Одна з перших, вельми резонансних справ, яку розглянув Європейський суд з прав людини відносно нашої держави, стосувалася скарги російської компанії «Совтрансавто» на уряд і судові органи України. Врешті-решт Україну зобов’язали виплатити 625 тис. євро за порушення права компанії на справедливий і неупереджений суд протягом розумного терміну. Але сам спір дотепер не закінчений і знову перебуває на розгляді у ВГСУ…
Одна з перших, вельми резонансних справ, яку розглянув Європейський суд з прав людини відносно нашої держави, стосувалася скарги російської компанії «Совтрансавто» на уряд і судові органи України. Врешті-решт Україну зобов’язали виплатити 625 тис. євро за порушення права компанії на справедливий і неупереджений суд протягом розумного терміну. Але сам спір дотепер не закінчений і знову перебуває на розгляді у ВГСУ…
Нагадаємо, що в 1996 році правління української фірми, не сповіщаючи московського акціонера, провело загальні збори акціонерів, за рішенням яких частка «Совтрансавто» була розмита за рахунок додаткової емісії. Російська компанія звернулася до українського арбітражного суду. «Совтрансавто-Луганськ» апелювала до Президента Леоніда Кучми: в листі був зроблений наголос на тому, що Україна повинна стати на захист національної компанії від капіталістів з Москви. З президентською резолюцією «Необхідно вжити всіх законних заходів для захисту інтересів громадян України» справа була направлена у Вищий арбітражний суд. Пізніше був організований запит Президенту від групи народних депутатів, і знов суддям вказали, в якому руслі слід розглядати спір.
До 1999 року ЗАТ «Совтрансавто» програло справи в усіх арбітражних інстанціях України і звернулося до Європейського суду зі скаргою на порушення Україною §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, що гарантує право на незалежне й неупереджене правосуддя, і ст.1 Протоколу №1 до конвенції, що гарантує право власності.
У липні 2002 року Суд визнав порушення Україною конвенції, проте питання про виплату компенсації відклав більш ніж на рік. Врешті-решт Суд зобов’язав Україну відшкодувати заявнику 500 тис. євро матеріальної і 75 тис. євро моральної шкоди, а також 50 тис. євро судових витрат.
За інформацією Андрія Кузнецова, директора департаменту судової діяльності ЮФ «Салком» (яка представляє інтереси ЗАТ «Совтрансавто»), зараз ця справа вже вчетверте розглядається ВГСУ. Йдеться про встановлення факту порушення корпоративних прав компанії і, як наслідок, про відшкодування збитків унаслідок неправомірних дій з боку державних органів і колишнього керівництва «Совтрансавто-Луганськ». Правда, суму, призначену Євросудом як компенсацію, Україна виплатила два місяці тому. Але якщо українські суди відхиляться від розгляду вимог «Совтрансавто» по суті й під час нової процедури знову будуть порушені права компанії, росіяни можуть знову звернутися в Страсбург…
Проте, наскільки відомо «ЗіБ», ніхто з осіб, причетних до виявлених Євросудом порушень, ніякої відповідальності не поніс. І 625000 євро були сплачені з держбюджету, тобто з кишені платників податків…
Справа
«Совтрансавто-Холдинг» проти України»
(Заява №48553/99)
РІШЕННЯ
(щодо суті)
Страсбург
25 липня 2002 року
(Офіційний переклад)
Це рішення набуває чинності відповідно до умов, визначених статтею 44, §2 Конвенції.
У нього можуть бути внесені редакційні правки.
Чинне з 6 листопада 2002 року
У справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України»
Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою <…>,
після обговорення в нарадчій кімнаті 27 вересня 2001 року та 4 липня 2002 року постановляє таке рішення, яке було прийняте цього останнього дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа грунтується на заяві (№48553/99), поданій до Суду проти України російським підприємством «Совтрансавто-Холдинг» (далі — заявник) 11 травня 1999 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі — Конвенція).
2. Заявника в Суді представляє п.М. де Гійєншмідт, адвокат паризької колегії адвокатів. Український Уряд (далі — Уряд) представляє уповноважений, пані В.Лутковська з Міністерства юстиції України.
3. Заявник стверджував, що його справа не була розглянута справедливо та протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом. Він також скаржився на відсутність відкритого слухання при розгляді його справи. При цьому він посилався на статтю 6, §1 Конвенції.
Посилаючись на статтю 1 Протоколу №1, заявник скаржився, що внаслідок реєстрації Луганським міським виконавчим комітетом незаконних рішень товариства «Совтрансавто-Луганськ» його акції були знецінені, у зв’язку з чим він втратив контроль над діяльністю та майном товариства «Совтрансавто-Луганськ». Він також стверджував, що компенсація, яку він отримав унаслідок ліквідації підприємства «Совтрансавто-Луганськ», не відповідала частині капіталу, яка була у його власності спочатку.
Посилаючись на статтю 14 Конвенції, заявник стверджував, що він є жертвою дискримінації з боку українських органів влади, які хотіли «захистити інтереси громадян України», надаючи перевагу правам українського товариства на шкоду інтересам заявника.
4. Заява була призначена до розгляду на четвертій секції Суду (стаття 52, §1 Регламенту). Палата, на яку було покладено завдання розглядати справу (стаття 27, §1 Конвенції), була сформована відповідно до статті 26, §1 Регламенту.
5. Після слухання, присвяченого одночасно питанням прийнятності та суті заяви (стаття 54, §4 Регламенту), рішенням від 27 вересня 2001 року Палата визнала заяву прийнятною.
6. Відповідно до статті 61, §1 Регламенту рішення щодо прийнятності заяви було надіслане російському Урядові.
7. Як заявник, так і Уряд подали свої зауваження щодо суті справи (стаття 59, §1 Регламенту).
8. 1 листопада 2001 року Суд змінив склад секцій (стаття 25, §1 Регламенту), однак Палата колишньої четвертої секції, яка існувала до цієї дати, продовжила розгляд заяви.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Заявник, АТ «Совтрансавто-Холдинг», — російське акціонерне товариство міжнародних перевезень, створене у 1993 році, що знаходиться у Москві.
10. У період з 1993 по 1997 рік заявник володів 49% акцій українського відкритого акціонерного товариства «Совтрансавто-Луганськ».
А. Рішення товариства «Совтрансавто-Луганськ» щодо збільшення статутного фонду та внесення змін до статутних документів і їх реєстрація Луганським міськвиконкомом
11. 3 січня 1996 року загальні збори акціонерів «Совтрансавто-Луганськ» прийняли рішення про внесення змін до статутних документів (статуту та інших документів) цього товариства та перетворили його на закрите акціонерне товариство. 23 січня 1996 року виконавчий комітет Луганська, муніципальний орган, відповідно до повноважень, наданих йому законом, зареєстрував це рішення.
12. 26 грудня 1996 року, 11 серпня 1997 року та 20 жовтня 1997 року генеральний директор ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» прийняв рішення про збільшення (кожного разу на третину) статутного фонду товариства та, як наслідок, про внесення змін до статутних документів. Ці рішення були зареєстровані Луганським міськвиконкомом 30 грудня 1996 року, 12 серпня 1997 року та 18 листопада 1997 року відповідно.
13. Внаслідок збільшення статутного фонду керівництво ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» отримало право одноособово керувати товариством та контролювати його майно. Частина статутного фонду, що знаходилась у власності заявника, зменшилась з 49 до 20,7%.
14. Відповідно до тверджень заявника з 1997 по 1999 роки частина майна ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» була продана різним підприємствам, створеним генеральним директором цього товариства.
В. Початок
судового провадження
за позовом заявника
до ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ»
та Луганського міськвиконкому
15. 25 червня 1997 року заявник звернувся в Арбітражний суд Луганської області (суд першої інстанції у цій справі) з позовом (справа №70/10-98) до ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» та Луганського міськвиконкому. Він наполягав на визнанні незаконними рішень щодо внесення змін до статутним документам вказаного товариства та рішення з реєстрації, прийняте виконавчим комітетом
23 січня 1996 року. Заявник стверджував, що, всупереч вимогам чинного законодавства та статутним документам товариства «Совтрансавто-Луганськ», загальні збори акціонерів від 3 січня 1996 року були організовані без участі і без згоди представників «Совтрансавто-Холдингу». Крім того, протокол не був підписаний всіма акціонерами.
4 серпня 1997 року арбітражний суд відхилив позов.
16. 9 вересня 1997 року заявник звернувся до голови Арбітражного суду Луганської області з заявою про перевірку рішення від 4 серпня 1997 року в порядку нагляду. Ухвалою від 14 жовтня 1997 року заступник голови суду відхилив заяву.
17. 21 листопада 1997 року заявник звернувся в судову колегію Вищого арбітражного суду України з заявою про перевірку в порядку нагляду відповідного рішення.
Постановою від 6 березня 1998 року судова колегія Вищого арбітражного суду скасувала рішення від 4 серпня та 14 жовтня 1997 року на підставі того, що відповідні судові органи звернули недостатню увагу на обставини справи та аргументи заявника. Вона відправила справу на новий судовий розгляд в Арбітражний суд Київської області (суд першої інстанції у цій справі), вказавши звернути особливу увагу на необхідність глибокого вивчення фактів справи та документів, наданих сторонами.
С. Період
із січня
по травень 1998 року
18. 16 січня 1998 року керівництво ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» направило Президенту України листа, в якому вимагало «взяти справу під особистий контроль», а також «захистити інтереси України». Листом від 3 лютого 1998 року Президент України дав вказівку голові Вищого арбітражного суду «захистити інтереси громадян України».
19. 1 лютого 1998 року загальні збори акціонерів «Совтрансавто-Луганськ» прийняли переглянуту версію статутних документів товариства. 17 лютого 1998 року Луганський міськвиконком зареєстрував рішення.
20. Шифрограмою від 6 березня 1998 року голова Луганської обласної держадміністрації повідомив Президенту України про те, що, незважаючи на його резолюцію стосовно захисту національних інтересів, Вищий арбітражний суд скасував рішення від 4 серпня та
14 жовтня 1997 року та відправив справу на новий розгляд, а це, на його думку, завдавало шкоду належному функціонуванню ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» та інтересам України на користь Росії. Він вимагав від Президента України невідкладно втрутитись у справу з метою захисту інтересів українського підприємства та громадян України.
21. З 10 по 31 березня 1998 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України, державний орган, уповноважений контролювати діяльність акціонерних товариств, проводила аналіз діяльності ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ». 29 квітня 1998 року вона констатувала невідповідність чинному законодавству скликання загальних зборів акціонерів від 3 січня 1996 року та рішень, прийнятих внаслідок цього керівництвом товариства.
22. 19 травня 1998 року М.Т. (народний депутат України) закликав Президента України «захистити інтереси громадян України». У той же день своєю резолюцією Президент України знову звернув увагу голови Вищого арбітражного суду на необхідність захисту інтересів держави.
D. Наступний етап судового розгляду
23. 20 травня 1998 року, під час судового засідання, п.Кравчук (суддя Арбітражного суду Київської області, призначений розглядати справу) публічно відмовився вести провадження у зв’язку з сильним тиском з боку сторони відповідачів (ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» та Луганського міськвиконкому). 21 травня 1998 року інший суддя був призначений розглядати справу.
24. 28 травня 1998 року голова Вищого арбітражного суду направив голові Арбітражного суду Київської області копію резолюції Президента України від 19 травня 1998 року з вказівкою взяти її до уваги при розгляді справи заявника.
25. 3 червня 1998 року заявник подав у Арбітражний суд Київської області додатковий позов до ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» та Луганського міськвиконкому (справа
13/10-98). Він наполягав на визнанні незаконними, по-перше, рішень про збільшення статутного фонду та внесення змін у статутні документи, прийнятих генеральним директором «Совтрансавто-Луганськ» 26 грудня 1996 року, 11 серпня та
20 жовтня 1997 року, по-друге, рішень про реєстрацію, прийнятих виконавчим комітетом
30 грудня 1996 року, 12 серпня та 18 листопада 1997 року, і, по-третє, реєстрацію виконавчим комітетом 17 липня 1998 року рішення про внесення змін до статутних документів, прийнятих загальними зборами акціонерів ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» 1 лютого 1998 року.
26. 9 червня 1998 року Арбітражний суд Київської області зупинив розгляд справи
№13/10-98 до винесення рішення у справі 70/10-98.
27. Листом від 17 червня 1998 року заступник голови Вищого арбітражного суду дав вказівку голові Арбітражного суду Київської області «взяти відповідну справу під особистий контроль».
28. 23 червня 1998 року Арбітражний суд Київської області розглянув справу
№70/10-98 і відхилив позов заявника, встановивши своїм рішенням, що ні внесення змін до статутних документів ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» від
3 січня 1996 року, ні рішення про реєстрацію від 23 січня 1996 року не були незаконними.
29. 23 червня 1998 року суд розглянув справу №13/10-98 і після встановлення законності рішень, оскаржуваних заявником, відхилив його позов.
30. 2 липня 1998 року заявник звернувся до голови Арбітражного суду Київської області із заявою «в порядку нагляду» про перегляд рішень від 23 червня 1998 року стосовно справ №№13/10-98 та 70/10-98. Він, зокрема, зазначав, що відповідачі у справі порушили закон №1576-ХП від 7 грудня 1990 року та постанову Кабінету Міністрів України №276 від 29 квітня 1994 року, що регулюють діяльність акціонерних товариств та процедуру реєстрації рішень цих товариств. Одночасно він скаржився на відсутність відкритого судового розгляду в суді першої інстанції.
31. Двома ухвалами від
12 жовтня 1998 року заступник голови суду відхилив заяви, підтвердивши висновки суду першої інстанції.
32. 24 листопада 1998 року заявник звернувся в судову колегію Вищого арбітражного суду із заявою «в порядку нагляду» про перегляд відповідних рішень. Двома постановами від 12 січня 1999 року судова колегія Вищого арбітражного суду відхилила заяви стосовно справ
№№13/10-98 та 70/10-98 на підставі тих же формулювань, що містилися в рішеннях суду першої інстанції.
Е. Період із січня 1999 по квітень 2000 року
33. У лютому 1999 року заявник звернувся в Генеральну прокуратуру України з вимогою втрутитися в арбітражне провадження у справах №№13/10-98 та 70/10-98 з метою гарантування законності цього провадження. Він також звернувся з проханням до голови Вищого арбітражного суду внести протест «у порядку нагляду» з метою перегляду всіх рішень стосовно цих справ.
34. Листом від 26 лютого 1999 року начальник департаменту з арбітражного провадження Генеральної прокуратури України відхилив клопотання заявника, констатувавши, що участь представника держави не є необхідною при розгляді цих справ.
35. 8 червня 1999 року загальні збори акціонерів ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ», організовані, за твердженням заявника, без його участі, прийняли рішення про початок процедури ліквідації товариства.
F. Відновлення
судового провадження після внесення протесту
36. У квітні 2000 року голова Вищого арбітражного суду вніс протест «у порядку нагляду» в президію Вищого арбітражного суду з метою скасування всіх рішень у справах №№13/10-98 та
70/10-98. Постановою від
21 квітня 2000 року президія Вищого арбітражного суду скасувала рішення від 23 червня, 12 жовтня 1998 року і
12 січня 1999 року та відправила справи №№13/10-98 та 70/10-98 в Арбітражний суд Київської області на новий розгляд. У постанові вона констатувала, що рішення арбітражних судів були винесені без належного та глибокого розгляду фактів та аргументів сторін, висновки цих судів були суперечливими та передчасними, оскільки вони не взяли до уваги ні висновків Державної комісії з цінних паперів, що стосувалися численних фактів порушення керівництвом ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» положень чинного законодавства, ні вимоги законодавства, яке застосовується до реєстрації статутних документів акціонерних товариств; крім того, вона констатувала, що не було зроблено аналізу відповідності статутних документів ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» чинному законодавству.
G. Провадження
в Арбітражному суді Київської області
37. Листом від 12 травня 2000 року голова Арбітражного суду Київської області звернув увагу голови Вищого арбітражного суду на той факт, що «постановою від 21 квітня 2000 року Вищий арбітражний суд скасував рішення арбітражних судів у справах №№13/10-98 та 70/10-98, які були прийняті протягом двох років», і що «Арбітражний суд Київської області вже виносив рішення з цього питання». Він підкреслив, що «певні факти стосовно відповідної справи ставлять під сумнів безсторонність суддів суду під час розгляду цієї справи, а це може викликати передбачувані негативні наслідки». Він звернувся з проханням до голови Вищого арбітражного суду передати справи №№13/10-98 та 70/10-98 іншому суду з метою «гарантування об’єктивності і безсторонності судового процесу».
38. Листом від 25 травня 2000 року голова Вищого арбітражного суду відхилив клопотання голови Арбітражного суду Київської області стосовно передання справ №№13/10-98 та 70/10-98 іншому суду, встановивши відповідність постанови від
21 квітня 2000 року чинному законодавству.
39. 7 серпня 2000 року Арбітражний суд Київської області розпочав розгляд справ №№13/10-98 та 70/10-98. Після аналізу документів, поданих заявником, та констатації факту ліквідації ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» він зобов’язав Луганський міськвиконком надати суду документи стосовно ліквідації ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» та оригінали документів щодо реєстрації ЗАТ «Транс Кінг», створеного на базі майна ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ». Він призначив нове слухання справи на 7 вересня 2000 року.
40. 7 вересня 2000 року Арбітражний суд Київської області призначив нове слухання на 18 жовтня 2000 року, визнавши необхідність участі прокурора в процесі.
41. 25 жовтня 2000 року Арбітражний суд Київської області після констатації необхідності додаткового вивчення матеріалів справ №№13/10-98 та 70/10-98 Генеральною прокуратурою України відклав слухання.
42. Рішенням від 23 квітня 2001 року Арбітражний суд Київської області частково задовольнив позовні вимоги заявника, зобов’язавши ЗАТ «Транс Кінг», правонаступника ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ», повернути заявнику частину майна, яке йому належало у відповідний час, але відхилив позовні вимоги заявника до Луганського міськвиконкому. Зокрема, суд визнав незаконність рішень генерального директора ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» від 26 грудня 1996 року, 11 серпня 1997 року та 20 жовтня 1997 року щодо збільшення статутного фонду товариства та внесення змін до його статутних документів, констатувавши, що відповідно до законодавства лише колегіальний орган товариства є правомочним приймати такі рішення. Він констатував також, що
внаслідок прийняття цих рішень права заявника на керівництво ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ» та контроль за його майном були порушені і що компенсація, отримана заявником у результаті ліквідації ЗАТ «Совтрансавто-Луганськ», не була пропорційною частині статутного фонду у володінні заявника на момент реєстрації статутних документів цього товариства в січні 1996 року.
43. Ухвалою від 7 травня 2001 року державна виконавча служба Луганської області зупинила виконання рішення від 23 квітня 2001 року у зв’язку з поданням товариством-відповідачем заяви про перегляд рішення в порядку нагляду голові Арбітражного суду Київської області.
Н. Рішення
Апеляційного господарського суду Київської області
від 24 січня 2002 року
44. Внаслідок протесту Генеральної прокуратури України та за заявою «в порядку нагляду» ЗАТ «Транс Кінг» судова колегія Апеляційного господарського суду Київської області (апеляційний суд у цій справі, запроваджений внаслідок реформи судової системи) судовим рішенням від 24 січня 2002 року скасувала рішення Арбітражного суду Київської області від 23 квітня 2001 року в частині повернення майна заявникові та відхилила всі позовні вимоги останнього.
І. Провадження
в Вищому
господарському
суді України
45. 25 лютого 2002 року заявник звернувся в судову колегію Вищого господарського суду України (запроваджений після реформи судової системи; колишній Вищий арбітражний суд) із касаційною скаргою про скасування рішення від 24 січня 2002 року.
46. Ухвалою від 2 квітня 2002 року судова колегія Вищого господарського суду відхилила скаргу заявника, не розглядаючи її по суті. Вона, зокрема, констатувала, що заявник не подав документів, які підтверджували б сплату державного мита за розгляд скарги. Вищий господарський суд повернув заявникові суму, яку останній сплатив в як державне мито, і зазначив, що після виконання відповідної формальності заявник може знову подати свою скаргу.
47. Заявник подав нову касаційну скаргу. Ухвалою від
26 квітня 2002 року судова колегія Вищого господарського суду відхилила скаргу, не розглядаючи її по суті. Вона констатувала, зокрема, що заявник пропустив строк в один місяць, передбачений для подання скарги, і що він не звернувся з клопотанням про поновлення строку подання такої скарги.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!