче призведуть до тяганини при розгляді справ та виключення можливості оперативного вирішення господарських спорів, що буде негативно впливати й на економіку країни в цілому, оскільки господарські суди повинні розглядати справи в якомога коротший термін.
Норми проекту кодексу потребують негайного обговорення суддями господарських судів та внесення відповідних зауважень, про що ми подавали свої пропозиції до ВР.
— Наскільки вагома сьогодні роль адвокатів? Якими вони повинні бути, щоб успішно представляти в суді інтереси своїх клієнтів?
— У законопроекті «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» запропоновані положення стосовно включення адвокатів до складу дисциплінарних комісій суддів. Я вважаю, що положення щодо адвокатів слід виключити, оскільки до складу їхніх кваліфікаційних органів не входять представники суддівського корпусу. Тому і вони не повинні входити до дисциплінарних комісій суддів. Крім того, адвокат займається підприємницькою діяльністю, і його ставлення до судді може бути опосередкованим, а іноді й прямим тиском на цього суддю.
До того ж судді — найграмотніша частина юристів будь-якого суспільства, й у своїх справах вона повинна розібратися сама — під контролем вищої влади держави і верховенства права.
Стосовно адвокатів, то серед них, так само як і всюди, є багато порядних та грамотних людей. Однак є невелика частина, яка, не переймаючись вивченням закону, намагається «домовитись» і шукає виходи на правоохоронні та судові органи, а потім про це стає відомо. Такими діями підривається авторитет як указаних органів, так і адвокатури. Це окрема, досить широка тема для розмови.
— Ідеальний суддя: хто він?
— Це насамперед грамотна, освічена та порядна людина, хороший батько і громадянин, якому не соромно дивитися в очі будь-якій стороні у справі та підсудному.
Підготував
Всеволод НЕКРАСОВ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!