40 років тому, в жовтні 1964 року, на пленумі ЦК КПРС Микиту Хрущова було знято з посади першого секретаря ЦК і глави радянського уряду. Невідомі подробиці кремлівської змови відновив оглядач «ВЛАСТИ» Євген Жирнов.
40 років тому, в жовтні 1964 року, на пленумі ЦК КПРС Микиту Хрущова було знято з посади першого секретаря ЦК і глави радянського уряду. Невідомі подробиці кремлівської змови відновив оглядач «ВЛАСТИ» Євген Жирнов.
«Хто це всесильний такий, що стоїть над ЦК і Радміном?»
У раптовій політичній смерті Хрущова народне невдоволення його політикою було важливим фактором. Хронічні проблеми з продовольством були благодатним грунтом для страйків і мітингів. А від нескінченних ідейних хитань — то Сталін геній, то злочинець, то китайці друзі навік, то закляті вороги — як гриби росли гуртки інакомислячих. До кінця правління «дорогого Микити Сергійовича» у величезних кількостях поширювалися різноманітні саморобні листівки і прокламації.
І все-таки Хрущова-політика привели до сумного результату куди більш важливі обставини. У перші рік-два після смерті Сталіна здавалося, що він розуміє: реальна виконавча влада в країні належить чиновникам. І робить усе, щоб залучити апарат на свій бік. Він скасовував постанови Маленкова, що урізали чиновницькі зарплати і привілеї, а також відверто лестив апаратникам, виступаючи перед ними. Приміром, у 1954 році в Ленінграді він говорив:
«Користуючись тим, що я виступаю перед працівниками обкому і міськкому партії, мені хотілося б сказати про значення партійного і радянського апарату.
Ваше положення дуже відповідальне. Часто говорять: чудову доповідь зробив, а доповідь робив Іванов, але писав Петров. Адже так буває? Але ми добре знаємо, що хоч би хто робив доповідь, усі матеріали він сам не міг підібрати, тут потрібно було б одній людині рік сидіти. Заслуга тут чимала насамперед апарату, хоча люди, що працювали над матеріалом, залишаються в тіні... Апарат успішно буде працювати тоді, коли керівники розуміють і цінують вашу роботу, не підлещуючись до вас. Вони повинні прямо говорити про недоліки у вашій роботі, а іноді і теплі слова, що ви заслужили».
Але потім ставлення Хрущова до кадрів стало різко змінюватися. Затіяні ним реформи апарату наштовхнулися щонайменше на нерозуміння. Спочатку, як доповідали Хрущову, чиновники перебували в розгубленості. Але коли співробітників розформованих союзних міністерств стали відправляти на низову роботу в територіальні ради народного господарства, почався опір.
Природно, протидія Хрущову не була явною. Однак у більшості випадків указівки прем’єра істотно підправлялися. Головне, щоб у рішенні не змінювалися слова Хрущова у вступній частині. Змістову складову і цифри коригували, але він звертав увагу тільки на наявність своїх формулювань. Звичайно, обман не міг тривати нескінченно. У 1962 році, після ряду скарг, Хрущов прозрів:
«Я не знаю, що робити. Я думаю, що Держплан некерований. Мені розповідав Саркісов (керівник будівельних організацій у Середній Азії. — Прим. ред.) дуже цікаву річ. Коли я був торік, то я йому порадив, щоб поїхали в Москву до т.Козлова (другий секретар ЦК. — Прим. ред.), що нові будівельні деталі робить для перекриттів. Саркісов розповідав, що він їздив, із Козловим поговорив і вніс пропозиції. Все було гарно, як розповідав Саркісов, він був у Косигіна, він мене підтримав. Пішли в Держплан. Держплан перевернув і Косигіна, і Саркісова: це ще недопрацьовано, це ще виробництвом не перевірено, рішення приймати не можна. І до чортової матері все це в кошик пішло. Потім він ще раз був у Косигіна, доповів йому. Той йому сказав, що все готово, йди в Держплан. «Пішов я в Держплан,— каже Саркісов,— усе перевернули, і рішення не вийшло».
Я Саркісову сказав, щоб він надіслав ці пропозиції. Я доберуся до того, хто це перевертає, хто це всесильний такий, що стоїть над ЦК і Радміном. Я і раніше говорив, що Держплан нас не слухає... Там маленький чиновник, який визначає політику... Ми зайняті, у нас іншого виходу немає, як йому доручати, а він спрямовує хибним шляхом наші рішення».
Рецепт боротьби з бюрократизмом у Хрущова не змінювався: «Щось треба робити, з цим миритися ми не можемо. Треба давати якийсь час цим чиновникам, і треба їх оновлювати». І тому опір апарату тільки наростав.
Рік по тому, у 1963 році, перший секретар ЦК знову скаржився колегам:
«Наш апарат настільки сильний, набув такої сили інерції, що його і Ломако (голова Держплану. — Прим. ред.) не зламає. Вони Ломаком крутять. Там сидять зубри, і він відразу відскакує, як від тигра...
Я не в поганому розумінні кажу про них, ми їх так виховали. Одного замінили іншим, але він такий самий. Другого замінили — і цей такий же. Ми виховали гарних людей, але ці люди мають потребу в керівництві, а ми не керуємо. Ми не можемо зломити. От ми поговорили, ще поговоримо і скажемо, що на основі обміну думками закруглити. Зберетеся, закруглите, і знову все буде так само, тому що, коли ви будете закруглювати, ви їх викликаєте, а вони будуть закруглювати за своїм радіусом. І знову все піде по-старому».
У тім, хто вийде переможцем у цій неоголошеній війні, сумнівів і бути не могло. В останній рік свого правління стомлений від боротьби з апаратом Хрущов дедалі частіше став їздити в закордонні поїздки, навіть видимої потреби в яких не було. І сумно погодився, коли Мікоян назвав його і себе «всесвітніми блукачами».
А для соратників по Президії ЦК з усією гостротою постало питання: йти далі з Хрущовим чи без нього?
«Анастас краще нехай після роботи вдома танцює»
Утім, відповідь для більшості високопоставлених партійних і радянських керівників була очевидною. Ніхто не забув, з якою легкістю Хрущов відправляв у відставку давніх соратників і навіть своїх власних висуванців. Характерною в цьому розрізі була історія, коли в березні 1962 року зі складу Президії ЦК були виведені Микола Ігнатов, Катерина Фурцева і Нуритдін Мухітдінов.
Усіх їх Хрущов висунув сам. Фурцева була його протеже ще з тих часів, коли він очолював московську парторганізацію, а вона під його началом керувала райкомом. Ігнатова і Мухітдінова теж просував особисто Хрущов, але потім він раптом вирішив, що Ігнатов — закоренілий інтриган. А Мухітдінов сперечається з багатьох питань із другим секретарем ЦК — Фролом Козловим.
У підсумку на XXII з’їзді КПРС їхніх прізвищ просто не включили в списки для голосування в члени ЦК. Для обгрунтування правильності цього рішення Хрущов у вузькому колі соратників не соромився у виборі аргументів. Фурцева, мовляв, завжди валандалася з одного угруповання в інше. Мухітдінов виявляє в побуті елементи байства і б’є дружину. А Ігнатов — інтриган, і цим усе сказано.
Ще дрібнішим був привід для позбавлення від ще одного давнього і вірного соратника — Олексія Кириченка. Він, щоправда, завдавав першому секретарю ЦК суцільних прикрощів, провалюючи, як згадували ветерани, будь-яку доручену йому справу. Однак із секретаря ЦК КПРС на секретаря Ростовського обкому він перетворився через постріл на полюванні.
Хрущов якось узяв його із собою в Завидово на полювання на кабанів. Усупереч звичаєві два сановних мисливці стали поруч один з одним. По кабану обоє вистрілили одночасно і відразу почали сперечатися, чий постріл був смертельним. Єгері і співробітники охорони стверджували, що влучив Хрущов. А підпилий Кириченко звинувачував їх у підлабузництві і стверджував, що влучив саме він. Хрущов теж розлютився і, оголосивши, що з таким, як Кириченко, він би в розвідку не пішов, виїхав у Москву. А Кириченко незабаром виїхав у Ростов-на-Дону.
До 1964 року практично кожному керівнику, який працював у оточенні Хрущова, дісталася порція завжди несподіваної і вкрай злісної критики першого секретаря ЦК. Як розповідав мені Микола Мєсяцев, котрий працював у той час заступником завідувача відділу ЦК, він був присутній на зустрічі радянського керівництва з в’єтнамською делегацією. Зненацька Хрущов почав розповідати гостям про присутнього тут же Миколу Подгорного:
«Що з нього взяти? Був цукровим інженером — ним і залишився. Ми його витягли з України тому, що він там усі справи провалював. Чим він у Москві займається, яку користь приносить, — я зрозуміти не можу». Подгорний побагрянів, але все вислухав мовчки. В цій характеристиці була велика частка істини. Але мало хто любить вислуховувати таку правду в очі. Брежнєв устав із-за столу, підхопив Мєсяцева під руку і повів із залу так, начебто їм треба було терміново подзвонити в справі. Й тихо сказав: «Йдемо, а то зараз Микита і про мене почне говорити».
Хрущов накидався навіть на тих, чиєї допомоги і підтримки гостро потребував. У 1961 році на засіданні Президії він раптом почав брати на кпини Анастаса Мікояна.
М.Хрущов. От в Індонезії я був, Ворошилов був, Мухітдінов був, тепер приїхав наш дорогий друг Сукарно (президент Індонезії. — Прим. ред.), він говорить: «Давайте Мікояна». Мікоян дивиться на мене і готовий їхати, по очах бачу.
А.Мікоян. Я ж нічого не сказав.
М.Хрущов. Але ти ж не сказав, що тобі ніколи. Я їздив 12 днів. Те, що я зробив за 12 днів… і двох днів вистачило б, тому що я був головною танцюючою особою, а я і в молодості не мав визнання в цьому, тим більше тепер, у моєму віці. Анастас краще танцює, я вважаю, що він упорався б із цим, але чи варто їздити за цим в Індонезію, нехай він після роботи танцює вдома (Веселе пожвавлення).
А.Мікоян. А я і не прошуся.
М.Хрущов. Я для прикладу говорю, повинний же я для критики об’єкт вибрати.
«А ми що, кращі
за Толстого?»
Крім страху виявитися наступним об’єктом критики з вагомими наслідками, в радянської верхівки були і більш істотні. У межах своїх численних реформ у 1960 році Хрущов надумав зайнятися зміною поколінь у владних структурах:
«Зараз у нас секретарі обкомів, секретарі райкомів — дідусі і прадідусі, а куди ж податися молодим, котрим 30 — 35 років? Їм ходу немає. Я вважаю, що це неправильно, товариші, має бути висування. Адже раніше ми брали секретаря райкому і висували його секретарем обкому. Про це я зараз не чую. Хіба це правильно? Їм закрили дорогу. Провалимося ми, якщо так будемо сидіти, коли старі молодих не будуть підпускати».
А рік по тому запропонував внести в програму КПРС пункт про те, що керівники можуть обиратися тільки на два терміни. Собі, природно, він відразу відміряв три:
«Я все-таки вважаю,— говорив Хрущов під час обговорення програми,— що варто залишити три терміни для союзного і два терміни нижче, для всіх. Чому? Все-таки союзний є союзний. По-друге, коли ми запишемо два терміни, то нам не скажуть цього, але це викликає велике невдоволення в керівників братерських компартій соціалістичних країн. Треба з цим рахуватися».
Питання про тривалість навчання в школах, що виникло наприкінці 1963 року, загрожувало перетворенням на відміну навчання дітей еліти в престижних школах і вузах. Хрущов наполягав: «Кожний вважає, що його син чи дочка, звичайно, геніальні. Якщо ж ця геніальність не розкрита зараз, то розкриється, коли вмирати буде. А це просто іноді телепень. Але цей телепень отримав 11-літню освіту, потім провчився п’ять — шість років у вузі, просидів на шиї суспільства, а виходить неробою. І стоїть питання: куди прилаштувати дурня з вищою освітою? Ви не знаєте таких прикладів? Якщо ви так скажете, це буде нечесно. Такі приклади є, і не один. Наше потомство, яке стоїть нижче за своїх предків, експлуатує ім’я батьків і дідів, зароблене горбом у суспільстві, і воно це ім’я стриже і марнує, тому що його поведінка не відповідає поведінці батьків і дідів. Злі язики кажуть, що в Толстого найгірший твір — це його діти. А ми що, кращі за Толстого в цій справі?»
Виходило, що, постійно наступаючи на пільги батьків, Хрущов вирішив позбавити останніх пільг і дітей. Йому, звичайно, підтакували, але питання тихо спускали на гальмах. А найвищі радянські керівники тим часом вели розмови про необхідність радикальних змін.
«Цих двох дурнів — Льоню і Колю — треба знімати з роботи»
За минулі після зміщення Хрущова 40 років не тільки історикам, а й самим учасникам цих подій не вдалося дійти єдиної думки про те, хто був ініціатором і рушійною силою змови. Хтось вважає, що все задумав Брежнєв, але заперечують, що Брежнєв був надто слабохарактерним для такої серйозної і небезпечної операції. А колишній секретар ЦК Борис Пономарьов розповідав мені, що Брежнєва і Подгорного втягли в змову, повідомивши їм, начебто офіцер охорони чув, як Хрущов говорив, що «цих двох дурнів — Льоню і Колю — треба знімати з роботи».
Є думка, що змову очолювали колишні вожді комсомолу — Шелепін і Семичастний, перший з який був секретарем ЦК, главою держпартконтролю і заступником голови Радміну, а другий — головою КДБ. Але частина істориків обгрунтовано вважає, що обоє не мали достатнього авторитету в партії та апараті, щоб затіяти акцію такого розмаху.
Найпевніше, ідея змови визріла під час колективних полювань і випивок. Але всю організаційну роботу взяв на себе апарат, а саме — заввідділом адміністративних органів ЦК Микола Миронов. У колишнього фронтового розвідника вистачало для цього сміливості, а також досвіду роботи в держбезпеці й авторитету в партапараті, та й не тільки в ньому.
Ардаліон Малигін, який працював під його керівництвом завідувачем сектору, розповідав мені, що Миронов був єдиним завідувачем адміністративного відділу, до якого приїжджав у ЦК міністр оборони, хоча маршал Малиновський і займав більш високий щабель у радянській ієрархії.
Миронов був у гарних відносинах і з Брежнєвим, під керівництвом якого він працював у Дніпропетровську, й із Шелепіним, і із Семичастним, яких він курирував як голів КДБ. Про те, як Миронов вів підготовку «демократичного зміщення Хрущова», мені розповідав М.Мєсяцев:
«До мене він підходив досить акуратно і довго. Ми спілкувалися родинами на дачах ЦК в Усові, жили по сусідству. На прогулянках він, не кваплячись, з’ясовував моє ставлення до Хрущова, до ситуації в країні. Наші оцінки були співзвучними. Я думаю, що так само він вибирав й інших людей. Практично всіх, кого я знаю, до справи залучив він.
За кілька днів до початку пленуму ми були на черговій прогулянці. «Вирішено, що ти підеш із ЦК. Будеш призначений головою Держтелерадіо».
На фінальному етапі змови до розмов із потенційними союзниками було підключено вже велике коло людей. Микола Ігнатов зустрічався з керівниками областей і республік. З Михайлом Сусловим, якого іноді називають ідеологом змови, але який насправді вагався, намагався домовитися під час поїздки у Францію секретар ММК Микола Єгоричев. Розмова відбувалася під час прогулянки. Вислухавши Єгоричева, хитрий Суслов відповів, що, мовляв, дощ накрапає, ходімо.
З керівниками Радміну СРСР і верхівкою його апарату вів розмови перший заступник Хрущова Олексій Косигін. Голова Раднаргоспу Веніамін Димшиц, почувши від нього про пленум, що готується, мовчки позадкував до дверей і відразу відправився в лікарню. Кажуть, що такого напливу пацієнтів, як у жовтні 1964 року, кремлівські лікарні не знали за всю свою історію. Не було жодного вільного місця.
З тими небагатьма, хто намагався допомогти Хрущову, розбирався голова КДБ Семичастний. Його люди заблокували в готелі «Москва» тих деяких членів ЦК, які збиралися виступити на захист першого секретаря. Хоча, по суті, все було вирішено ще до пленуму, на засіданні Президії ЦК. Усі висловили Хрущову претензії, що нагромадилися. У перший день він ще пручався. А потім знітився. Наступного дня він скрушно зауважив: «Зібралися і мажете гімном, а я не можу заперечити».
Ніхто не очікував, що все вдасться зробити так легко і швидко. Як згадували ветерани КДБ, всі вирішили, що Хрущов готує якийсь підступ у своєму стилі.
Найбільше боялися, що він прорветься в американське посольство і почне звідти закликати народ на допомогу. Прийти, звичайно, ніхто не прийде. Але репутація нових керівників буде серйозно підмочена. І тому навколо посольства були поставлені машини «сімки» — служби зовнішнього спостереження КДБ із наказом за будь-яку ціну не допустити прориву Хрущова до американців. Із тієї самої причини із завмиранням серця Брежнєв і компанія вислуховували доповіді про те, куди їде і що робить Хрущов. Зрештою найбільш високопоставленого пенсіонера країни попросили не виїжджати з дачі.
У ту легкість, з якою Хрущов припинив боротьбу за владу, не могли повірити і за кордоном. Керівники французької компартії, яким невідомий радянський громадянин доставив прокламацію на захист Хрущова, передали її в радянське посольство в Парижі тільки 17 листопада, явно зачекавши, чия візьме.
Тим часом у Москві щосили ділили владу. Миронов, як згадував А.Малигін, із дня на день очікував висування на посаду секретаря ЦК, але все склалося інакше. Менше ніж через тиждень після пленуму, 19 жовтня 1964 року, він у складі радянської делегації вилетів у Белград на святкування річниці звільнення.
«У цей день, — згадував М.Мєсяцев, — на Красній площі зустрічали космонавтів. Я сидів у себе в кабінеті на П’ятницькій і стежив за ходом прямої трансляції. Раптом заходить керівник служби радіоперехоплення. Доповідає, що західні радіостанції передають, що в Югославії розбилася радянська делегація на чолі з маршалом Бірюзовим. Я знімаю трубку і дзвоню в Белград нашому послу. Він говорить, що чув вибух. Хвилини через три він мені передзвонив і сказав, що всі загинули. Військові пілоти перший раз летіли цим маршрутом і при розвороті на посадку врізалися в гору Увала. Коли з загиблими прощалися в ЦБРА, Брежнєв плакав ридма».
Хрущов майже на сім років пережив організатора свого зміщення. За російською традицією його, як потерпілого від влади, стали жаліти і навіть любити. Згодом його гоніння на інтелігенцію і кампанії боротьби з інакомисленням призабулись. І його повсюдно стали називати батьком відлиги. Хоча Хрущов, перебуваючи при владі, і не визнавав це дитя своїм. «Поняття про якусь «відлигу», — розповідав він у 1963 році колегам по партійному керівництву, — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург».
«Товарищ, верь! Придет она, на водку старая цена»
Правління товариша Хрущова слугувало для радянського народу невичерпним джерелом поетичного натхнення. Архіви зберегли для нащадків зразки усної народної творчості того часу.
Хрущов и кукуруза
Царь Никита был мордастый,
И речистый, и зубастый,
Кукурузу сам не ел,
А других кормить велел.
Хрущов и Америка
Клич пустил на всю страну,
Всех послал на целину.
Очередь за хлебом прет,
А Никита все орет:
«Догоняем, догоняем,
За Америкой, вперед!»
Догоняли, догоняли,
Чуть штаны не потеряли.
Хрущов и заграница
А Никита, словно птица,
Стал летать по заграницам.
И куда он ни летал,
Всем подарки раздавал.
Им — дворец, полузаводик,
Здесь — пшеницу, пароходик.
Так он грабил свой народ,
Чтоб другой кормился сброд.
Хрущов и антипартийная
группировка
Царь собрал скорее пленум
И промолвил: «Я измену
Начинаю замечать,
Разрешите показать:
Маленков с дороги сбился,
Каганович заблудился,
Влево Молотов свернул,
И Шепилов к ним примкнул».
Хрущов и цены
Товарищ, верь! Придет она,
На водку старая цена.
И на закуску будет скидка,
Ушел на пенсию Никитка.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!