Прес-конференція Олександра Зінченка виявилася більш ніж скандальною. Судячи із заяви, колишній держсекретар розповів усе, що знає, Президенту, але той усе одно прийняв його відставку.
Своєю заявою О.Зінченко справив враження на журналістів. Більшість із тих, хто зміг на цій прес-конференції сісти, довго аплодували йому після заяви. Хоча слабкою ланкою його промови було те, що він прочитав заяву, не відриваючи очей від паперу. Олександр Олексійович так і не назвав конкретних фактів у переліку корупційних дій оточення В.Ющенка.
Далі ми наводимо заяву О.Зінченка та його відповіді на запитання журналістів із незначними скороченнями.
— Після того як Президент прийняв мою відставку, я вперше виступаю як публічний політик. Чим керуюсь? Велика тривога і реальна небезпека — ось ті слова, які відбивають мої почуття і думки. І не тільки мої: так думають дуже багато простих людей, політиків, підприємців і службовців.
Очевидним є той факт, що більшість українців відверто не розуміють, що відбувається. Я не володію істиною останньої інстанції, вірю Президенту і вірю в Президента. Тому розраховую, що Президент і вся владна команда мають і відчути, і зрозуміти: терпець людський уривається. Народ не хоче і не буде мовчазно спостерігати за ситуацією у владі: не того він чекав і не на те сподівався. Корупція — головна причина небезпеки.
3—4 місяці на початку року хабарники і злодії притихли. Вони відчули холодний подих реального справедливого вороття. Але зараз корупція та хабарництво знову набирають сили. В багатьох випадках випереджують попередній масштаб, розповзаються в глибину і в’їдаються в пори центральних і регіональних структур. Явище це набуває системного характеру.
Хочу одразу сказати: немає проблеми оточення Президента — навколо нього чимало чесних, порядних і патріотично налаштованих людей. Але досягнення осені минулого року, волі і бажань усього народу, результат героїчних зусиль сотень тисяч патріотів України намагається використати у власних цілях невеличка групка авантюристів від політики.
Утворивши власний плановий ЛТД, організувавши інформаційну блокаду Президента, перевівши його у віртуальний, а не реальний світ, цинічно і нахабно перекручуючи справжнє життя і справжні акценти цього життя, нехтуючи сподіваннями і вірою більшості своїх співвітчизників, вони крок за кроком реалізують план: максимально використати владу для накопичення капіталу, приватизувати і привласнити все те, що тільки можливо. Мета — монополія, якнайшвидше перебирання ключових владних повноважень до своїх рук.
Пригадайте: вузьке коло цих акціонерів, «страшенно далекі вони від народу». Вважаю: ще не пізно зупинити цей процес. Власне кажучи, через це я тут сьогодні. Але разом з тим переконаний: якщо не зробити цього рішуче і жорстко, в країні відбудеться контрреволюція.
Критичні слова, що стали лунати останнім часом про оточення Президента, потребують персоніфікації. Назву декого: секретар Ради національної безпеки та оборони Петро Порошенко, перший помічник Президента Олександр Третьяков, кілька їхніх партнерів, таких як Микола Мартиненко, цинічно і системно реалізують свій сценарій використання влади у власних цілях.
Зміст сценарію має такі основні елементи: власність, суди, правоохоронні органи, кадри, засоби масової інформації, влада. Саме П.Порошенко наполягав і врешті-решт досяг незаконного передання під контроль РНБО судової гілки влади. Хоча вона за своїм змістом є незалежною. Протести судової спільноти виявилися голосом волаючого в пустелі. Замість довгоочікуваної судової реформи ми спостерігаємо стогін суспільства від несправедливості того, що має бути вершиною правосуддя.
Знову, як за часів Кучми, повернулося «телефонне право» і відвертий прямий тиск на суддів. Свій злочин «нові правники» освячують нібито волею Президента. Нібито, бо знаю і переконаний: він не делегував П.Порошенку цих повноважень. Господарські та адміністративні конфлікти не розв’язуються, а обслуговуються капіталом. Поновлюються розцінки, тарифи і послуги в цій сфері.
Земельна реформа за версією П.Порошенка вироджується на систему підпорядкування найважливішого державного ресурсу на власну користь. Здійснюється неприхований і цинічний тиск на суб’єкти господарської діяльності через загрозу втрати ними частини власності. Підприємцям Криму, Одеси, Донецька, Дніпропетровська, Іллічівська, Вінниці, Чернівців, багатьох інших міст України добре знайомий цей почерк. Для того аби повністю розв’язати собі руки, здійснюється спроба взяти під свій контроль правоохоронні органи. Виправдовується це необхідністю реформи правоохоронної системи. З такими висловами складно не погодитись, але насправді в них на меті — зосередження у своїх руках і оперативних служб, і служб урядового зв’язку, і Служби безпеки України, і системи розвідки та контррозвідки.
Межею цинізму і нехтування законом є спроба зробити з Ради національної безпеки та оборони, а точніше з її апарату, новий НКВС. Усесильний і могутній. Чого варта тільки пропозиція П.Порошенка зробити своїм заступником керівника комітету з розвідки. Або ввести до штату апарату РНБО 60 генеральських посад! І навіть секретарем у приймальні П.Порошенка має бути обов’язково генерал.
Це і є так звана демілітаризація державних структур. Замість того аби всі зусилля сконцентрувати на реформі оборонного відомства, головні зусилля спрямовані на власність і торгівлю. Це «Укрспецекспорт» і аналогічні підприємства. Хіба буде час займатися складами боєприпасів, конверсією в цих умовах? Пряме доручення Президента зайнятись проблемами «Русланів», які перехоплюються в інших країнах, проігноровано.
До системи Міністерства внутрішніх справ переведено з податкової адміністрації добре знайомих П.Порошенку генералів. Саме вони перетворились на оплот його впливу в цій системі через особисту відданість. Разом з керівником Державного митного комітету Володимиром Скомаровським до системи митниць повернено низку людей, яких відверто називають не інакше, як «контрабандистами». Вони почали «відпрацьовувати» високу довіру. Митниця поставлена на службу одній групі осіб.
Привласнюється система засобів масової інформації: скуповуються канали, теле- та радіомережі. В хід ідуть домовленості з олігархами про розподіл каналів, про перерозподіл частотного ресурсу. Відновлені сумнівні та злочинні схеми в приватизаційних процесах. На місцях з’явилися «представники Порошенка» — саме з ними треба поділитися прибутком, майном, власністю, акціями. Далі, як у кіно: «А якщо не будуть брати — відключимо газ». Умикаються схеми силового тиску або, навпаки, після залякування йде команда притримати справу — як свідчення підконтрольності питання.
Далі. Перший помічник Президента О.Третьяков з точністю до мікрона відтворює систему свого попередника в адміністрації Л.Кучми — Льовочкіна. Увійшовши до наглядових рад Ощадбанку, «Укртелекому», у видавничій справі, контролюючи процеси в нафтовій і газовій сферах. Саме його зусиллями було поновлено на роботі заступника голови НАК «Нафтогаз України» п.Воронова, який успішно обслуговував і організовував газові схеми при режимі Л.Кучми.
Сьогодні О.Третьяков активно працює на ниві перерозподілу сфер упливу в ЗМІ. Саме він «відрізав» Президента від адекватного потоку інформації, пропускаючи «потрібних» людей. Це нескладно зробити, відповідно організувавши, а точніше — дезорганізувавши, раціональний робочий графік Президента, доступ до нього. Ті, хто має власну думку і бачення, живу і нестандартну, по 3—5 місяців чекають на волю першого помічника: потрапити до Президента іншої можливості немає. Серед них чимало тих, хто не менше за О.Третьякова чи П.Порошенка працював на загальну перемогу революції. П.Порошенко, О.Третьяков і компанія, посилаючись на Президента, призначають «своїх» усюди, де тільки можна.
Свідомо тиснуть на незалежну судову гілку влади, вільно почувають себе в приватизаційних процесах. Здавалося б, саме тому у вищому ешелоні влади має втілюватися вимога майдану — відокремлення бізнесу від влади. Насправді вони не просто нехтують цим, а вирішили: «Влада — наша, і вона мусить працювати на нас». Дивно спостерігати такі дії на тлі надзвичайно свіжого власного історичного досвіду. Здається, що відбувається калькування недоліків системи Л.Кучми.
Навіть партію створюють не як політичну організацію, а як бізнес-клуб, як декор адміністративного ресурсу. До речі, щодо моєї належності до керівництва Народного союзу «Наша Україна»: 7 липня цього року я надіслав на ім’я Романа Безсмертного листа, де повідомив про вихід зі всіх керівних органів. Мотивація в листі така: «Я прийняв рішення утриматись від участі в діяльності керівних органів партії під час перебування на посаді державного секретаря України. Вважаю своїм обов’язком бути чесним перед вами та перед усіма українцями і працювати з повною віддачею на зазначеному напрямі».
Здавалося б, якщо група така невеличка, то чому під загрозою опинилися системні досягнення революції? Відповідь проста: носії загрози мають величезні можливості впливати на державні процеси, монополізували вплив на Президента.
Питання: чи доповідалося про ці та інші явища Президенту? Так, я неодноразово добивався у Президента зупинити П.Порошенка. На останніх зустрічах усунення з посад П.Порошенка і команди стало ключовою умовою подальшої моєї роботи в команді Президента. Чому не говорив відкрито і публічно раніше? За зрозумілих обставин максимально намагався добитись єдності команди.
Ви ніколи не чули з моїх вуст жодного звинувачення на адресу чи то Кабінету Міністрів, чи то Ради національної безпеки та оборони, чи то міністерств. Вважав і вважаю, що Секретаріат Президента — це один з головних чинників єднання команди, зменшення протиріч і непорозумінь, інакше він не мав би права називатись президентським.
Я дякую Президенту за надзвичайно яскравий і тривалий період співпраці, який, безумовно, назавжди залишиться найяскравішим епізодом, подією політичного життя і мого особистого і, переконаний, усієї України, за довіру очолити його апарат, за терпіння, за мужність переносити виклики і великі випробування. Але в кожного є вибір: можна змиритись і «ввійти в частку», все стане на свої місця, і ЛТД буде працювати мирно, спокійно і в злагоді. Я ж не можу і не хочу терпіти цю наругу над законом, а свій вибір зробив на майдані. Чого, власне кажучи, я добиваюсь? Мова йде зовсім не про структуру апарату чи якісь додаткові повноваження.
Своєю відставкою я намагаюся максимально гостро і тепер уже публічно дати зрозуміти передусім і самому Президенту, і всій владній команді крайню небезпеку ситуації. А тих, хто вважає що свавілля було, є і буде, попередити: глибоко помиляєтесь. Я не виторговую дивіденди, чи свічні заводики, чи особливі умови. Але треба вжити негайних заходів. Насамперед виконати те зобов’язання, що на себе ми брали на майдані, те зобов’язання, яке на себе взяв Президент у Сорочинцях, на майдані 24 серпня, — рішуче оновити кадри.
Що я пропоную.
Перше: повернути справжній конституційний зміст діяльності всім органам влади. Архітектура влади має бути чіткою і зрозумілою як для простих громадян, так і для всіх державних службовців. Від усевладдя апарату й секретаря РНБО повернутись до колективної роботи. Тобто до нормальної процедури напрацювання та підготовки державних рішень: обговорення, дискусія, вироблення рішення, організація, виконання. Апарат — виключно допоміжна ланка.
Далі: вимагаю звільнити з посади секретаря РНБО Порошенка Петра Олексійовича.
Наступне: утворити президентську раду з найвпливовіших представників суспільства. Як майданчик для публічного обговорення найважливіших проблем сьогодення країни. Не як заміну Раді національної безпеки (там 12 найвищих державних осіб України мають обговорювати найскладніші питання сьогодення), а для того, щоб відновити сповна громадський контроль над інституціями, треба максимально використати можливість відповідних громадських інституцій.
Друга позиція: увільнити першого помічника Президента О.Третьякова.
Третя позиція: провести глибокі кадрові зміни в ключових відомствах: на митниці, в податковій, прокуратурі. На конкурсній основі. Підготовча робота вже проведена — і щодо процедури, і щодо обов’язкової участі конкурсної комісії.
Четверте: не допускати сумісництва посад у законодавчій і виконавчій владі. Негайно звільнити всіх сумісників. Припинити порочну практику головування високих посадовців у наглядових радах загальнонаціональних компаній і підприємств, які мають на меті отримання прибутків.
Думаю, що Президент має всі підстави ініціювати відкрите й публічне обговорення на найвищому рівні в різних форматах гострих проблем сьогодення. Тільки так можна почати розв’язувати вузли, а не множити їх. Інакше «помаранчева революція» захлинеться. Саме вона підняла з колін навіть тих, хто глибоко був переконаний у принциповій неможливості глибоких демократичних змін в Україні. Але скептики помилилися: «помаранчева революція» відбулась. Переконаний: вона переможе і сьогодні, обов’язково.
***
На запитання, як відреагував Президент на його відставку, О.Зінченко відповів, що «перші симптоми почалися в березні та квітні». Тоді, йшлося про указ Президента про судові органи. «Я тривалий час переконував Президента не підписувати документ, який відносив до контрольних функцій РНБО судову систему».
Тепер уже колишній високопосадовець зазначив, що звільнення людей, яких він назвав, є його умовою для того, щоб «дійсно оновити командну роботу». «Безумовно, наш Президент, думаю, очікував, що колеги наберуться мужності не вагаючись написати заяву про складання депутатських обов’язків і не камуфлюватимуть ситуацію направленням листа на адресу регламентного комітету, щоб питання тягнулося, — сказав О.Зінченко. — Ці мульки ми вже бачили і ними досконало володіє система, яка хоче утриматись».
О.Зінченко вважає, що В.Ющенко «глибоко усвідомлює ситуацію, що так далі тривати не може». «Я вважаю за неможливе зберігати такий стан рівноваги і просто займатися кадровою чи апаратною роботою в непублічній сфері».
Екс-держсекретар нагадав, що «за умов корпоративної етики» він не міг виступити з такою заявою раніше, перебуваючи на посаді держсекретаря. «Це було б некоректно відносно Президента, посади, яку я займав.
Відповідаючи на запитання, чи доповідав він раніше Президенту про ситуацію в Секретаріаті і чи реагував на це В.Ющенко, О.Зінченко зазначив: «Реакція була частковою, і в підсумку сьогодні є підстави говорити, що Президент стурбований ситуацією. Безумовно, в нього відбувається низка контактів з людьми владного спектру».
Відповідаючи на запитання, чому Президент раніше не звертав уваги на факти втручання в роботу Секретаріату, О.Зінченко відповів: «Основна причина в тому, що всі ми надто були під зарядом майдану і сподівались на те, що майдан дасть не тільки організаційні, а й морально-етичні засади формування влади».
«Я кілька разів чув від Президента, що це неможливо (втручання), цього не може бути. Це його морально-етична позиція, він, як і ми всі, стояв на майдані й очікував від своїх колег винятково етичної та моральної поведінки. Тому розумію, чому він одразу не реагував, але, думаю, він зреагує», — сказав екс-держсекретар.
«Не йдеться про те, щоб я пішов очолювати штаб якоїсь сили. На сьогодні я вирішую зовсім інші завдання», — додав він. О.Зінченко спростував чутки про те, що існує його згода очолити Блок Юлії Тимошенко. «Жодного документа не може існувати, тому що його в природі немає і не може бути. Я, безумовно, з червня обговорював усі політичні питання, бо Юлія Володимирівна разом з Віктором Андрійович була лідером блоку. Після того як вона стала Прем’єром, усі питання, які стосувалися або кадрових, або інших питань, ми, безумовно, обговорювали. Решта питань у такому контексті можуть обговорюватися лише з Президентом».
Щодо своєї участі в передвиборній кампанії О.Зінченко зазначив, що він уже бере в ній участь. «Будь-яка політична акція, будь-яка заява, напевно, буде тим чи іншим чином впливати. Партійні пропозиції, безумовно, лунали і до цих повідомлень, і після. Це питання мого рішення, але більш пізнього часу».
На запитання, як саме відбувалася розмова з В.Ющенком, коли той прийняв його заяву, екс-держсекретар сказав, що особисто приніс заяву Президенту, але відмовився коментувати відносини з главою держави. «Ми говорили абсолютно спокійно, з розумінням, неодноразово, а деталі дозвольте мені залишити за собою».
О.Зінченко спростував версію, що його звільнення пов’язане із заявою радника Ю.Тимошенко М.Бродського про існування корупції в оточенні Президента і звинуваченнями на адресу П.Порошенка. «В політиці всі явища визрівають... Деякі позиції визрівали 1,5 — 2 місяці», — сказав колишній керівник Секретаріату, додавши, що «ті нездорові елементи, які є у владі, треба замінити якнайшвидше».
На запитання, чи не планує О.Зінченко піти в опозицію, він відповів: «Я думаю, що сьогодні опозиція не структурована і не здатна робити серйозних кроків, тому вирішальною буде ситуація, яка вималюється всередині самої владної структури, яка відтворить ті процеси, на які сьогодні тільки натяк є. В самій владі буде більше розуміння, що відбулось».
Повертаючись знову до теми оточення Президента, О.Зінченко наголосив, що в ньому є багато «прагматиків, патріотів, чесних людей» і є люди, «які узурпують нібито елементики, які здатні об’єднуватись дуже швидко». За його словами, вони концентруються, і їх складно подолати «тим порядним людям, які приходять до влади».
На запитання, чи може навести докази корупційних дій і чи готовий надати їх суду, екс-держсекретар відповів: «Якщо ви подивитесь навколо, то побачите докази. Я пропоную Петру Олексійовичу на сайті вивісити мою аргументацію, а ще краще на «5-му каналі» зробити опитування... Цікаво перевірити, скільки відсотків, скільки дзвінків буде або на підтримку, або не на підтримку такої точки зору», — подав ідею О.Зінченко.
«Але, безумовно, держсекретар, через якого проходить увесь документообіг у цій країні, напевно, простежує якісь ситуації... Кому вірити — справа Президента, — зазначив він, після чого повідомив, що не почув особистої критики від В.Ющенка під час їхньої розмови.
За словами О.Зінченка, після його відставки не сталося «нічого страшного». «Є різні способи впливу... Є два перших заступники, є заступники, є якась система організації... Це не так важливо, як здається... Робота йде», — сказав він.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!