Революція СРО

Хто здатен відновити довіру до професії арбітражного керуючого та налагодити механізми інституту банкрутства?

Схоже, світле майбутнє, коли особи, яких господарський суд призначає розпорядниками майна в справах про банкрутство, перестануть брати хабарі й відповідно до букви закону задовольнятимуть вимоги всіх кредиторів, настане ще не скоро. Повинна держава втрутитись у ситуацію чи варто просто зачекати, коли бізнес в Україні «подорослішає» та стане більш відповідальним?

Стіна нерозуміння

Чергова зустріч експертів у прес-клубі «Закон & Бізнес» громадської ради при Держпідприємництві була присвячена аналізу практики застосування оновленої редакції закону «Про відновлення платоспроможнос­ті боржника або визнання його банкрутом», що набула чинності 19 січня поточного року.

Можна констатувати, що цього разу, на жаль, діалог бізнесу й держави, передбачений форматом заходу, так і не відбувся: зі спікерів з’явилися лише арбітражні керуючі — практики, лідери їх саморегулівних організацій та представники банківської сфери. А от запрошені народні депутати, чиновники Міністерства юстиції та судді Вищого господарського суду захід проігнорували. Представники Держпідприємництва, надавши майданчик для спілкування, від дискусії утримались і фактично умили руки.

Чому? Здається, що причини наявних проблем не мають спільного походження. Одні вбачають корінь зла в недосконалому законодавчому регулюванні та надмірному державному контролі. Другі ж пояснюють усі негаразди недолугою практикою застосування можливостей, наданих законодавцем бізнесу, і безвідповідальністю існуючих галузевих СРО.

Суперечності закону

Реалізувати задумане реформою інституту банкрутства на 100% не вдалося. Почасти це можна пояснити процедурою ухвалення Верховною Радою будь-якого закону, під час якої вносяться правки до первинного тексту документа, розробленого експертами. Це необхідні втрати, які слід оцінювати разом з перевагами. На цьому наголосила одна з авторів реформи — директор Центру комерційного права Валентина Данішевська, закликавши учасників ринку консолідувати зусилля для підготовки необхідних законодавчих змін.

А коригувати, судячи з емоційних виступів арбітражних керуючих, є що. Так, Кирило Лісєєв та Євген Кудляк звернули увагу на нелогічність черговості задоволення вимог кредиторів, за якої в деяких випадках утрачається будь-який сенс вступати у справу.

Так, за старою редакцією закону (ст.31) витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії (оплата держмита, витрати на обов’язкові публікації, на утримання та збереження майнових активів банкрута, на аудит, оплату праці арбітражних керуючих), відшкодовувалися ліквідаційною комісією в першу чергу після реалізації нею частини ліквідаційної маси.

Новий закон на перше місце поставив вимоги щодо виплати заборгованості по заробітній платі перед ще працюючими та звільненими особами й щодо інших грошових компенсацій, а також задоволення претензій кредиторів за договорами страхування. Це, за словами експертів, практично внеможливлює доведення процедури банкрутства до кінця, адже арбітражний керуючий змушений нести витрати.

Спікери заходу також звернули увагу на такі проблеми нового законодавства про банкрутство, як неоднозначність трактування норм акта, відсутність механізму захисту прав кредиторів, надмірний контроль за незалежною професією арбітражного керуючого, неврегульовану належним чином процедуру продажу майна боржника через аукціони.

Суперечності практики

«Арбітражного керуючого затримали на хабарі…» В Інтернеті можна побачити вдосталь новин з подібними заголовками з усіх регіонів України, через що у свідомості громадян назва доволі відповідальної професії перетворюється в синонім слова «крадій».

Етичні засади сьогодні часто не стають на заваді зловживанням з боку розпорядників майна. Наявність цієї проблеми визнають обидві сторони. При цьому про факти, коли б саморегулівні організації арбітражних керуючих давали належну оцінку протиправним діям колег сьогодні невідомо.

Перший заступник голови Держ­підприємництва Олександр Потімков у зв’язку із цим висловив думку, що саме арбітражні керуючі створили негативну репутацію саморегулівним організаціям, чим спричинили проблеми для розвитку останніх в інших галузях.

Він також повторив тезу про колективну безвідповідальність та неготовність бізнесу до саморегулювання, озвучену під час минулого засідання прес-клубу, присвячене темі ліцензування й дерегуляції (див. №16 «ЗіБ»). Саме тут, на думку чиновника, варто шукати причини проблем функціонування інституту банкрутства. Саме це свідчить про потрібність існуючих сьогодні заходів щодо контро­лю за суб’єктами незалежної за законом професійної діяльності.

Утім, еволюційний шлях, після якого свідомість людей зміниться, а бізнес стане «дорослішим», може виявитися занадто довгим. Проблеми СРО арбітражних керуючих пов’язані з відсутністю професійної згуртованості й непрозорістю деяких інструментів інституту банкрутства в Україні. У цьому переконаний голова громадської ради при Держпідприємництві Павло Михайліді, який вважає, що саме держава може й повинна створити такі умови функціонування галузі, в яких не буде місця корупціогенним чинникам. Як приклад він наводить позитивний досвід Російської Федерації, де втілена в закон політична воля керівників держави за кілька років забезпечила очищення професії арбітражного керуючого від негативних явищ.