В.о голови Апеляційного суду Сумської області Василь Маслов

Василь Маслов: "Кожен суддя повинен узгоджувати свої рішення з власною совісттю, незабуваючи, що, крім нашого суду, є ще й Божий суд"

«Суддівська дорога занадто складна, щоб виключати повністю помилкові рішення. Але не можна допустити, щоб помилкові рішення мали інше, окрім професійного, забарвлення, тобто ті мотиви, які йдуть урозріз не тільки з християнською мораллю, а й суперечать здоровому глузду, щоб не було при цьому корисливих мотивів або політичних уподобань. Один такий помилковий крок судді відкриє перед ним дорогу до пекла».

— Василю Олексійовичу, в системі судів ми вважаємо вас важливою персоною. Чи відчуваєте ви себе представником судової гілки влади?

— Дійсно, ст.6 Конституції передбачає поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Остання переживає зараз не найкращі часи. Судова гілка влади не є самодостатньою. Звідси і всі її біди.

— Що ви вважаєте найважливішим у вашій роботі?

— Я вважаю найважливішим у моїй роботі створення належних умов праці для судів та суддів. У ряді судів Сумської області, зокрема і в Апеляційному суді Сумської області, відсутні належні умови для суддів і відправлення правосуддя.

— Чи повинен суддя при здійсненні правосуддя керуватися християнськими принципами? Який християнський принцип ви вважаєте найважливішим у роботі судді?

— Християнські принципи для багатьох людей, зокрема і для суддів, повинні бути як напрями й обмеження для їхніх думок і вчинків. Не всім і не завжди вдається дотримуватись цих принципів, часто проглядається споживацький, вибірковий підхід до цих принципів у людей: дотримуються тих із них, які їм до вподоби.

Особисто я не став би виділяти один якийсь принцип, оскільки всі вони однаково важливі. Кожен суддя повинен узгоджувати Свої рішення не тільки із законом, з доказами у справі, а і з власною совістю, не забувати, що, крім нашого суду, є ще й Божий суд.

— Чи завжди ви задоволені своїми судовими рішеннями?

— Є такі рішення, які могли бути кращими, більш виваженими й аргументованими. Це пов’язую з низкою причин.

Хотів би застерегти від думки, яка побутує, завжди звинувачувати суддю в скасованому рішенні. Причиною цього можуть бути недостатній досвід, новизна законодавства, відсутність стабільної судової практики, різне розуміння чинного законодавства суддями та іншими учасниками процесу, поспішність при розгляді справи (оскільки у кожного судді в сейфі, в столі й на столі лежать десятки різних справ).

У таких випадках приходять на пам’ять слова з вірша одного дагестанського поета :

Если верный конь поранил ногу,
Вдруг споткнулся, а потом опять,
Не вини коня, вини дорогу и коня
Не торопись менять.

Суддівська дорога занадто складна, щоб виключати повністю помилкові рішення.

Але боятися слід не цього. Не можна допустити, щоб ці помилкові рішення мали інше, окрім професійного, забарвлення, тобто ті мотиви, які йдуть урозріз не тільки з християнською мораллю, а й суперечать здоровому глузду, щоб не було при цьому корисливих мотивів або політичних уподобань. Один такий помилковий крок судді відкриє перед ним дорогу до пекла. На жаль, не можна стверджувати, що серед помилкових рішень не буває других.

— Чи відчували ви докори сумління з приводу вашої професійної діяльності?

— Особливістю судової діяльності є те, що в цілому ряді випадків рішення приймаються колегіально. Інколи позиція судді не збігається з позицією інших суддів. У багатьох справах доля їх вирішення залежить від оцінки доказів, і тут неймовірно зростає роль суб’єктивного фактора, тобто особистості судді. Не завжди ця оцінка буває у всіх однакова.

— Що б ви хотіли змінити в законодавстві про судочинство?

— Змінити статус Державної судової адміністрації та її відносини з судами. Ця адміністрація повинна обслуговувати суди і суддів, а не перетворюватись на орган над судами. Повноваження адміністрації могли б виконувати фінансово-господарські відділи судів, а очолювати їх могли б заступник Голови Верховного Суду України або за-ступники голів апеляційних судів з фінансово-господарських справ.

Впадає в око алогічність вивісок на судах такого, наприклад, змісту:

«Державна судова адміністрація. Сумський районний суд».

Цікаво, як би зреагував Президент, якщо б на його службовому будинку було написано «Адміністрація Президента» і дещо нижче — «Президент України».

Усі розуміють, що справа не у вивісках, однак і вони дещо нагадують. Це той випадок, коли і в Російської Федерації можна запозичити досвід судів і судової адміністрації — там він кращий.

Настав час повернути кваліфікаційні комісії суддів в області, тобто туди, де вони були раніше. Треба створити вищі суди з цивільних і з кримінальних справ.

Неприпустимо довгим є шлях обрання і призначення суддів. Від написання кандидатом заяви до отримання судом копії постанови Верховної Ради або указу Президента минає 9 —12 місяців.

— Чи відчуваєте ви підтримку і розуміння з боку законодавчої влади? Діяльність кого з депутатів (фракцій) вам якнайбільше імпонує?

— За роз’ясненнями змісту новоприйнятих законів декілька разів доводилось звертатись у комітети Верховної Ради, і відповіді комітетів допомагали в розгляді низки цивільних справ.

Є побажання до законодавців більш системно й узгоджено підходити до законотворчої роботи, більш чітко і ясно формулювати тексти правових норм.

Треба пам’ятати, що закони пишуться і повинні бути зрозумілими для пересічного громадянина. Це не нормально, коли кілька юристів з багаторічним досвідом вчитуються в одну й ту ж статтю закону і роблять різні, інколи прямо протилежні висновки. А які ж думки будуть у слюсаря чи доярки після читання таких законів?

Серед народних депутатів імпонує виважена позиція Онопенка В.В., його турбота про суддівський корпус. Відчувається його суддівська підготовленість у недалекому минулому. Степан Гавриш близький мені за спільним навчанням у Харківському юридичному інституті. Депутати Григорій Дашутін і Євген Лапін запам’ятались тим, що надавали деяку допомогу в ремонті приміщення суду.

— Чи є у вас проблеми у взаєминах з місцевими властями? Якою, на вашу думку, має бути взаємодія судів і місцевої влади?

— Відсутність у судів достатнього фінансування робить їх залежними від органів місцевої влади як у позитивному розумінні цього слова, так і в негативному. Важко уявити незалежними або неупередженими суддів, які відшуковують кошти на ремонт приміщень судів, кабінетів, на придбання квартир, оргтехніки.

— З ким ви найбільше любите працювати: з жінками чи чоловіками? Чому?

— Жінки в колективі апеляційного суду займають помітне місце. Якщо в судовій палаті у кримінальних справах їх тільки дві, то в судовій палаті у цивільних справах 6 чоловіків і стільки само жінок. Усі гідно співпрацюють, доповнюють один одного. Бувають правові спори, але стримані. Чим вища кваліфікація в юриста, в судді, тим приємніше з ним співпрацювати, бо завжди можна щось перейняти, запозичити для своєї роботи, для збагачення своїх знань.

— Хто вплинув на ваше формування як судді?

— За довгу суддівську роботу я мав щастя спілкуватися з такими суддями високої кваліфікації, як Сіденко Роман Харитонович, Чеберяк Петро Архипович, Давиденко Гаврило Іванович, Дятлов Петро Миколайович, Шелудько Євген Васильович, Довженко Микола Іванович. Їхні риси, їхні підходи до людей, справ, роботи — це велика окрема тема.

Серед працюючих суддів є гідні учні цих суддів, але не буду називати їхні прізвища.

— Назвіть найсмішніший і найсумніший випадок з вашої судової практики.

— Не додають радощів ті випадки, коли вища судова інстанція доходить дещо інших висновків, аніж ті, що викладені у твоєму рішенні. Але, як кажуть брати Віталій і Володимир Клички, «треба вміти тримати удар». Недовго витримає той суддя, який впадає в розпач після першої невдачі.

Професія судді спонукає до того, щоб зберігати врівноваженість, спокій. Від цієї позиції великі відхилення небажані. Це не заважає посміхатись над собою, скептично дивитись на свої здібності й можливості.

— Ким би ви хотіли бачити ваших дітей?

— Маю двох синів. Старший Олександр працює слідчим УСБУ в Сумській області й роботою задоволений. Він зі своєю дружиною подарували мені минулого року онуку Ганну.

Молодший син Віктор навчається на юридичному факультеті Української академії банківської справи. Ще не одружений і проживає разом зі мною. Захопився плаванням.

— Як ви любите проводити вільний час?

— Взимку полюбляю ходити на лижах. Коли тепло, із захопленням працюю в саду і на городі. Дедалі менше часу залишається на шахи.

— Яка ваша думка про газету «ЗіБ»?

— Газета особисто в мене і в суддів нашого суду має авторитет і пошану, і це не пусті слова: її є за що поважати. Вона несе в собі великий заряд інформації про судову діяльність. Так само вона дає багато інформації для роздуму і публікує матеріали наукових діячів. Деякі моменти мають дискусійний характер, не з усім можна погодитися, але однозначно: ці публікації не залишають суддів байдужими, оскільки вони стосуються наших професійних інтересів.

Суми — Київ

Рядки біографії

Василь Олексійович Маслов народився в с.Шалигіне Глухівського району. У 1976 р. закінчив Харківський юридичний інститут. Почав працювати суддею Роменського суду з 11 квітня 1976 року.

З липня 1977 р. переходить на роботу в Сумський обласний суд. Три роки працював заступником голови Апеляційного суду Сумської області, очолюючи судову палату в цивільних справах.

З кінця минулого року, після виходу на пенсію голови Апеляційного суду Сумської області Івана Лещенка, виконує обов’язки голови цього суду.