Один у школі воїн

Василь МАЛЯРЕНКО: «Очоливши НШС, я стикався з проявами абсолютної байдужості багатьох посадових осіб»

У процесі реформування третьої гілки влади законодавці головну ставку зробили на покращення якості правосуддя в країні. Для цього вони вирішили підвищити вимоги для охочих одягти мантії, створивши нову установу — Національну школу суддів, яка спільно з Вищою кваліфікаційною комісією суддів має опікуватися спеціальною підготовкою майбутніх вершителів правосуддя.

Як просувається робота з розробки програм, навчальних планів, затвер¬дження переліку юридичних вишів, котрі готуватимуть кандидатів? Чого майбутній володар мантії повинен навчитися за півроку? Чи дозволить оновлений законодавчий механізм оперативно вирішувати питання забезпечення третьої гілки влади кадрами? Що за ці кілька місяців удалося зробити НШС? Ці та інші запитання «ЗіБ» адресував ректору НШС Василю МАЛЯРЕНКУ.

«Мені вдалося зробити те, чого не змогла Академія суддів за півроку»

— Василю Тимофійовичу, ви почали керувати Національною школою суддів зовсім недавно. Як оцінюєте перші місяці роботи цього органу?
— Вони видалися складними. Очоливши НШС, я стикався з проявами абсолютної байдужості багатьох посадових осіб. На кожному кроці доводиться боротися, відстоюючи інтереси НШС. Перші півтора місяця свого керівництва я був фактично один. І за цей час мені вдалося зробити те, чого не змогла Академія суддів за півроку.
Згідно із законом «Про судоустрій і статус суддів» школа формується на базі академії. А це означає, що все майно, кошти, працівники останньої мали перейти до НШС. Однак протягом трьох місяців академія майно нам не передавала, незважаючи ні на відповідний указ Президента, ні на розпоря¬дження Кабінету Міністрів. На сьогодні для НШС це головна проблема, адже працювати без матеріального ресурсу просто неможливо.
— А що за ці кілька місяців удалося зробити?
— Спершу НШС потрібно було зареєструвати як юридичну особу, створити статут, виготовити печатки. Все це було зроблено за перший місяць мого керівництва. Фактично всі офіційні документи нині вже розроблені й затверджені.
Окрім цього, школа працює над виконанням передбачених законом функцій. Тобто ми здійснюємо підготовку суддів, організовуємо і проводимо всілякі семінари, круглі столи та інші заходи. За перший квартал у нас пройшли навчання більш ніж 900 осіб.
Ми прийняли на роботу колишніх працівників Академії суддів, які виявили бажання трудитись у нас. У школу при¬йшли працювати кваліфіковані кадри, кандидати юридичних наук, професори, які будуть очолювати відповідні відділи. Ви¬значилися ми зі штатним розписом. Усього в школі з урахуванням семи регіональних відділень буде працювати 165 осіб. Ми розробили посадові інструкції для своїх працівників, положення про кожне відділення. На цей момент уже вся документація підготовлена і затверджена. Люди працюють, але, на жаль, за ці кілька місяців заробітної плати ще не отримали.
— Згідно з указом Президента №52 Уряду було доручено вирішити питання щодо фінансування діяльності НШС та передання їй державного майна академії, а також прискорити затвердження положення про соціальне і мате¬ріальне забезпечення праців¬ників школи. Виходить, що ці питання досі залишаються невирішеними?
— Відповідне положення вже затверджене. Разом із тим урядовці ухвалили рішення передати Вищій кваліфікаційній комісії суддів і НШС приміщення на вул. Механізаторів, 9. Необхідно виділити додаткові кошти на проведення ремонтних робіт у цій будівлі. Фактично вона на 80% уже готова, залишилося завершити тільки внутрішні оздоблювальні роботи. На жаль, кошти на добудову поки що не виділені.
І хоча власного приміщення очолювана мною установа поки що не має, дах над головою в нас є. І за це я дуже вдячний голові Апеляційного суду м.Києва Антону Чернушенку, який, почувши про незручності НШС, одразу зголосився нам допомогти. Нині ми займаємо частину приміщення суду, нам створили належні умови для роботи. Це державницький вчинок, А.Чернушенко повівся дуже шляхетно!

«Що таке «організація спеціальної підготовки» — ніхто не знає»

— Коли ВККС затверджувала концепцію НШС, точилася дискусія з приводу обрання тієї чи іншої моделі її створення: або школа мала замінити академію, або ж ці дві установи повинні були функціонувати паралельно.
— Це питання вже вирішене. Ні про які дві установи мова не йде, оскільки Президент скасував попередній указ про створення Академії суддів. Відтак правової бази для діяльності останньої немає. Установа лише одна — НШС, яка створена на базі академії. А база — це матеріальний і кадровий ресурс.
— Зрозуміло, що най¬більші труднощі виникають саме на етапі становлення і розбудови НШС. Ви вже окреслили коло основних проблем, а які з них потребують першочергового вирішення?
— По-перше, потрібно вирішити «квартирне питання». Хоча керівництво Апеляційного суду м.Києва зголосилося розмістити нас у своєму приміщенні, наявні умови не забезпечують усіх потреб НШС. Тому слід домогтися зведення власної будівлі. А для цього потрібні кошти. Також необхідно забезпечити і належне фінансування діяльності школи.
— Я так розумію, що в головному фінансовому законі видатки на будівництво не закладені.
— Дійсно, виділення коштів на це не передбачено. У державному бюджеті закладена незначна сума грошей, розрахована на потреби Академії суддів. На сьогодні матеріальне становище НШС дуже скрутне. Бюджетних коштів нам катастрофічно не вистачає, ми не в змозі навіть розрахуватись із працівниками.
Крім фінансової, існує і кадрова проблема. Я б дуже хотів, щоб у школі працювали висококваліфіковані співробітники: судді у відставці, особливо представники Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів, доктори, кандидати юридичних наук.
— У лютому цього року були внесені зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо спеціальної підготовки служителів Феміди. Чи дозволить оновлений законодавчий механізм оперативно вирішувати питання забезпечення третьої гілки влади кадрами, адже останнім часом дуже багато досвідчених суддів залишили свої посади?
— Я б не сказав, що така кількість вакансій у судах утворилась останнім часом. Незайняті посади існували й раніше. Написало заяви про відставку не так багато осіб, в основному це були представники ВС, окремих апеляційних судів. А в місцевих судах масового звільнення не спостерігалося.
Стосовно ж унесених змін думаю, що вони, навпаки, створили певні проблеми. Річ у тому, що в попередній редакції закону передбачалася обов’язкова спеціальна піврічна підготовка кандидатів на посади суддів у юридичних вищих навчальних закладах IV рівня акредитації та в НШС. Тобто ми мали готувати кадри. Але потім законодавці встановили, що ми маємо лише організовувати спеціальну підготовку. А що таке організація — ніхто не знає.
Ще не визначені навчальні заклади, які мають готувати майбутніх суддів. Складно збагнути, як здійснюватиметься практична підготовка. Зрозуміло, що до цього процесу вони будуть залучати суддів з регіонів, представників середньої ланки. Але погодьтеся: саме в столиці сконцентровано Верховний і вищі спеціалізовані суди, і кваліфікація в представників цих інституцій значно вища, ніж, наприклад, у судді апеляційного суду якоїсь області. Цей аспект підготовки нас турбує.

«Щоб планувати, необхідно чітко знати свої фінансові ресурси»

— Згідно з останніми законодавчими змінами все, що пов’язане з такою підготовкою: програму, навчальні плани, перелік юридичних вишів, які готуватимуть кандидатів, — розроблятиме ВККС. Чи вносили ви до неї якісь пропозиції?
— Ми працюємо над цим. Звернулися до окремих навчальних закладів, зокрема до про¬фільних вузів у Києві, Одесі, Харкові, Львові і Чернівцях, аби вони надали нам своє бачення стосовно того, як можна здійснювати підготовку майбутніх суддів. Однак поки що відповіді не наді¬йшли. Ми чекатимемо пропозицій, але якщо ВНЗ не відгукнуться, будемо змушені самі вирішувати це питання.
— Недавно один з ініціаторів змін до закону «Про судоустрій і статус суддів», Сергій Ківалов, у своєму інтерв’ю нашому тижневику припустив, що рішення про перший набір для спеціальної підготовки можна чекати вже цього літа. А які ваші прогнози?
— Думаю, що саме так усе й буде. Ну, можливо, це станеться не влітку, а восени. І вже з 1 вересня в Україні почнуть готувати нове поповнення для суддівського корпусу.
— Як проходитиме ця підготовка? Чого майбутній володар мантії повинен навчитися за ці півроку?
— Все буде залежати від того, які вузи здійснюватимуть теоретичну і практичну підготовку кандидатів. Зі свого боку НШС вже почала розробляти відповідні програми, плани і методичні рекомендації. Над цим саме тепер і працюють фахівці НШС.
— Робота судді постійно супроводжується значними психологічними навантаженнями. Чи будуть охочих вершити правосуддя загартовувати психологи?
— Я б дуже хотів, аби так було. Спираючись на іноземний досвід, думаю, що в нас поки що недооцінюють роль психологічного чинника в роботі судді. Хотілося б, щоб психологи працювали і з майбутніми суддями.
Я взагалі вважаю, що такі фахівці потрібні і в кожному суді, і в органах прокуратури та слідства. Адже в багатьох країнах світу не слідчий і не прокурор починають працювати з підозрюваними та потерпілими, а саме психолог. Проте в Україні такої практики, на жаль, майже не існує.
— Чи будуть у процесі спеціальної підготовки кандидатів застосовуватись інноваційні методики і технології?
— Все залежатиме від бю¬джетних асигнувань для здійснення цієї підготовки. Адже для застосування будь-якої новації потрібні кошти. Тому, щоб планувати впрова¬дження інновацій, необхідно чітко знати свої матеріальні й фінансові ресурси.
— Дійсно, чи не найголовнішою проблемою вітчизняної Феміди було і залишається хронічне недофінансування. Лунають думки, що змінити ситуацію на краще допоможе запровадження в Україні інституту судового збору. Прогнозують: якщо відповідний закон парламент ухвалить найближчим часом, то це може принести державі за рік близько 2 млрд грн. Як ви ставитеся до цієї ініціативи?
— Дуже хочеться, щоб так і було. Проте в реальність названих цифр мало вірю. Взагалі-то, проблема не в цьому. Фінансування судів залежить від полі¬тики держави, від того, які пріоритети вона для себе обрала. Достатньо побачити те, які бю¬джетні асигнування отримала НШС і які, наприклад, податкова академія чи академія Міністерства внутрішніх справ. Порівнявши ці цифри, можна зрозуміти, якими є державні пріоритети.

«Не можна бути володарем мандата і мантії одночасно»

— У процесі реформування третьої гілки влади було суттєво змінено підходи у формуванні суддівського корпусу. Зокрема, зменшено роль Президента і парламенту, яким залишили фактично церемоніальні функції при здійсненні кадрових призначень. Чи допоможе це убезпечити людей у мантіях від політичного впливу?
— Певною мірою так. Уже той факт, що в парламенті суддя не повинен проходити через про¬фільний комітет, де представники різних політичних сил з точки зору своїх інтересів ставили йому запитання, колосальний плюс. Фактично це захищає суддю від політичного тиску, але повністю позбавитися від нього суддя не зможе, хіба що його треба буде помістити у вакуум.
— На адресу вашого наступника на посаді — Голови ВС Василя Онопенка — лунають звинувачення, що він поєднував політичну і суддівську діяльність. Які ваші міркування з цього приводу?
— Суддя не може займатися політикою. Я ніколи нею не займався, і мої попередники теж. Коли я, будучи на посаді очільника ВС, вирішив балотуватися до парламенту, то написав заяву на відпустку, а потім пішов у відставку. Не можна бути володарем мандата і мантії одночасно.
— З моменту ухвалення закону «Про судоустрій і статус суддів» минуло майже 10 мі¬сяців. Як ви можете оцінити якість проведеної реформи?
— У принципі, я позитивно оцінюю проведену роботу. Однак мені боляче, що попередній закон «Про статус суддів», який я особисто готував, скасували. Там було багато позитивів. Звичайно, як і будь-який акт, новий закон не ідеальний, і багато його положень потрібно ще тривалий час відшліфовувати. У ньому багато суперечностей, які не узгоджуються з реаліями сьогодення. Ви ж подивіться: заро¬бітну плату суддям нібито підвищили, але реального зростання так і не відбулося. Чому?.. А тому, що в нас у країні спершу ухвалюють рішення, а потім думають над тим, як їх виконати. Так відбулось і з запровадженням суду присяжних. Його спершу передбачили в Конституції, а потім подумали: а звідки брати кошти на реалізацію цього положення? Тому, вносячи будь-які зміни, треба виходити з реалій життя.

«У державі існує серйозна проблема — відсутність норм навантаження на суддів»

— Мабуть, найбільш суттєвих змін у процесі реформування зазнав саме найвищий судовий орган країни. Проте ці новації негативно оцінили міжнародні експерти, зокрема фахівці Венеціанської комісії. Існує думка, що наші законодавці вирішили виконати рекомендації цього органу й повернути ВС частину колишніх повноважень. Разом з тим парламентарі хочуть зменшити кількість суддів найвищої інстанції. На вашу думку, чи узгоджуються ці наміри з Конституцією?
— Зменшувати чи збільшувати повноваження ВС — прерогатива законодавців, і ніякі міжнародні експерти не повинні нам диктувати: що можна робити, а що ні. Якщо функції, котрі має виконувати найвищий судовий орган, суттєво зменшили, то зменшувати потрібно і кількість суддів.
Узагалі, в державі існує дуже серйозна проблема — від¬сутність норм навантаження на суддів. В Україні потрібно створити ці норми для усіх судів: від місцевих до Верховного. І вже залежно від навантаження ви¬рішувати питання про кількість суддів.
— То виходить, що змін потребує і Конституція, адже в ній чітко визначений перелік підстав для звільнення судді?
— Так, змінювати законодавство необхідно. Подивіться: населення країни порівняно з 1996 роком зменшилося майже на 10 млн, зникають цілі поселення і навіть райони: люди переїжджають до міст або шукають кращого життя за кордоном. Тому чиновники час від часу змушені проводити оптимізацію адміністративно-територіального устрою.
У законі «Про судоустрій і статус суддів» сказано, що суди можуть бути ліквідовані, а от що робити із суддями — не визначено. В ст.126 Конституції не передбачено можливості звільнити суддю в разі ліквідації суду. І проблема породжена саме недосконалістю цієї норми. А якщо буде продовжувати зменшуватись населення України, то навіщо нам така кількість суддів?.. Виходить, що кількість посадовців залежно від потреб суспільства можна зменшувати, а суддів — ні. Це відверта дурниця.
У деяких країнах існує така практика: в разі ліквідації суду (або зменшення навантаження на суддю і у зв’язку з цим зменшення кількості суддів), якщо суддя не погоджується йти працювати в іншій регіон, він перебуває «за штатом». Тобто не здійснює правосуддя, отримує мінімальну зарплату і чекає, коли з’явиться вакансія там, де він хоче працювати. Вважаю, що й нам потрібно заповнювати прогалини в законі в такий спосіб. І якщо це зробити, то не виникатимуть питання щодо конституційності механізму скорочення кількості суддів. Це стосується і ВС.

«Не можна заплющувати очі на безпеку суддів!»

— Те, що деяким законодавчим новаціям роблять конституційну пробу, стало звичним явищем. Влаштували перевірку Основним Законом і акту «Про судоустрій і статус суддів», зокрема положенням, в яких ідеться про со¬ціальні й матеріальні гарантії людей у мантіях. Чи дійсно реформений продукт погіршує становище суддів?
— Це болюче питання. У свій час я боровся за те, щоб цих гарантій було якомога більше. На жаль, тепер усі ті гарантії, які ми вибороли, втрачені. Достатньо сказати, що чинне законодавство не передбачає встановлення для судді за місцем його проживання сигналізації або ж засобу екстреного спові¬щення. Ну як можна позбавляти суддю права на державний захист?.. Я не кажу, наприклад, про безкоштовний проїзд, бо на це можна заплющити очі. Але не можна заплющувати очі на безпеку суддів! Адже мало не щодня суддя наражає себе на ризик, оскільки ухвалене рішення комусь може не сподобатися. Крім цього, помилковою є і норма щодо декларацій, які мають містити інформацію про місце проживання суддів. На щастя, нині законодавці планують це положення закону виправити.
Стосовно ж інших гарантій маю надію на те, що Конституційний Суд установить: вони були суттєво звужені в законі «Про судоустрій і статус суддів» і це є порушенням акта найвищої юридичної сили.
— У декого виникають сумніви і стосовно нових повноважень Вищої ради юстиції, яку в процесі реформування третьої гілки влади наділили правом призначати суддів на адміністративні посади.
— Конституція не забороняє ВРЮ цим займатися. Цей орган віднесений до судової гілки влади. Хто, як не вона, має здійснювати ці призначення? Президент не може цього робити, оскільки відповідне рішення ще раніше ухвалив КС. Раніше ці функції виконувала Рада суддів, однак її представники працюють на громадських засадах і їх не можна наділяти владними державними повноваженнями.
Обирати керівників судів має або колектив суддів, або ВРЮ. Законодавець визначився, що це має бути саме остання. Чому треба із цим не пого¬джуватися?..

«Нам було б достатньо одного суду — Верховного з повноваженнями Конституційного»

— Раніше, у 2008 році, ви трудилися в Національній конституційній раді, створеній при Президентові, яка майже 2 роки працювала над оновленням Основного Закону. Чи потрібні ці зміни тепер?
— Усе залежатиме від того, які ці зміни. Я б хотів, аби в Україні був двопалатний парламент. Щоб він налічував менше депутатів: не 450, а хоча б 400 (300 представників у нижній палаті і 100 — у верхній). Вважаю, що Верховна Рада має формуватися на мажоритарній і пропорційній основах, а верхня палата — тільки за мажоритарним принципом. Строк повноважень парламентарів має бути 6 років, але кожні 2 роки третину з них слід переобирати, оскільки саме за такий час змінюються настрої суспільства.
На моє переконання, в Конституції потрібно визначити, до якої гілки влади належить прокуратура. Оскільки раніше ми взяли на озброєння концепцію Шарля-Луї де Монтеск’є про поділ влади на три гілки, необхідно віднести до якоїсь із них і Рахункову палату, і Президента, і, повторюся, ту ж таки прокуратуру.
До речі, вважаю, що в Основному Законі потрібно прописати, що представники останньої повинні здійснювати державне обвинувачення не лише в суді, бо тоді не зрозуміло, що вони роблять під час досудового слідства. Прокурор має здійснювати кримінальне обвинувачення з першого дня затримки особи чи після висунення їй обвинувачення. Сьогодні це прерогатива слідчого, але в такому випадку він не може бути об’єктивним, адже одночасно йому доводиться й обвинувачувати людину й захищати її.
Крім цього, хочу звернути увагу на те, що в Україні є і Верховний і Конституційний суди, однак у багатьох країнах двох таких інституцій немає. Вважаю, що й нам було б достатньо одного Суду. Це має бути Верховний Суд із повноваженнями Конституційного. І тоді це буде впливова, авторитетна структура, яка вирішуватиме серйозні питання.
Також уважаю, що положення про суд присяжних є помилковим. Свідченням тому є той факт, що цей інститут за всі 15 років так і не з’явився.
Як бачите, питань для конституційної реформи безліч.
— У вас так багато міркувань із цього приводу, а чи залучають вас до роботи над удосконаленням Основного Закону нині?
— Так, залучають. Я входжу до складу науково-експертної групи з підготовки Конститу¬ційної асамблеї. Нашим завданням є напрацювати пропозиції щодо механізму створення і діяльності Конституційної асамблеї, визначення принципів, алгоритму та етапів її роботи, а також аналіз концепцій реформування Основного Закону. Кілька разів я вже був на засіданні групи. Також на цю тему написав багато аналітичних статей. Головне, щоб ці матеріали хтось читав і робив певні висновки.
— І на завершення нашої розмови традиційне запитання: що ви хотіли б побажати читачам нашого видання?
— Щоб вони були живі, здорові й щасливі. Тому що жити і здоровим бути — це найбільше благо!

Розмову вела Ольга КИРИЄНКО