У XIX ст. електричний стілець здавався апофеозом людської думки і дуже гуманним винаходом, до створення якого доклав руку сам Томас Едісон.
Ми спробуємо показати вам, що електричний стілець — це продукт технічної революції, людської пихатості та комерційної вигоди. Стандартний набір в історії розвитку науки й техніки.
Історія електричного стільця починається наприкінці 80-х років XIX ст. Саме тоді — в 1886 році — уряд США зайнявся пошуком принципово нового виду виняткової міри покарання.
На той час найпоширенішою стратою було повішення, незважаючи на те, що американці сходилися на думці, що страта ця дуже довга і болісна: навіть найдосвідченіший кат іноді не міг передбачити нюансів, і смерть наставала не від розриву хребців, як це вважалося, а від задушення, що більш боляче.
У цей час країна переживала електричний бум. Найсильнішими конкурентами на ринку були два гіганти зовсім юної «електричної промисловості».
Цю боротьбу можна назвати боротьбою АС/DC, оскільки з одного боку був великий Т.Едісон, уже відомий всьому світу своїми відкриттями (він мав справу з приладами постійного струму — DC), а з іншого — Джордж Вестінггаус, який спеціалізувався на приладах, у яких використовувався недавно одержаний змінний струм АС.
У час, який нас цікавить, на ринку спостерігалися дуже важливі для появи електричного стільця тенденції: зростання цін на мідні кабелі і — як наслідок — зростання цін на прилади, що працюють на постійному струмі.
Крім того, в цей час почали казати про те, що DC-прилади, крім дорожнечі, мають ще один недолік: вони не працюють на великій відстані від джерела струму. Тобто в декількох милях від генераторів користуватися ними було не можна. По суті, все це означало кінець ери Т.Едісона з його DC-приладами.
З чим майстер, звичайно, погоджуватися не хотів.
Т.Едісон, відчуваючи, що вітер дме не в його бік, засукав рукави й ініціював кампанію, яку назвали наклепницькою. Він організував серію виступів, у яких довго й емоційно розповідав, що АС-технологія дуже небезпечна.
Справи його йшли настільки погано, що в 1887 році в Нью-Джерсі Т.Едісон вирішив, що слів недостатньо і настав час улаштувати шоу. Він кілька годин розводився перед пресою, прихильниками та роззявами, а потім під’єднав до АС-генератора Вестінггауса, який виробляє струм у 1000 В, металеву пластину, на якій заздалегідь розмістив близько дюжини тварин.
Що сталося далі — неважко здогадатися. PR удався на славу, і подія стала улюбленою темою розмов на кілька місяців. Тоді ж журналісти ввели термін «electro-cution» (електрика плюс екзекуція).
4 червня 1888 року нью-йоркські власті прийняли закон, який встановив новий вид смертної кари «за допомогою електричного струму». Проте законники як і раніше ніяк не могли дійти єдиної думки про те, що краще — АС чи DC.
Дискусії з приводу смертоносності AC/DC точилися ще кілька місяців. Т.Едісон ратував за те, щоб було вибрано електричний стілець «на змінному струмі».
У великого винахідника була дуже розвинута комерційна жилка. Все зваживши, він вирішив пожертвувати «держзамовленням» на користь споживчого ринку живих, вважаючи, що нормальна людина не захоче користуватися приладом, «виконаним за технологією» електричного стільця, одна згадка про який наводила жах і викликала нездоровий інтерес. Цей інтерес, до речі, зберігся на багато років, про що свідчить і те, що ви зараз читаєте цю статтю.
Аби переконати людей у безпечності DC і в смертоносності АС, невтомний Т.Едісон почав спонсорувати роботу молодого винахідника Гарольда Брауна. Т.Едісон знайшов його випадково — Г.Браун опублікував у The New York Post лист, у якому описав смерть хлопчика, котрий доторкнувся до електричних дротів, по яких проходив АС.
Т.Едісон зробив замовлення Г.Брауну і його асистенту Фреду Петерсону на розроблення електричного стільця. Причому завдання Т.Едісон ставив цілком однозначне — довести, що якщо DC і здатний «стукнути», то не сильно.
Можете собі уявити, що за запах стояв у лабораторії та скільки собак, свиней, корів і коней «перевели» Т.Едісон і компанія. Одне слово, винахідливий розум і здорова конкуренція.
Преса не тільки писала про ці експерименти, а й була присутня в лабораторії: робилися фоторепортажі та бралися інтерв’ю. Праці Т.Едісона не пропали — для екзекуцій був вибраний електричний стілець на змінному струмі (АС).
Дж.Вестінггаус, обурюючись і не вірячи в те, що відбувається, відмовився надати будь-який зі своїх пристроїв — тобто, власне, надати свої прилади АС-струму нью-йоркським властям. Т.Едісон і Г.Браун, імовірно, зловтішаючись, заявили, що зможуть зробити це й без Дж.Вестінггауса, заздалегідь набивши руку на лабораторних моделях для худоби.
Дж.Вестінггаус пізно схаменувся. Його публічні виступи, прохання одуматися й відмовитися від задуму, тому що ця «страта нелюдяна, безбожна і протиприродна більшою мірою, ніж спалювання трупа», не мали результатів.
Перша страта відбулася 1 січня 1889 року. Ще кілька десятиріч після неї «агрегат» називали стільцем Вестінггауса, або «вестінгованим».
За 100 із гаком років стільці, звичайно, періодично зазнавали змін, але принцип дії залишався тим самим: короткий проміжок часу через організм засудженого пропускається струм. Смерть настає в результаті зупинки серця й паралічу дихання.
Довго вважали, що слід змочувати електроди та прикріплювати їх до оголених ділянок на голові й до ноги. Проте сучасні екзекутори дійшли висновку, що проходження струму через мозок не викликає миттєвої зупинки серця (клінічної смерті), а лише продовжує муки.
Нині злочинцям роблять надрізи й уводять електроди в ліве плече і праве стегно, щоб розряд пройшов якраз через аорту й серце. Хоч якийсь, а прогрес...
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!