У пошуках консенсусу «загартовується» зовнішня політика країни
Всупереч прогнозам деяких астрологів, котрі запевняли, що в 2011-му у світі буде спокійно, початок року виявився досить важким. Безлади у Північній Африці, стихійне лихо в Країні східного сонця призвели до загибелі не однієї тисячі людей, руйнування багатьох стратегічно важливих об’єктів і завдали величезних збитків світовій економіці. Ці події тримають у напруженні весь світ. Що ж до української дипломатії, то вона опинилася ще перед одним викликом, але вже на «мікрорівні».
В очікуванні реакції
Отже, почнемо з головного. Через деякий час після початку конфлікту в Лівії наше зовнішньополітичне відомство заявило: якщо говорити про ситуацію, що склалася в цій країні Північної Африки, то Київ займає нейтральну позицію.
Одні експерти критикували нашу владу за такі довгі роздуми, інші не бачили нічого незвичайного в запізнілій реакції МЗС. Вони пояснювали це тим, що Україна — не головний гравець у світовій політиці, їй потрібно дочекатися реакції наддержав, а вже потім давати оцін¬ку ситуації, що склалася. Та й думка Києва, вважають деякі аналітики, не настільки важлива для вирішення такого роду конфліктів.
Насправді обережність вітчизняного МЗС можна зрозуміти: його турбує доля українців, котрі перебувають у цьому регіоні. «Ми чудово розуміємо, що деякі наші громадяни досі залишаються в Лівії і якщо ми виступимо з однозначними заявами на підтримку однієї з протиборчих сторін, то перетворимо своїх людей на заручників», — відзначив директор департаменту інформаційної політики МЗС Олег Волошин.
Як уважають фахівці з арабського світу, втручання в справи цього регіону ніколи не закінчується добре для тих, хто втручається.
Осторонь від того, що відбувається, не могла ви¬явитися Рада Безпеки ООН. У ніч на 18 березня вона ухва¬лила рішення про створення над Лівією безльотної зони, щоб запобігти бомбардуванню зайнятих опозицією міст і врятувати від загибелі місцевих жителів.
Документом передбачені також можливі бойові дії без застосування наземних сил, заморожування рахунків національної нафтової компанії Лівії та її центрального банку, які пов’язують із лідером країни Муаммаром Каддафі.
«Україна позитивно оцінює положення цієї резолюції. Найголовніше — резолюція стимулює сторони конфлікту до діалогу. Ми закликаємо лівійців усвідомити, що доля їхньої країни — в їхніх руках. Кровопролиття повинне бути зупинене», — заявив глава українського зовнішньополітичного відомства Костянтин Грищенко.
Роль помічника
Після того як ряд держав почали спеціальну воєн¬ну операцію для забезпечення повного виконання резолюції Радбезу ООН, заяву про ситуацію в Лівії зробив і український гарант. Як повідомили «ЗіБ» у прес-службі Президента, позиція нашої країни полягає в такому: зусилля всіх причетних до ситуації в Лівії сторін мають бути перш за все зосереджені на захисті й гарантуванні безпеки цивільного населення.
«Згідно зі статутом ООН резолюції Ради Безпеки обов’язкові до виконання всіма державами — членами Організації, тому Україна неухильно виконуватиме положення прийнятої резолюції», — мовиться в заяві Президента Віктора Януковича. За його словами, принципово важливим для нашої країни є те, що навіть в умовах створення над територією Лівії безльотної зони повинна бути збережена можливість надавати гуманітарну допомогу і здійснювати евакуацію цивільного населення. Київ готовий надавати таку допомогу й евакуювати українців і громадян інших держав — наших міжнародних партнерів, зокрема шляхом надання відповідних операційних сил і засобів.
«Хочу підкреслити, що безумовним пріоритетом для нас є гарантування безпеки наших громадян та їх подальшої евакуації з території Лівії так само, як і надання гуманітарної допомоги постраждалим у ході збройного конфлікту в умовах уведення над територією Лівії зони, забороненої для польотів», — заявив В.Янукович.
Позиція Києва з приводу лівійського конфлікту була чітко сформульована. За дорученням українського гаранта МЗС та інші органи влади продовжують допомагати нашим співвітчизникам, які перебувають у Лівії. Також Київ постійно контактує з урядами інших держав, зокрема тих, які беруть участь у воєнній операції. Наша країна, відповідаючи на один з дипломатичних викликів, вибрала роль, за яку ніхто не засудить, — помічника.
На роздоріжжі
На відміну від першого виклику, другий передбачає безпосередню участь Києва у вирішенні проблеми. За місяць до проведення в столиці нашої країни міжнародної конференції «25 років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього» виникли деякі «технічні неполадки».
Як відомо, від української сторони запрошення взяти участь у запланованому заході отримали представники багатьох країн світу, ООН, Євросоюзу, МАГАТЕ. Проте не так давно у ряді ЗМІ з’явилась інформація, що візит голови Єврокомісії Жозе-Мануеля Баррозу до Києва може не відбутися, якщо на конференцію приїде президент Білорусі Олександр Лукашенко.
Це пояснюється тим, що в січні 2011 року Європарламент прийняв резолюцію щодо Білорусі у зв’язку з фальсифікацією виборів і переслідуваннями опозиції у вказаній країні.
Україну, так би мовити, поставили перед вибором: Мінськ або Брюссель. Начебто і європейським партнерам відмовити не можна, але ж Білорусь, як і наша країна, постраждала від аварії на ЧАЕС та є співорганізатором конференції (як, утім, і Єврокомісія).
Прикметно, що в попередній програмі заходу Ж.-М.Баррозу — один з учасників, які виступлять на відкритті конференції. Щоб, так би мовити, розрулити ситуацію, в Адміністрації Президента повідомили, що білоруську й ро¬сійську делегації очолюватимуть прем’єр-міністри.
Одначе це не допомогло усунути дипломатичну колізію. Через день після такого повідомлення посол Білорусі в Україні Валентин Величко прокоментував ситуацію одному з інформ¬агентств. «У нас є офіційне запрошення української сторони на ім’я нашого президента, й О.Лукашенко має намір особисто взяти участь у запланованих заходах», — підкреслив В.Величко.
Ця інформація стала кульмінаційним моментом у дипломатичній війні між Мінськом і Брюсселем. Але незабаром у пресі з’явилося повідомлення: О.Лукашенко не приїде на конференцію, заплановану на 20—22 квітня. Проте 26 квітня, в день 25-річчя катастрофи на ЧАЕС, білоруський лідер прибуде до Києва. До нього може приєднатись і російський президент Дмитро Медведєв.
Чи закінчиться на цьому дипломатична «перевірка» України, не відомо. Та варто зазначити, що подібні виклики «загартовують» нашу зовнішню політику: на горизонті з’являються нові орієнтири і Київ пробує себе в нових ролях.
Марина ЗАКАБЛУК
Думки експертів
Чи здатна наша дипломатія вчасно реагувати на екстрені події?
Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ:
— Наприклад, у ситуації з відмовою Жозе-Мануеля Баррозу зустрічатися з Олександром Лукашенком на «чорнобильській» конференції знайдено компроміс. Ми виступили в ролі суб’єкта міжнародного права, який знаходить взаємоприйнятні рішення в досить непростих ситуаціях.
Тарас БЕРЕЗОВЕЦЬ:
— Україна надто повільно реагує на дипломатичні виклики. У ХХІ ст. реакція МЗС має бути блискавичною, як у спецназу. Згадаймо хоча б ситуацію з евакуацією українців з Єгипту й Тунісу — реакція зовнішньополітичного відомства була занадто повільною. Це говорить про те, що керівництво МЗС не розуміє: змінилася система міжнародних відносин, а відповідно, й ті підходи, якими можна було керуватися 20—30 років тому. Сьогодні вони вже не працюють.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!