«Процедура обрання запобіжного заходу концептуально змінилася в кращий бік»
Ось уже більш ніж півроку Україна живе за новим Кримінальним процесуальним кодексом. Прокурори, слідчі, адвокати поступово опановують новий правовий інструментарій, освоюють нові процедури. Те, що в перші дні сприймалось як щось чужорідне, поступово стає звичним. Партнер АТ AVER LEX Віталій СЕРДЮК — один з тих, кому доводиться мати справу з КПК щодня. Невипадково свого часу він очолював робочу групу з реформування кримінального судочинства, створену Асоціацією правників України. Чи стало йому тепер легко працювати? Які новели КПК виявилися вдалими, а які все ще вимагають шліфування? Про це В.Сердюк розповів У інтерв’ю «ЗіБ».
«Слова про те, що із СІЗО стали виходити люди, — правда»
— Віталію Анатолієвичу, минуло більш ніж півроку відтоді, як новий КПК набрав чинності. За цей час уже почала формуватися певна практика його застосування. Не так давно були озвучені перші статистичні дані, які виглядають досить оптимістично. Проте одна справа — те, що говорять із трибун політики й чиновники. І зовсім інша — думка адвоката-практика, якому щодня доводиться користуватися кодексом. Які плюси й мінуси ви могли б відзначити?
— У цілому перші результати дії нового кодексу оцінюю позитивно. Якщо говорити з позиції захисту, працювати стало легше. Головний плюс — процедура обрання запобіжного заходу (а це було одне з найболючіших питань у нашій системі) концептуально змінилася в кращий бік, зменшилася кількість випадків необгрунтованого, бездумного взяття людей під варту. Якщо мова йде про ненасильницькі злочини, положення, згідно з яким суддя зобов’язаний навіть за наявності певних ризиків обрати запобіжний захід у вигляді застави, дійсно працює. Слова про те, що із СІЗО у зв’язку з ухваленням нового КПК стали виходити люди, — правда. Можливо, виходять не в таких космічних масштабах, але, наскільки я знаю, згідно з оприлюдненою статистикою ізолятори вже розвантажені на 30%. Наприклад, черга відвідувачів у Київському СІЗО зменшилась. Але при цьому ізолятори все одно переповнені.
Водночас у разі скоєння економічних злочинів і злочинів у сфері службової діяльності це не завжди допомагає підозрюваним і обвинуваченим, тому що розміри застави іноді непомірно великі. Недавно, наприклад, у СІЗО зустрів людину, якій суд призначив заставу у вигляді 4,5 млн грн. Чоловік мені зізнався: «Доводиться сидіти, тому що немає грошей».
— Але ж «нижня межа» застави досить демократична — 1000 грн.
— Якщо мова йде про тяжкі злочини, то фігурують великі суми. У ч.5 ст.182 КПК мовиться, що в разі обрання запобіжного заходу людині, котра скоїла особливо тяжкий злочин, застава встановлюється в межах від 80 до 300 розмірів мінімальної зарплати. Це близько 330 тис. грн. Також сказано: у виняткових випадках, якщо суддя вважає, що дана сума не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов’язків, розмір застави може бути змінений, звичайно, у більший бік. При всіх позитивах залишилися недоліки, які дозволяють судам використовувати суб’єктивний чинник, що може негативно позначатися на правах обвинуваченого. Наприклад, недавно Шевченківський райсуд м.Києва обрав запобіжний захід у вигляді домашнього арешту немолодому чоловікові, який обвинувачувався у вбивстві дружини через суперечки за квартиру. Навіть без застави. При цьому можу навести випадок зі своєї практики: за рішенням столичного Печерського райсуду людям, які обвинувачувалися в ненасильницьких злочинах (у хабарництві), було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 18 місяців вони перебували в СІЗО, і, попри дуже поганий стан здоров’я одного з підсудних, запобіжний захід не змінювався, навіть у ході судового слідства згідно з нормами нового КПК. Потім було ініційовано нове кримінальне провадження (хабарництво), і в його рамках уже за новим КПК суд повторно обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, паралельно призначивши суму застави у вигляді 450 розмірів мінімальної зарплати. Це 516 тис. грн. Оскільки ці люди обвинувачувалися в службових злочинах і вже провели 18 місяців у СІЗО, у них слабке здоров’я й вони не перешкоджали правосуддю, це явно неадекватний захід.
Безумовно, зараз заставу як запобіжний захід обирають набагато частіше. Дійсно, завдяки новому КПК багато людей вийшло на волю. Але зміни не виключили на всі 100% суб’єктивного чинника при ухваленні судами рішень про обрання запобіжного заходу.
— Ще на етапі обговорення проекту КПК експерти неодноразово говорили про те, що при обранні запобіжного заходу слідчі повинні принципово змінити підходи і для того, щоб узяти людину під варту, необхідно дуже вагомо аргументувати подання. Чи стали наші слідчі ретельніше обгрунтовувати свої уявлення?
— Так, слідчий, обгрунтовуючи необхідність узяття людини під варту, повинен виконати низку вимог. Але можу сказати, що, як правило, вони їх не виконують. Те, що я бачив: знов у хід ідуть заїджені формулювання, які тісно переплітаються з домислами слідчого й не підтверджуються матеріалами справи. Деякі фрази не можуть не викликати нічого, крім посмішки. Слідчий, наприклад, стверджує, що в слідства немає сумнівів у винуватості людини, обвинувачений сприймає злочинний спосіб життя як належний, а тому й далі займатиметься злочинною діяльністю. Дуже логічно. Як таких доказів у поданнях часто немає, є тільки «міркування на тему».
— А як до таких подань ставиться суд?
— Суд, як правило, ці формулювання влаштовують. Притому, що деякі з них просто анекдотичні. Ось, наприклад, такі висновки слідчого: «Тяжкість скоєного злочину, за який передбачено від 8 до 12 років... неминуче змушує людину ховатися від органів досудового слідства з метою уникнути покарання»; «Скоєний злочин... свідчить про те, що людина сприймає скоєння злочину як допустимий спосіб отримання коштів для життя і продовжуватиме їх здійснювати». На підставі подібних опусів людина може багато місяців провести в СІЗО.
В одній зі справ, розглядаючи матеріали про зміну запобіжного заходу та продовження строків тримання під вартою, суд умисно не використав положення нового кодексу, згідно з яким він зобов’язаний визначити суму застави.
У згаданій мною справі суддя в рішенні використовує норму старого КПК й одночасно норму нового КПК і при цьому залишає людей під вартою. Хоча обвинувачений потерпає від важкого захворювання і згідно із законом підлягає звільненню з місць позбавлення волі. Проте механізми подання апеляційної, касаційної скарг на дії слідчих і суду не передбачені. Із цього питання ми подали заяву в ЄСПЛ. Вона була прийнята, тепер чекаємо результату.
«Багато оперативників залишилося без левової частки «заробітку»
— Нині відомості про правопорушення повинні автоматично вноситися до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Із цього погляду проблем не виникає? Чи не намагається міліція, як і раніше, ухилитися від проведення розслідування деяких справ?
— Наскільки я знаю, із цього погляду стало дійсно простіше, заяви про правопорушення автоматично вносяться до ЄРДР. Позитивний момент — розширилися права потерпілих. З’явилося більше можливостей для їх захисту.
Втім є й проблема. Більшість старих залежалих справ «упали на землю» — потрапили в райвідділи міліції. І хоча в міліції додали слідчих, навантаження на них усе одно нереальне. Це вже не анекдот, а бувальщина: слідчий займається тією справою, яка першою випаде із забитого під зав’язку сейфа. Виняток становлять справи, щодо яких установлені строки й щодо яких потрібно проводити слідчі дії.
Мінус — звужений перелік можливостей оскарження незаконних дій слідства. Як уже згадувалося, міліція іноді на чорне говорить біле й навпаки, а процесуальних можливостей змінити ситуацію немає.
— Але ж з’явилися слідчі судді?
— Можливості оскаржити дії слідчого судді та слідчого дуже невеликі (стст.303, 309 КПК) й не охоплюють усіх випадків порушення прав учасника кримінального процесу. Засмучує також відсутність можливості оскаржити рішення судді, прийняте ним під час розгляду питання про зміну або продовження дії запобіжного заходу, продовження строків тримання під вартою підсудного, під час судового слідства. У той же час є в підозрюваного/обвинуваченого право на оскарження такого роду рішень в апеляційному порядку під час досудового слідства.
Відповідно, у цілій низці справ, які починали розслідуватися за старим КПК, а були передані до суду, коли вже набрав чинності новий, виник правовий казус: за яким КПК розглядати питання зміни/продовження дії запобіжного заходу? Відповідно до роз’яснення ВСС питання зміни запобіжного заходу розглядається за старим КПК, а продовження строків тримання під вартою — за новим.
— Виходить, уведення посади слідчого судді не полегшило життя обвинуваченим і адвокатам?
— Полегшило. Питання, які стосуються забезпечувальних заходів, стали розглядати на порядок уважніше. Суди почали повсюдно відмовляти в проведенні негласних слідчих дій, арешті майна, застосуванні інших забезпечувальних заходів без достатніх на те підстав. Якщо раніше це робили масово, не дивлячись, то тепер великим плюсом є те, що такі матеріали «пропускають» набагато рідше.
Як наслідок, слідчі стали рідше звертатися з поданнями на проведення гласних або негласних слідчих дій, зокрема — менше клопотати про взяття під варту. Тому що кількість роботи, яку потрібно виконати слідчому, аби добитися результату, збільшилася в рази.
Проте у зв’язку з тим, що значно зросла кількість проваджень, слідчі на місцях фізично не встигають розслідувати справи. З одного боку, для потерпілих плюс — те, що заяви легко вносяться до реєстру й починається розслідування. Але є й мінус — те, що, задихаючись під валом матеріалів, слідчий не встигає що-небудь зробити для потерпілого.
Позитивно оцінюю те, що, оскільки новий КПК обмежив і чітко розписав порядок отримання дозволів на негласні слідчі дії, багато оперативників залишилося без левової частки «заробітку». Раніше зняття інформації з каналів зв’язку (телефонний трафік, СМС-повідомлення, електронна пошта) було непоганим джерелом доходу. І не є таємницею, що такою можливістю активно торгували. Зараз це стало практично неможливо. Наприклад, слідчі скаржаться, що, коли вони намагаються в апеляційній інстанції отримати дозвіл на проведення таких дій, їх найчастіше «відтфуболюють» і дають дозвіл, тільки якщо мова йде про особливо серйозні справи й тяжкі злочини.
— З’явилися нові процедури — наприклад, угода про визнання винуватості, яка дуже популярна за кордоном. Цю новелу можна розцінювати як позитив? Наскільки активно такі угоди застосовуються зараз, чи доводилося вам у своїй практиці стикатися з ними?
— Особисто мені ще не доводилося стикатися з угодами про визнання винуватості. Може, тому, що ми займаємося особливо тяжкими злочинами (як правило, господарськими), а визнання провини в таких справах не передбачено КПК й у будь-якому випадку спричинило б тривалі строки покарання. Проте якщо взяти до уваги аналіз застосування цієї норми, проведений Олександром Банчуком (Центр політико-правових реформ), то близько 6% загальної кількості проваджень закінчується тепер укладенням угод з правосуддям. Але це стосується злочинів легкої та середньої тяжкості.
Це нововведення — безумовно, плюс. Людині, яка скоїла злочин і якій треба ще рік-два судитися, набагато простіше укласти таку угоду й розраховувати на прискорений порядок провадження. При цьому основна рекомендація тим, хто все-таки зважився піти на таку угоду: об’єктивно, всебічно оцінити всі ризики й порадитися з адвокатом. А то можна зізнатись і в тому, чого не скоював.
Відзначу: останнім часом у своїй практиці я не стикався з випадками вибивання показань. Хоча, за інформацією ЗМІ, таке буває. Але принаймні в тій категорії справ, якою я займаюся, випадків примушування давання показань поки що не було.
— Але ж, як уже мовилося, сенсу вибивати показання немає, за новим КПК, вони не можуть бути покладені в основу вироку?
— Так, вони не можуть бути покладені в основу вироку. Проте в уже згадуваній тут справі слідчий обгрунтував своє подання показаннями 5 свідків. Трьох із них знайти взагалі неможливо — вони перебувають за кордоном. Два свідки, можливо, дали показання, хоча обвинувачений з ними не зустрічався й навіть не знайомий. Це так звані показання з чужих слів.
Незважаючи на положення ч.4 ст.95 КПК, де говориться, що суд обгрунтовує будь-яке рішення показаннями, які були дані суду безпосередньо, суд узяв до уваги показання, дані виключно слідчому, як підтвердження обгрунтованості підозри відносно людини.
— До речі, у ЗМІ активно мусувалася тема показань з чужих слів у зв’язку з допитами у справі про вбивство Євгена Щербаня. Наскільки мені відомо, такі показання надавались і раніше, тільки процедура не була легалізована. Як ви особисто ставитеся до цього нововведення?
— Нині встановлено ряд обмежень щодо ст.97. Так, суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка дала первинні пояснення. У формулюванні мовиться: «якщо вони отримані належним чином». Зокрема, суд ураховує значення пояснень у разі їх правдивості для з’ясування певних обставин, якщо є інші докази винуватості. Але ж це положення дає можливості задіювати той суб’єктивний чинник — внутрішнє переконання — й узяти до уваги як докази десятки томів зібраного слідством матеріалу, що не має стосунку до підсудного або обставин злочину.
Або в кодексі говориться про показання з чужих слів: обставини надання первинних пояснень викликають довіру щодо достовірності. Це суто суб’єктивний момент. Ще один чинник при ухваленні таких доказів — «складність спростування показань з чужих слів стороною, проти якої вони спрямовані». Це знов оцінне пояснення. Або ось: «Співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка дала ці показання». Щоб це встановити, потрібно провести комплекс негласних заходів відносно особи, яка дає показання. А як зазвичай суд це встановлює? Питає: «Чи є неприязні стосунки з підсудним і причини його обмовляти?» — «Ні». І все гаразд. Адвокат міг би спростувати такі показання, якби в нього було право на збір інформації, зокрема про свідка. Але зібрати таку інформацію захисникові з урахуванням положень нового закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» неможливо. Відповідно, показання з чужих слів приймаються на підставі таких суб’єктивних критеріїв. Якоюсь мірою це було в завуальованій формі й раніше, але, мені здається, щоб уписувати це до кодексу, потрібні були інші критерії. На даний момент це мінус процесу.
«Адвокатські запити, як і раніше, повсюдно ігнорують»
— Новий КПК зрівнює позиції обвинувачення й адвокатури, наприклад розширює можливості захисників щодо збирання інформації. Ви вже користувалися цим правом?
— Це все чудово, але в законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлені деякі обмеження, а саме: адвокат має право витребувати будь-яку інформацію, за винятком інформації з обмеженим доступом. А згідно із законом «Про інформацію» відомостями з обмеженим доступом є будь-які відомості, якщо їх такими вважає особа, що розпоряджається ними. Відповідно, будь-яка особа, котра не бажає надавати адвокатові інформацію, вказує, що та — з обмеженим доступом. У зв’язку із цим ситуація зі збиранням інформації не покращилась, а погіршилась.
— Але ж за новим законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» за ігнорування адвокатського запиту передбачена адміністративна відповідальність…
— На жаль, адвокатські запити, як і раніше, повсюдно ігнорують. За даними Ради адвокатів м.Києва, до якої я належу, було ініційовано приблизно 7—8 справ про притягнення до адміністративної відповідальності. У 4 справах у притягненні до відповідальності чиновника або керівника було відмовлено у зв’язку із закінченням строків давності, а у двох були негативні рішення суду. Мотивування просте: «Адвокат може витребувати інформацію, крім тієї, яка вважається інформацією з обмеженим доступом». При цьому сам чиновник і визначає, доступ до яких відомостей обмежений.
Тим часом збір інформації для кримінальних справ першорядний. Ні про яку рівність учасників процесу мова не йде, оскільки слідчий може витребувати будь-яку інформацію, а адвокат не може практично ніякої.
— А в цілому ваші відносини з прокурорами, слідчими якось змінилися, чи сприяв новий кодекс формуванню шанобливішого ставлення до адвоката?
— Безумовно, процес став відкритішим, доступнішим. Слідчий нині зобов’язаний завчасно вручити процесуальні документи, пов’язані з обранням запобіжного заходу, повинен надати матеріали досудового розслідування. Принаймні ці процедури працюють. І про процес стало більше інформації, і працювати захисту за новим кодексом стало зручніше.
З урахуванням нововведень дані слідчому свідком показання все-таки не можуть бути покладені в основу обвинувачення. Тож свідки можуть не боятися, що їх на підставі цих же показань притягнуть як підозрюваних. Проте в суду в такому разі завжди виникає питання про причини зміни показань, даних свідком після притягнення його в іншому статусі. Участь захисника в таких слідчих діях теж ні в кого ніяких питань не викликає.
Важливий момент: у деяких випадках у захисту немає доступу до матеріалів оперативно-розшукових заходів під час судового слідства. Наприклад, коли справу передано до суду й обвинувачення грунтується на відео-, аудіоматеріалах, отриманих у рамках оперативно-розшукової діяльності. Визнати їх доказами можна тільки за наявності рішення апеляційного суду. Ми вже півроку не можемо отримати таке рішення у зв’язку з тим що воно з грифом «Цілком таємно».
Приміром, людину обвинувачують у скоєнні злочину, з реальних доказів винуватості — тільки записи телефонних розмов, але доказів законності отримання цих матеріалів немає. І суд, попри те, що це питання чітко прописано в кодексі, приймає такі докази як допустимі, вивчає їх. І немає можливості вплинути на ці процеси в рамках судового засідання, оскаржити такі дії судді, це можна зробити тільки після постановлення вироку.
— Під час минулого інтерв’ю, ще до ухвалення кодексу, ми говорили про те, що проблема може виникнути у зв’язку з тим, що, незважаючи на появу нового КПК, нових процедур, «гравці» залишаться старі, і принципи роботи навряд чи зміняться, це й буде основною проблемою.
— Безумовно, принципи роботи системи залишилися попередніми. Проте з’явився плюс — там, де чітко, до деталей прописаний механізм, уже нічого не можна зробити. Раніше, наприклад, якщо слідчий вирішив узяти людину під варту, він приїжджав зранку в суд, здавав матеріали, у кращому разі дзвонив захисникові за півгодини до початку слухання: мовляв, ваше питання розглядатиметься, приїжджайте. Тепер слідчий усе-таки повинен підготувати подання, вручити повідомлення про підозру, матеріали, якими його обгрунтовує. Плюс підготувати клопотання про обрання запобіжного заходу, вручити його копію підозрюваному під розпис. А потім уже їхати в суд. Ми стикалися з тим, що, коли слідчий приїжджав у суд із клопотанням, але без підпису про те, що він вручив повідомлення, документ просто не приймали.
Інформація до захисника зараз надходить набагато раніше, це є позитивним моментом. Безумовно, слідчі й нині знаходять якісь лазівки. Але якщо порівнювати старий кодекс і новий, то можливостей для захисту більше.
— Цього року з’явилися вторинні центри надання безоплатної правової допомоги. Існує думка, що і відповідний закон, і створення мережі таких центрів допоможуть адвокатам формувати потрібну їм практику застосування КПК.
— Я тільки знаю, що вторинні центри почали діяти, подання від слідчих надходять, «безплатні» адвокати залучаються до роботи. Зараз при Раді адвокатів створюється комісія контролю за якістю надання безоплатної правової допомоги, куди зможуть звертатись і громадяни, і державні органи зі скаргами на тих, хто неналежним чином надає таку допомогу. Поки особливих проблем, здається, немає. Одвічна проблема для «безплатних» адвокатів — відсутність оплати праці навіть у мізерних, передбачених законом, розмірах. Я знаю, що сьогодні є велика заборгованість перед адвокатами, які надавали захист згідно з ст.47 КПК 1960 року.
— Ви представляєте інтереси потерпілих у справі про побиття журналістів 18 травня. Можете розповісти якісь подробиці?
— Можу тільки сказати, що провадження відкрито за двома статтями — «Хуліганство» і «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів». Також було ініційовано провадження у зв’язку зі службовою недбалістю з боку міліції, що здійснювала охорону громадського порядку того дня.
Слідчі дії проводяться активно, на цьому етапі претензій до слідства немає. Ті першочергові заходи, яких треба було вжити, вжито. Водночас ми готуємо цілий ряд клопотань, наприклад про притягнення до відповідальності решти підозрюваних. У побитті брав участь не один Румун, окрім нього, були ще три особи, яких потрібно притягувати за статтею «Масові заворушення». Добиватимемося активізації роботи слідства в цьому напрямку.
І наполягати на зміні запобіжного заходу — оскаржувати рішення суду, яким підозрюваного випустили під заставу. 22 тис. грн. — це дуже неадекватна скоєному злочину сума, вона не покриває завданого збитку. Також вимагатимемо компенсації моральної шкоди, заподіяної журналістам, чиї права були порушені. Подаватимемо заяву про визнання їх потерпілими у справі про незаконні дії міліції. Правоохоронці повинні бути притягнені до відповідальності за те, що не забезпечили громадського порядку, внаслідок чого постраждали люди. Це — службова недбалість.
— Чи правда, що обвинувачені нібито мають якийсь стосунок до міліції?
— Важко щось сказати. Так, тренувалися в клубі МВС. Але є питання політики, а є питання кримінального права. І тут усе зрозуміло: є люди, які погрожували, нападали, били. Вони повинні нести відповідальність.
У мене виникає питання щодо кваліфікації кримінального правопорушення за статтею «Хуліганство». Коли п’ятеро б’ють одну безпорадну людину, завдаючи ударів по життєво важливих органах, зокрема по голові, то це ж може трактуватися як замах на вбивство Адже очевидно, що це були спеціально підготовлені люди.
Завдання слідчого — встановити інших осіб, причетних до злочину. Це досить легко зробити, отримавши інформацію з каналів зв’язку. Ми добиватимемося, щоб справу найближчим часом усе-таки передали до суду й винних покарали. Що більше буде таких справ, то менше буде охочих нападати на журналістів, тим паче на жінок.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!