Коли дружина може відповідати за неправомірні дії свого чоловіка — ВС

Сам факт перебування в шлюбі, спільний статус майна чи обізнаність одного з подружжя про дії другого не свідчать про наявність спільного умислу та не є підставою для солідарного відшкодування шкоди.

На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, скасовуючи постанову апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення місцевого суду у справі №464/5457/21, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі позивачі вимагали солідарного стягнення з подружжя упущеної вигоди. Адже відповідач на підставі завідомо підробленого договору купівлі-продажу незаконно набув право власності на будівлю магазину та протягом 13 років отримував дохід від її оренди. Вину чоловіка у використанні підробленого документа, доведено вироком суду.

Після скасування за нововиявленими обставинами рішення про його право власності на магазин відповідач уклав на користь дружини та сина низку договорів дарування нерухомого майна. Позивачі вважали ці правочини фраудаторними.

Суд першої інстанції задовольнив позов частково. Стягнув збитки лише з чоловіка та визнав договори дарування недійсними. Апеляційний суд змінив це рішення та поклав обов’язок з відшкодування збитків солідарно на подружжя, мотивуючи це тим, що спірне майно перебувало в їхній спільній сумісній власності та приносило дохід сім’ї.

Однак, КЦС нагадав, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх 4 елементів складу цивільного (господарського) правопорушення. За відсутності одного із них відповідальність не настає.

Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність збитків і причинний зв’язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

У цій справі протиправне заволодіння нерухомим майном вчинив чоловік. Доказів того, що його дружина брала участь у таких діях, мала спільний із ним умисел на заподіяння шкоди позивачам або своїми діями сприяла її виникненню, суду не надано і не встановлено.

Саме по собі перебування майна у спільній сумісній власності подружжя, обізнаність дружини про його наявність чи декларування такого майна не свідчать про вчинення нею протиправних дій та не підтверджують наявності причинного зв’язку між її поведінкою і завданими позивачам збитками.

Водночас КЦС погодився з висновками судів про недійсність договорів дарування нерухомого майна. Їх укладення на користь близьких родичів після виникнення спору та в умовах існування заборони на відчуження майна свідчило про недобросовісність відповідача та спрямованість правочинів на уникнення виконання зобов’язань.

Підсумовуючи викладене, КЦС дійшов висновку, що для покладення на обох із подружжя солідарного обов’язку з відшкодування шкоди недостатньо самого факту перебування в шлюбі чи належності майна на праві спільної сумісної власності. Необхідно довести спільність їхніх протиправних дій та причинний зв’язок між діями кожного з них і завданою шкодою.

Закон і Бізнес