Якщо боротьбу зі «спрутом» вести на «рядовому» рівні, на начальників часу не залишиться
На наступному тижні парламент має розглянути і, швидше за все, затвердити новий антикорупційний закон. У ньому певною мірою усунені перегини, які містила попередня редакція акта з аналогічною назвою. Проте практичне застосування закону не виключає надмірної прискіпливості контролерів до дрібних порушників лише за формальними ознаками корупційних діянь і, як наслідок, ілюзорної ефективності самої боротьби, яка полягає в зростанні кількості складених протоколів та порушених кримінальних справ.
Неєвропейські зауваження
Важко винаходити велосипед, якщо є детальні креслення його конструкції. Так само розробники проекту закону «Про засади запобігання і протидії корупції» не могли не підглядати в Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією, очевидно, намагаючись якомога точніше відобразити в національному акті європейські рекомендації. Але, як відомо, іноземні зерна не завжди добре сходять на вітчизняному грунті.
Щоправда, позитив уже в тому, що, на відміну від попереднього закону, який мав набути чинності з 1 січня цього року, нові пропозиції більш виважені й не допускають полювання на відьом заради створення видимості боротьби зі «спрутом». Та й до цього документа, підготовленого до другого читання, надійшло понад 430 поправок. Одначе профільний комітет, затулившись щитом конвенційних порад, не мудруючи лукаво, відхилив більшість із них. І дарма: до деяких варто було поставитись уважніше, аби, як кажуть, не створювати проблем ні собі, ні українцям.
Зокрема, як відзначають у головному юридичному управлінні ВР, під час підготовки проекту до другого читання так і не було враховано низку принципових зауважень. Причому тільки їх перелік займає третину обсягу самого документа.
Як констатують фахівці, положення проекту не узгоджуються з конституційними приписами, зокрема в частині:
- додаткових повноважень глави держави утворювати спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики та затверджувати порядок організації проведення спеціальної перевірки;
- повноважень Мініс¬терства юстиції визначати «порядок і методологію проведення антикорупційної експертизи та порядок оприлюднення її результатів»;
- контрольних функцій Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.
Конституційний Суд не¬одноразово висловлював зауваження щодо неприпустимості розширення законодавчими актами повноважень посадових осіб, державних органів чи парламентських підрозділів. І немає підстав припускати, що в разі звернення до КС, скажімо, 45 народних депутатів, ці норми залишаться в законі. А без деяких з них, наприклад без визначення суб’єкта, який затверджує порядок проведення спе¬ціальних перевірок, буде втрачений механізм реалізації акта. То чи варто схвалювати те, що невдовзі доведеться переробляти?
Ловись, корупціонере, великий та дрібний!
Перелік осіб, яких можна і потрібно підозрювати в схильності до корупційних діянь, не зазнав суттєвих змін порівняно із законом-«попередником». Хіба що врахована думка КС відносно скасованого наприкінці минулого року закону №1506-VI з тотожною назвою. Тепер необхідність спеціальної перевірки, яка може бути проведена щодо будь-кого з держслужбовців, не охоплюватиме їхніх близьких родичів.
Ще одна гарна новина: завдяки цьому ж рішенню КС держслужбовцям не забороняється наукова, викладацька та творча діяльність. Можна приймати і подарунки, але з чеком, аби переконатися, що вартість презенту не перевищує половини мінімальної зарплати (наразі це 412,5 грн.), і зберігати їх, аби за рік не «збагатитися» від свого шанувальника більш ніж на 925 грн. і тим самим не ставити під сумнів свою чесність в очах контролерів.
Натомість спеціальної перевірки не уникнути, наприклад, дільничним, інспекторам ДПС та іншим особам рядового складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримі¬нально-виконавчої служби, органів та підрозділів ци¬вільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації. Можливо, когось утішить, що контролюватимуть їх на рівні з міністрами, але й пильнуватимуть за тим, аби вони залишались у колі встановлених обмежень на такому ж рівні.
Враховуючи плинність кадрів у правоохоронній системі, можна тільки уявити, скільки часу та яких штату й бюджетних коштів потребуватимуть попередні та поточні спеціальні перевірки рядового складу, щорічних декларацій про доходи і видатки. Тож навряд чи залишиться вільна хвилина, щоб уважніше придивитися до статків громадян начальників. Проте за кількісно-відсотковими звітами все буде в ажурі, бо в цифрах звітів про виявлених «корупціонерів» і генерал, і рядовий — рівні.
Дещо полегшено можуть зітхнути члени виборчих комісій. На них не поширюються обмеження щодо спільної роботи з близькими родичами, не вимагається подання декларацій тощо. Але так само дивує їх присутність у законі як підконтрольних суб’єктів. Адже під час виборчих кампаній це уможливить тиск на них руками «антикорупційників».
Ще менше вимог до керівників громадських організацій, які частково фінансуються за рахунок державного чи місцевого бюджету. Щоправда, в проекті жодним словом не ви¬значена «частковість». І це вже суперечить європейським принципам встановлення покарання (див. Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає «передбачуваності законодавства»). Хіба що кожен ке¬рівник об’єднань громадян на початку року буде окремо повідомлятися про поширення на нього антикорупційного закону. Адже й одна гривня, що надійде на рахунок, може бути розцінена як «часткове фінансування».
Ще в гіршому становищі, з погляду невизначеності, опиняться посадовці «юридичних осіб публічного права, які… одержують заро¬бітну плату за рахунок державного чи місцевого бю¬джету». Хтозна, це має бути цільове фінансування (хоча з якого дива платити керівнику суб’єкта господарювання, який сам повинен заробляти на це?) чи достатньо для встановлення факту корупційного діяння надходження бюджетних коштів у вигляді дотацій, з яких згодом виплачена зарплата (гроші, тим більше безготівкові, «передісторії» не зберігають)? Проект відповідей не містить, але прокуратура чи податкова міліція можуть витлумачити цей пункт на власний розсуд і скласти протокол за порушення обмежень, про які суб’єкт і гадки не мав.
Також кожному офіційному гостю нашої країни варто ще в аеропорту видавати пам’ятку (бажано — його рідною мовою, але — під розписку) про те, що він не повинен використовувати свої повноваження та можливості й «неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам… у здій¬сненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів». Пригадуєте, як російське керівництво надало нам пільги щодо оплати природного газу? Правомірно чи ні — це вже суд вирішить, але протокольчик на громадян Володимира Путіна і Дмитра Медведєва скласти завжди можна.
А на європейських лідерів і паперу не вистачить. Адже вони час від часу неприкрито «втручаються в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб», що забороняє закон, своїми порадами та критикою. А чи є в них таке право? Хай з’ясовує спеціально уповноважений на це орган. Наш, вітчизняний, і звертається по правову допомогу до колег-правоохоронців, аби вони допомогли стягти з винного штраф у повній відповідності до кримінальної конвенції.
Під один гребінець
Може, органи контролю і будуть передавати протоколи пачками до судів на всіх, хто потрапить у поле їх зору, але там ці документи матимуть усі шанси перетворитися на звичайні папірці. Адже чимало положень закону містять настільки загальні норми, що за ними встановити факт адмінпроступку, не кажучи про всі складові злочину, буде практично неможливо.
Наприклад, за якими даними оцінити «неправомірне сприяння призначенню на посаду особи, яка не має переваг перед іншими кандидатами»? І хоча важко не погодитися з позицією профільного комітету, який зауважив, що це явище «є одним з поширених корупційних проявів», довести відсутність таких переваг у суді буде складно, оскільки обов’язок доказування лежатиме на органах контролю.
Так само, як зазначають експерти, дуже складно буде розмежувати ознаки злочину, відокремити «хабар» від «незаконного збагачення» та «неправомірної вигоди». Ця калька з конвенції змусить суддів здогадуватися, що ж мав на увазі законодавець, викладаючи диспозиції тієї чи іншої статті Кримінального кодексу. Без КС не розібратись і в понятті «службові особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно правової форми».
Очевидно, виникнуть складнощі з імперативною вимогою про те, що «правочин, укладений внаслідок корупційного правопорушення, є нікчемним». Адже це, відзначають експерти, «не узгоджується з вимогами Цивільного кодексу, ос¬кільки питання щодо їх дійсності повинне вирішуватися в судовому порядку».
Через намагання причесати всіх під один гребінець санкцій майже неможливо буде застосувати імперативну вимогу щодо звіль¬нення корупціонерів з посад. Адже щодо таких категорій, як народні депутати, судді, Конституція встановила вичерпний перелік підстав для дострокового припинення повноважень. Те саме стосується і сільських, селищних та міських голів, яких, з одного боку, слід звільняти з посад у разі притягнення до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, а з другого — навіть у разі призначення дострокових виборів такі особи залишатимуться на посадах до обрання нових голів.
Звісно, репутація країни з високим рівнем корупції не робить честі ні владі, ні пересічним україн¬цям. Проте складається враження, що головна мета проекту — це сам процес боротьби з корупцією, а не результат. Тобто, як це буває у вітчизняному законотворенні, ухвалюючи акт, парламентарі особливо не переймаються тим, як він буде застосовуватися. І чи використовуватиметься з тією метою, з якою його приймали.
Лев СЕМИШОЦЬКИЙ
P.S.З наших джерел у Мін’юсті стало відомо, що Олександр Лавринович постарається в сесійному залі змінити ситуацію і переконати депутатів відкоригувати явно спірні моменти. Але системних змін в остаточному варіанті закону вже не буде.
Пряма мова
Руслан КНЯЗЕВИЧ, фракція блоку «НУНС»:
— Дуже важливо і принципово, щоб із майбутнього антикорупційного закону були вилучені норми, які не мають жодного стосунку до боротьби з корупцією. Насамперед ідеться про новели, які стосуються членів виборчих комісій і кандидатів у депутати, котрі відповідно до закону зараховуються до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення. Але ос¬кільки антикорупційне законодавство приймається на виконання відповідних міжнародних конвенцій, то особи, які претендують на виборні посади, не можуть бути суб’єктами антикорупційних перевірок. Сподіваюся, що тих недоречностей, які є в проекті, не буде в остаточній редакції документа.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!