Я хочу бути суддею»
Згідно з правилами територіальної підсудності, саме до цього суду звертаються зі скаргами та позовами до вищих органів державної влади та їхніх посадових осіб. І ще рік тому Печерський районний суд Києва був притчею во язицех в юридичних колах. Його звинувачували ледь не у виконанні замовлень колишньої влади на ухвалення «потрібних» рішень.
У червні 2005 року на посаду голови цього суду було призначено не «столичну» людину. Це породило чимало питань, з якими кореспондент «ЗіБ» і звернувся до голови Печерського районного суду Володимира Колесниченка.
«Я робитиму все, аби люди, звертаючись до суду, були впевнені, що захистять свої права»
— Володимире Миколайовичу, як після роботи в Уманському міськрайсуді Черкаської області ви стали головою одного з найвпливовіших судів України?
— Коли мене призначали на цю посаду, то деякі газети писали, що в Печерському суді з’явився месія з Умані. Випадковим було таке призначення чи ні — краще мене ніхто не знає. Суддею я працюю вже 15 років, з них 5 років — головою Уманського міського суду. Мабуть, там я правильно організовував роботу, піклувався про умови, необхідні для здійснення судочинства. До речі, умови, в яких ми працювали останні роки, були кращими в Україні.
За моєю філософією, приміщення суду має відповідати всім вимогам — це храм правосуддя, а не тюрма. Заходячи туди, людина повинна з повагою ставитись до влади й відчувати, що саме тут вона може захистити своє порушене право. Я робитиму все, аби люди, звертаючись до суду, були впевнені, що захистять свої права. Мабуть, не все нам вдавалося, адже поняття справедливості та законності не тотожні. Нерідко буває так, що рішення законне, а по суті воно несправедливе. Але це питання не до судді, а до законодавця та до суспільства, на якому відпрацьовуються ці норми.
Щодо призначення на цю посаду, то воно для мене було досить несподіваним і непростим. Одного разу мені зателефонував Голова Верховного Суду і сказав, що хоче запропонувати мою кандидатуру на посаду голови Печерського районного суду. Василь Маляренко мене добре знає, тому що суд, який я очолював, був найкращим. Голова ВС неодноразово в ньому бував і піклувався про створення належних умов. До того ж я неодноразово звертався до нього з листами, в яких просив посприяти створенню належних умов для судочинства, оскільки до цього працівники суду перебували в жахливих умовах, коли по три-чотири судді сиділи в одному кабінеті, коли були відсутні належні зали для судових засідань.
Після цих звернень, завдячуючи державі, Голові ВС і органам місцевого самоврядування все було змінено на краще. У мене є фотографії з цього суду, які я завжди показую тим, хто вважає, що я покинув «Тмутаракань» і переїхав у Київ на кращі умови.
Уманського чи київського законодавства немає — є загальнодержавне. Правила гри однакові, як для Умані, так і для Києва.
— Які враження від «столичного» судочинства?
— У Києві мене нічого не здивувало: я бачу як позитив, так і негатив. Специфіка роботи цього суду полягає в тому, що більшість справ, де стороною є органи державного управління, Президент, ВР, міністерства, відомства, Генеральна прокуратура, розглядаються в нас.
— Як відбувалося призначення? Чи зустрічалися ви з Президентом? Про що з ним розмовляли?
— Після того як мені подзвонив В.Маляренко і я виїхав до Києва, був упевнений, що відмовлюся.
— Чому?
— Я знав, що це нелегкий хліб, що це — стик права і політики. Коли політичні питання намагаються вирішити в судах, не завжди є механізм і закони, які регулюють ті чи інші правовідносини. У цьому й полягає складність роботи голови Печерського райсуду.
Отже, коли я приїхав до Голови ВС, у нас відбулася непроста розмова. Він сказав, що пообіцяв Президенту представити достойну кандидатуру на посаду голови Печерського районного суду. У голови держави було побажання відносно кандидатури, щоб це була людина з авторитетом у судовій владі і не була заангажована Києвом і певними зобов’язаннями. Я спочатку відмовився, але потім В.Маляренко мене переконав у тому, що до цього питання необхідно ставитися виважено, оскільки ця пропозиція узгоджена з Президентом.
— Крім вас, цю посаду комусь ще пропонували?
— Мені це невідомо. Я чув про те, що були й інші кандидатури, але офіційна пропозиція була тільки відносно мене. Я погодився при умові, якщо буду знати, чого чекають від мого призначення.
«Ні Президент, ні його оточення жодного разу мені не дзвонили і не казали, як робити»
— Ви зустрічалися з Віктором Ющенком перед призначенням? Що сказав вам глава держави?
— З Президентом я мав зустріч протягом 15—20 хв. Він розпитав про мій життєвий шлях. Я його запитав: чого він чекає від мого призначення? Тоді глава держави мені сказав: «Я, ставши Президентом, хочу розбудувати незалежну демократичну державу». Я відповів, що хочу працювати в суді, де буде верховенство права. Він каже: «То я займаюся розбудовою держави, а ти починай з Печерського районного суду».
До нашого суду ставляться по-різному: одні називають його пропрезидентським, інші вважають інакше, але жодного разу не було так, щоб мені Президент чи його оточення подзвонили і сказали: «Зроби отак». Можуть ходити різні плітки, що конкретне прийняте рішення — це воля Президента, але я не перебільшую можливості голови Печерського суду. Я адміністратор, який перш за все відповідає за організаційне забезпечення діяльності суду. Мої питання — це передусім належні умови для роботи, зали судових засідань, робота апарату суду, архіву, канцелярії, пошти, зв’язку, технічних засобів. А реально впливати на рішення кожного судді в мене немає можливості.
На діяльність кожного із суддів я впливаю лише власною поведінкою. Я роблю так, щоб люди відчували, що так необхідно чинити. Я роблю все, щоб унеможливити вплив на суддів, щоб вони були впевнені: якщо на них буде чинитися тиск або якщо буде порушено їхнє право, голова суду їх захистить.
Я зробив так, що розподілом справ займається помічник. Він розписує справи в міру їх надходження в алфавітному порядку з урахуванням навантажень на суддів. Кому сьогодні справа із 28 суддів попаде на стіл, я не знаю.
— Як ви будете боротися з давно сформованою негативною репутацією суду, який очолюєте?
— Негативна репутація склалася тому, що ми розглядаємо справи, які мають великий суспільний інтерес. У кожної справи є дві сторони. Одна чекає від суду прийняття законного рішення, інша — «потрібного» рішення. Яке б рішення ми не прийняли, завжди в однієї зі сторін буде враження, що суд вчинив незаконно. Іншою стороною рішення, крім того, що сприйматиметься як незаконне, так ще таким, яке відображає особисту, суб’єктивну позицію судді.
— А ви впевнені, що суб’єктивний чинник дійсно відсутній у рішеннях суддів вашого суду?
— Якщо судді Печерського райсуду такі погані, то чому за рік моєї роботи жодного з них не притягнено до дисциплінарної відповідальності? Хіба не було скарг? Адже це вирішує не голова суду, а кваліфікаційна комісія, Вища рада юстиції. Голова суду навіть не має права внести подання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Є спеціально передбачена законами «Про статус суддів» та «Про судоустрій України» процедура притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Всі кажуть, що суддя поганий, але постановлене ним рішення залишається в силі апеляційним і Верховним суда
ми. І все одно суддя поганий? То, може, ми не там шукаємо винних?
— І де слід шукати винних, якщо суспільство інколи дивують рішення суду?
— Я думаю, що в ситуації, коли суспільство не розуміє рішень Печерського суду, винуваті насамперед законодавці, які видали закони, якими користувався суд і застосував їх при постановленні рішень. І так завжди буває. Не хочу казати про святість суддів, не можу бути впевненим у тому, що вони не допускають порушень, але в мене немає фактів, про які міг би сказати, що той чи інший суддя ухвалив рішення за хабар.
«Суд міг перевернути виборчий процес «кілем догори»
— Як вас прийняв колектив?
— Обережно. Я думаю, що спершу мене сприйняли як сільського суддю, але мої знання дають можливість розмовляти з юристом будь-якого рангу на рівних. Я не бачу різниці між кваліфікаційним рівнем судді Уманського і Печерського судів. Тут у мене найбільший стаж роботи з усіх суддів.
Є специфіка, є певні категорії справ, які ми в Уманському суді не розглядали, ми постійно в полі зору ЗМІ. Специфіка й у тому, що я прийшов у стабільний колектив суддів і мені доводилось учитись у них, а їм — у мене. Був період звикання один до одного. Своїми вчинками я роблю все, щоб вони зрозуміли: ми — одна команда.
Печерський суд подібний до годинникового механізму: коли «нагорі» політична ситуація стабільна і немає суспільних потрясінь, він працює як годинник, нас не помічають. Щодня, переглядаючи пресу чи телебачення, коли бачу, що Печерський суд не згадали, я вдячний Богу і кажу, що день удався. Бо якщо нас починають згадувати, то це означає, що є певні проблеми. Тому ми прозорі, відкриті й готові обговорити всі наші проблеми.
— Ви згадали про прогалини в законодавстві, яке доводиться застосовувати суддям. Як ви вирішуєте проблеми, що виникають?
— Ми звертаємось до наших постійних клієнтів, до народних депутатів, до науковців з питаннями, які нас турбують. Наприклад, щодо виборчого процесу: нас дуже цікавили суперечності між законом про вибори депутатів і Кодексом адміністративного судочинства. Є питання, які не стикуються між законом про вибори депутатів і Конституцією, є питання, які необхідно сьогодні вирішити не в загальному суді, а на рівні Конституційного Суду.
Ми ж розглядали всі справи, пов’язані з виборчим процесом, де стороною була Центральна виборча комісія. Таких справ було понад 300, і суспільство не звернуло увагу на те, що кожен раз ми давали оцінку діям ЦВК. Печерський суд міг колихнути виборчий процес не просто так, щоб «водички зачерпнути», а перевернути його «кілем догори». Ми ж цього не зробили, а йшли толерантно. І я суддям щоразу казав: «Коли йдете після судового засідання до нарадчої кімнати, пам’ятайте, що від нашого рішення залежить не тільки його законність, а й спокій людей, су-спільства, ми повинні бути дуже обережними».
— Ви бачилися з попереднім головою суду Ніною Фадєєвою?
— Так, коли я сюди прийшов, вона мені сказала: «Володимире Миколайовичу, відтепер ви не тільки суддя, а й політик». Я їй відповів: «Ніно Миколаївно, якраз політиком я й не хочу бути, я хочу бути суддею». На жаль, не все так сталося, як гадалося.
Дійсно, тут доводиться бути політиком. До мене нерідко приходять шановані люди, які звикли, що можна звертатися до голови суду й вирішувати свої проблеми. Але вирішувати справи будуть судді, тому я намагаюсь ніколи не казати «ні». Я кажу: «Так, але якщо це не суперечитиме чинному законодавству». Якщо ви мене просите, щоб суд прийняв законне рішення, я обов’язково ще раз нагадаю всім, аби судді, приймаючи рішення, користувались і застосовували тільки правові підстави, а не якісь інші чинники.
«Мені пропонували хабарі, але скільки — не знаю»
— Тобто до вас неодноразово приходили високі чини шукати «спільну мову»?
— Вони приходили до мене не тиснути, а висловити свою позицію, оскільки ці люди вирішували справи своїх виборців чи інтереси певної установи. І я в цьому нічого такого не вбачаю. Я хотів би, щоб кожна людина, яка зайшла в приміщення суду, була впевнена в тому, що її права будуть захищені. І якщо це колись стане нормою, то ви проживете життя в дуже гарній демократичній країні.
Сьогодні найбільша проблема демократичної держави в тому, що суд не є самостійною гілкою влади, він не є тим стабілізаційним чинником, який дасть можливість законодавчій і виконавчій владі вирішувати всі питання державного устрою, державного управління відповідно до чинного законодавства. Коли наш суд буде поправляти всіх, а вони в той же час і суд, от тоді буде той паритет влади, той стримувальний фактор гілок влади, який має бути. А сьогодні тільки щось не так, то суд винен. Не потрібно на дзеркало нарікати.
— Чи відчуваєте ви на собі тиск?
— Буде несправедливо казати, що на мене ніхто не намагався тиснути, інша справа — який результат з цього був. Ось це вже інше.
— Чи пропонували вам хабарі?
— Пропонували, але скільки — не знаю. Бо вже на стадії пропозиції розуміли, що можна тільки нашкодити собі з такими зверненнями.
— Як ви вважаєте: чи в змозі сьогодні судова влада забезпечити прийняття повністю незалежного, неупередженого й об’єктивного судового рішення?
— Ні, не може, тому що є фактори, які впливають на незалежність судової влади. По-перше, через процедуру обрання суддів; по-друге, через гарантії належного матеріально-технічного забезпечення, гарантії того, що суддя не може бути притягнений до відповідальності за прийняте законне рішення, гарантії того, що суддя буде мати відповідний правовий статус у державі і тому подібне.
До речі, коли ми говоримо про незалежність судової влади, про її забезпечення, то мова чомусь іде тільки про суддів. Судді тільки показують, куди «гребти». Ще є апарат суду, який теж має вищу юридичну освіту, відповідний досвід роботи, і, коли він отримує жалюгідну заробітну плату, це говорить про те, що ми маємо велику плинність кадрів, низьку кваліфікацію працівників. Люди приходять до нас для того, щоб отримати найдорожче — досвід. Кращих кандидатів у судді, ніж наші помічники, немає ніде. Але, на жаль, цим людям не так просто стати суддею.
«Корупцію створюють не тільки ті, хто бере, а й ті, хто дає»
— Чимало юристів і експертів кажуть, що професіоналізм більшості суддів не відповідає необхідному рівню. Ви згодні з такою оцінкою?
— Скажу лише про ті суди, де я працював. Вінцем професійної діяльності юриста є посада судді. Я вважаю, що найкращі юристи повинні бути суддями. На жаль, сьогодні рівень заробітної плати не узгоджується з тією відповідальністю, яка покладається на суддю. І тому судді, на жаль, працюють не найкращим чином.
Що стосується професійного рівня суддів Печерського районного суду, то думаю, що 80% з них відповідають статусу судді нашого суду.
— Як, на вашу думку, можна ефективно боротися з корупцією в суді?
— Коли ми кажемо про «корупцію в судах», мене це трошки смішить. Корупція — це соціальне явище, це філософія суспільства. Корупцію створюють не тільки ті, хто бере, а й ті, хто дає. Корупція існує тоді, коли в суспільстві культивується ідея чи можливість того, що певне питання можна вирішити не по закону, а шляхом маніпуляції або отримання якихось матеріальних благ, тому корупція — це соціальне явище, яке існує не тільки в судах і правоохоронних органах, а в усьому суспільстві.
— Ви вважаєте, що починати боротися з цим явищем слід з усього суспільства?
— Так. Я думаю, що це загальнонаціональна проблема, проблема менталітету народу. В історичному аспекті вона закономірна. Мабуть, кожна країна у своєму розвитку проходила такі етапи, й вони характеризувалися такими чинниками, як корупція. Це треба пережити. Мене турбує, що існує корупція, але справ, пов’язаних з корупційною діяльністю, про хабарництво я в Печерському суді не бачив. Така статистика й по державі. Ми тільки й говоримо про те, що створюємо комітети, якісь комісії боротьби з корупцією, а віз як стояв на місці, так і стоїть. Нема ні ефективної боротьби, ні механізму, ні результату.
«Ми не усуваємо причин проблеми, а боремося з наслідками»
— Як ви оціните рівень взаємодії Державної судової адміністрації та очолюваного вами суду?
— Сьогодні ставити в провину ДСА те, що вона не виправдала сподівань, які покладались на неї під час створення, буде не зовсім правильно. Їхні можливості, як і свобода, визначаються довжиною мотузки, на якій вона тримається. Її можливості обмежені насамперед рівнем фінансування з боку держави.
Ще на стадії закладення бюджету, ми визначаємо одні потреби, а бюджетом передбачаються зовсім інші видатки. У цьому питанні мене турбує те, що ми прагнемо створити спеціалізовані суди на кшталт західних країн, зокрема кримінальні, цивільні, сімейні, господарські, адміністративні. Але чи є сьогодні для цього кадри достатньої кваліфікації? Крім того, ми обмежені в матеріальних ресурсах навіть для того, щоб забезпечити нормальну діяльність судів загальної юрисдикції.
Поширюється ідея, що спеціалізація уможливить якісніший розгляд справ, оскільки людина буде більш обізнана в тих чи інших напрямах, і це нібито правильно. А що заважає законодавцю створити в судах загальної юрисдикції палати чи колегії, де судді спеціалізуватимуться і, наприклад, буде 9 суддів, які розглядатимуть справи, пов’язані із публічними правовідносинами? Буде дві колегії, які розглядатимуть справи, пов’язані з материнством і дитинством, з інтелектуальною власністю.
Зараз є одна «контора», в якої є механізм управління, пошта, комунікації, приміщення, організаційне забезпечення. Ми цього не бачимо і хочемо виділити цих 9 судів окремо від керівника, виділити відповідні приміщення, фінансування і тому подібне. Хіба ми такі багаті? Ми не усуваємо причин проблеми, а боремося з наслідками. А причина дуже проста — відсутність належного рівня фінансування, чіткого контролю за діяльністю судів і суддів, ефективного застосування примусу до судді. Сьогодні суддю дуже важко притягнути до дисциплінарної відповідальності чи звільнити.
— Але ж самі судді ускладнюють цю процедуру, їм так зручніше.
— Хто вам сказав, що судді? Невже судді прийняли закони «Про судоустрій України» і «Про статус суддів»?
— У межах розробленої концепції судової реформи була пропозиція створити одну загальну кваліфікаційну комісію з центром у Києві, яка б розглядала всі скарги на суддів, але судді виступили проти.
— Ми говоримо про те, щоб самі судді вирішували питання, які стосуються їхньої внутрішньої діяльності, наприклад призначення на адміністративні посади. Мова йде про те, що в багатьох країнах світу голів судів обирають збори суддів, тобто вони зі своїх рядів обирають головою того, кому найбільше довіряють і хто, на їхню думку, має вищий авторитет.
Ви думаєте, коли суддя вчиняє проступок, то всі з ним солідарні? Ви помиляєтесь. Тільки-но створять надорган, який буде «ескадроном смерті» над суддями, то одразу з’явиться спокуса використати його як засіб тиску на суд та суддів.
— Ви вважаєте, що процедуру притягнення судді до дисциплінарної відповідальності треба ускладнити?
— Я думаю, що її треба спростити і надати право ініціювати притягнення до дисциплінарної відповідальності голові суду, який відповідає за здійснення судочинства в суді. За такої процедури, коли голова бачить, що суддя чинить недбало, перший робить відповідну перевірку і вносить подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності до кваліфікаційної комісії.
— Але, знов-таки, багато хто з ваших колег не згоден з такою позицією. Побутує думка, що голову суду взагалі слід позбавити більшості прав, які він має за чинним законом.
— В Україні кілька сотень судів, але порядок і належне матеріально-технічне забезпечення є не в усіх. Навіть буває так, що на роботі пиячать, до людей ставляться абияк, належний прийом не організований. Але все це залежить від керівника, як він зуміє налаштувати людей на роботу. Я до чинника особистості ставлюся дуже обережно, для мене комуністичний підхід, що особистість — це ніщо, а вирішують маси, не переконливий.
У будь-якій природній громаді є 3—5% осіб, які змагаються за звання лідера, вони хочуть очолити зграю, взяти на себе відповідальність за її життя, щоб ця зграя підкорялася й довіряла їм. Якби природа дала можливість усім 100% претендувати на лідерство, то були б нескінченні війни. Як, наприклад, зараз у державі: тільки влада виявила слабкість, починаються процеси, які просто шокують і боляче б’ють по суспільству. Тому я ставлюсь до лідера, до голови суду як до надзвичайно важливого чинника в судочинстві.
— Що, на вашу думку, насамперед необхідно зробити для втілення в життя судової реформи?
— Має бути розроблена нова концепція судово-правової реформи за участю ВС і судів усіх регіонів. Я вважаю, що в розробці правил гри повинні брати участі ті, хто на цьому полі й за цими правилами буде грати. Всі все знають, але суддів не питають, як вони бачать свої проблеми і шляхи їхнього вирішення. Треба створювати такі закони, які будуть зручні для застосування, які не заважатимуть людям захищати в розумні строки, в межах чинного законодавства свої права.
— Як ви оцінюєте перші кроки з утілення реформи в життя? Чи торкнулася вона вас?
— На нашому рівні я її ще не відчуваю.
«Тут я вперше відчув, що вранці не хочу йти на роботу»
— У чому, на вашу думку, запорука незалежності й неупередженості суддів?
— Багато чинників упливає на те, щоб суддя був незалежним. Я думаю, що повинна бути перш за все довіра держави й суспільства до діяльності суддів. Навколо кожного судді треба створити атмосферу, яка визначатиметься не тільки матеріальними чинниками, треба створити специфічний моральний клімат, який би казав, що це особа з особливим статусом, яка має надзвичайно великі права та можливості й ще більшу відповідальність перед людьми та суспільством. Крім того, важливо, необхідно, щоб сам суддя це усвідомлював.
Коли постійно говорити, що ти «поганий хлопчик», то поволі людина звикає до того, що кращою вона вже не буде. Наприклад, у вихованні, я вважаю, не завжди батіг — найкращий чинник. Іноді починаєш розмовляти на підвищених тонах або не в зовсім приємній формі про недоліки людини, але такі слова не доходять до неї, вона не змінює свого ставлення до праці. А коли починаєш бачити в цій людині маленькі позитивні якості, звертаєш на це увагу, вона активізується і виявляється, що інший підхід до неї дає можливість повірити у власні сили.
Суддя має бути віруючою людиною. Він повинен вірити в Бога, в справедливість і бути совісним, він має отримувати від своїх дій моральне задоволення. Наприклад, я все своє життя ходив на роботу з великим задоволенням, але в Печерському суді вперше відчув, що вранці не хочу йти на роботу. Чим більше неспокою в державі, тим більше в мене болить душа за судову систему.
— Хто, на ваш погляд, ідеальний суддя?
— Це патріот, який усвідомлює, що суд створений для громади, що це той елемент, який дозволяє людям реалізувати одне зі своїх конституційних прав. Якщо суддя буде це усвідомлювати, тоді інші зрозуміють, що він має бути матеріально незалежним. Грошей багато не буває, але в суспільстві повинна бути якась розумна зарплата, яка дасть можливість судді реалізувати свої найнагальніші потреби. Людина ще з порога повинна бути підготовлена, що вона прийшла в храм, де повинна казати правду, що тут існує дух справедливості.
Розмову вів
Всеволод НЕКРАСОВ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!