Конституція не заперечує виборчих перешкод, якщо їх можна здолати
Немає такого політика, який би не прагнув утриматися на владному Олімпі. Тому якими б важливими державними реформами не опікувалися законотворці, подумки вони завжди у виборчому процесі.
Точніше — в намаганнях його вдосконалити: з одного боку, аби не дати опонентам перехопити ініціативу, з другого — аби забезпечити собі перевагу в питанні залучення адміністративного ресурсу. Не стануть винятком і місцеві вибори у жовтні 2010 року: коалі¬ційна більшість спробувала максимально ¬ускладнити життя головним конкурентам, на що опоненти відповіли критикою та обіцянками ревізувати нововведення в Конституційному Суді.
Права без обмежень?
Навколо виборчих новацій так довго точилися дискусії в пресі, що їх ви¬вчили задовго до того, як вони набули законодавчого статусу. Змішана система плюс монополія партій на висуванців до органів місцевої влади, підкріплені особливостями формування територіальних та дільничних виборчих комісій, чи не в один голос розцінені опозицією як намагання «регіоналів» за¬кріпитися у владі на місцях.
Тож одразу після ухвалення закону, не очікуючи його візування главою держави, пролунали і заяви про наміри відправити його на розгляд КС. Причому наполягаючи на скасуванні закону в цілому, що суперечить Конституції. В цьому зійшлися і «Наша Україна», і БЮТ, і «Фронт змін». Різнилися хіба що епітети та мотиви.
Наприклад, найбільш одіозною в «Нашій Україні» вважають заборону самовисування на посаду місцевих голів і норму про реєстрацію політичної сили, яка зможе просувати своїх кандидатів, не менш ніж за рік до дня виборів. На думку «помаранчевих», нововведення «суттєво обмежує права тих громадян, які не хочуть бути членами партій, але претендують на посади в місцевих органах влади, що прямо суперечить стст.36 і 38 Основного Закону, які гарантують кожному громадянинові свободу об’єднання в політичні партії і право бути обраним».
Проте нічого спільного з конституційними гарантіями на жаль для одних і на щастя для інших вони не мають. До такого висновку підштовхують позиції, які були висловлені КС у різних рішеннях щодо впливу додаткових процедурних обмежень на рівність виборчих прав громадян. З невеличким, але суттєвим уточненням…
Одинакам до влади зась
Ще під час запрова¬дження змішаної системи на парламентських виборах народні депутати намагалися довести, що в такий спосіб безпартійні громадяни матимуть удвічі менше шансів потрапити до законодавчого органу. У рішенні від 26.02.98 №1-рп/98 КС погодився, що одночасне балотування як за партій¬ним списком, так і в одномандатному окрузі є неприпустимим з огляду на дотримання рівності прав бути обраним. Однак сам факт залучення партій до формування представницьких органів влади було оцінено як подальший розвиток положень ч.2 ст.36 Конституції в частині «сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян».
Ще одна принципова правова позиція була ви¬словлена у рішенні КС від 4.12.2001 №16-рп/2001. Тоді Суд наголосив, що «передбачене ч.1 ст.38 Конституції право громадянина «бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» (пасивне виборче право) не можна тлумачити буквально... Це, по суті, є правом при дотриманні необхідних умов балотуватися на виборах».
Отже, монопольне право для партій на висування кандидатів до представницьких органів будь-якого рівня (навіть на виборах глави держави), за логікою КС, не можна вважати обмеженням для громадян обирати і бути обраними. Інакше і суто пропорційні вибори до парламенту слід вважати неконституційними, хоча ні «НУНС», ані БЮТ не заперечували проти за¬провадження такої моделі.
Нелогічним є й зауваження, що громадяни, які захочуть стати на чолі міста чи селища, повинні «йти в приймаки до вождів» (чому в такому разі для прохо¬дження у ВР українці повинні кланятися лідерам «прохідних» партій чи блоків?). У суспільстві з розвиненою демократією партії самі зацікавлені в тому, аби їхній прапор несли найкращі та найавторитетніші представники громади. А безпартійний мер міста, який не спирається на більшість у місцевій раді, фактично стане заручником коаліційного об’єднання, що позбавляє сенсу його обрання.
До речі, свого часу зі схожих міркувань КС не визнав неконституційним запровадження грошової застави, вказавши у рішенні від 30.01.2002 №2-рп/2002, що майновий ценз «не порушує конституційного принципу рівності громадян перед законом та рівності їх конституційних прав і свобод, а також принципу рівності політичних партій перед законом». Адже він не є таким обмеженням, яке не можна подолати.
Блок для блоків
Заборона на блокування дійсно є новелою для виборчого процесу. Але і її важко назвати неконституційною, враховуючи деякі побічні оцінки КС, що ви¬словлені раніше. Зокрема, у рішенні від 12.06.2007 №2-рп/2007 Суд вказав, що «ч.2 ст.64 Конституції не відносить право на свободу утворення політичних партій до переліку тих свобод, які ніким і в жодний спосіб не можуть бути обмежені». Тобто припустимими є «додаткові унормування законом загальних засад утворення і діяльності політичних партій за умови дотримання загальнодемократичних принципів».
Якщо не оцінювати новий закон під кутом «узурпації влади», то доводиться визнати, що об’єднання «кольорів» на місцевих виборах цілком можливе шляхом оприлюднення своєї підтримки та делегування до партійних списків кандидатів. Звісно, за умови досягнення домовленостей з ідеологічно спорідненими осередками. Дійсно, за таких обставин партії, які фактично створені для задоволення амбіцій одного лідера, рано чи пізно щезнуть з політичного життя. Але чи потрібні країні такі кишенькові структури, мета яких — дати «титул» окремим особам?
Крім того, в ч.2 ст.34 Основного Закону застережене право брати участь у виборах виключно за полі¬тичними партіями. Блоки згадуються тільки в контексті формування парламентської коаліції. Тому для місцевого рівня таке законодавче обмеження може оцінюватися лише на предмет доцільності. Натомість якщо законодавець поширить аналогічну заборону на вибори до ВР, то передбачити позицію КС з цього приводу поки що складно.
Зворотний відлік часового цензу
З чим дійсно можна посперечатися, так це з умовою про річний «стаж» партоб’єднань, яким дозволено висувати своїх кандидатів. Але не з огляду на заборону «оновлення влади», на якій наголошують в опозиційних штабах. Адже довільна зміна «брендів» унеможливлює реальну відповідальність політичних партій перед виборцями. Та й менш ніж за рік створити справжню, а не «паперову», розгалужену мережу партійних осередків — завдання з розряду нездійсненних. Підтвердженням тому є практика партбудівництва «Фронту змін». До речі, його лідер Арсеній Яценюк також заявив про наміри звернутися до КС, оскільки новий закон фактично позбавляє його політ¬силу права участі в місцевих перегонах цього року.
Спираючись на згадані рішення КС №2-рп/2002 та №2-рп/2007, можна дійти висновку, що сам по собі часовий ценз є лише умовою тривалості діяльності політсили, що не заперечує її майбутніх походів у владу. Проте традиція змінювати виборче законодавство «сьогодні на вчора» має всі шанси отримати негативну оцінку КС. Адже, по суті, ця вимога наділяється зворотною дією в часі, що прямо заборонено Основним Законом. Тобто якби цю норму схвалили до 31 жовтня 2009 року, з погляду Конституції вона б мала право на існування, незважаючи на її доцільність чи недоціль¬ність. Але сьогодні виконати її для участі у виборах-2010 неможливо за жодних обставин.
Таким чином, КС, швидше за все, констатує, що часовий ценз заднім числом суперечить принципу рівності усіх перед законом. Проте може так статися (як і з рішенням №1-рп/98), що висновок Суду буде оприлюднено надто пізно, що унеможливить участь у виборчій кампанії надто «молодих» партій. Адже до вересня судді КС будуть у відпустках, а за час, що залишиться до старту місцевих перегонів, який призначено на 11 вересня, підготувати грунтовний правовий аналіз майже не реально. Особливо — якщо не напружуватись.
Роман ЧИМНИЙ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!