КС вирішить, чи може пеня вдесятеро перевищувати суму кредиту
Тоді як розмір максимальної пені для позичальників-підприємців чітко визначений законодавством, фізособи не мають такого захисту. Посприяти поширенню гарантій і на них може Конституційний Суд.
Ціна питання
Єдиний орган конституційної юрисдикції розпочав у формі усного слухання розгляд звернення Д.Козлова. Як уже повідомляв «ЗіБ», ініціатор справи просить дати офіційне тлумачення 2-го речення преамбули закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».
Відповідно до цього положення прописані в законі правовідносини стосуються підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності. Необхідність в офіційному тлумаченні норми громадянин пояснює неоднозначним її застосуванням судами загальної юрисдикції при визначенні розміру пені, нарахованої за невиконання грошових зобов’язань.
Суддя-доповідач Юрій Баулін розповів про деякі обставини цивільної справи Д.Козлова, які стали причиною його звернення до КС. Суть спору полягає в тому, що банк вимагав від нього сплати заборгованості за кредитним договором, яка становила 65039 грн. При цьому в зазначеній сумі тіло кредиту становить незначну частину — 5632 грн. Ще щомісячна комісія — 6008 грн. і відсотки — 2780 грн. за користування кредитом. Основною ж часткою боргу стала пеня за несвоєчасне повернення кредиту — 50619 грн.
У своєму зверненні Д.Козлов наголосив на непропорційності та несправедливості співвідношення розміру пені та боргу за основним зобов’язанням. Такий вражаючий дисбаланс став можливим завдяки положенням кредитного договору, згідно з якими за прострочення повернення кредиту або сплати процентів позичальникові нараховується пеня в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день невиконання зобов’язання.
Бажаючи зменшити розмір відповідальності, громадянин наполягав на застосуванні судом у його справі приписів ст.3 закону, відповідно до якої розмір пені має обмежуватися подвійною обліковою ставкою Нацбанку.
Незважаючи на те що аналіз положень закону й судової практики його застосування дає підстави стверджувати, що цим актом регулюються виключно господарські відносини й у цивільному судочинстві він не застосовується, Д.Козлову вдалося відшукати кілька рішень у цивільних справах, в яких суди, керуючись положеннями названого закону, обмежували розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.
Законодавчі орієнтири
Постійний представник Верховної Ради в КС Анатолій Селіванов у своєму виступі наголосив, що необхідності у перевірці положень закону немає, оскільки питання захисту фізичних осіб у контексті порушеного питання не врегульоване. При цьому, на думку парламентського представника, КС слід не полишати цю справу й напрацювати орієнтири для подальшої законотворчої роботи ВР.
З приводу цього Голова КС Анатолій Головін поцікавився, чи є функцією єдиного органу конституційної юрисдикції заповнення правової невизначеності щодо обмеження відповідальності фізичних осіб за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. На думку ж представника ВР, є, оскільки наявний елемент неврегульованості. У самому законі, пояснив свою позицію А.Селіванов, норми, яка б стосувалася фізичних осіб, котрі не є підприємцями, немає, але вона є в Цивільному кодексі, а отже, нема прогалини, є правова невизначеність. На його думку, зважаючи на суспільну важливість цієї справи, має йтися про розуміння, виявлення змісту, а не про заповнення прогалини.
У свою чергу суддя КС Сергій Вдовіченко запитав, як, на думку представника парламенту, КС не перейти межу між тлумаченням і нормотворенням. Адже в преамбулі закону чітко зазначено про фізичну особу — суб’єкта підприємницької діяльності. Проте відповіді на це запитання в А.Селіванова не знайшлося, він погодився, що для КС зробити це буде дуже складно.
Відмінності регулювання
Позицію Вищого господарського суду представив заступник голови ВГС Анатолій Осетинський. Він наголосив, що закон не застосовується до фізичних осіб, які не є підприємцями. При цьому інший спосіб регулювання господарських відносин не означає порушення конституційного принципу рівності різних форм власності. Адже відповідно до пп.7, 8 ч.1 ст.92 акта найвищої юридичної сили окремо законами визначаються правовий режим власності та правові засади й гарантії підприємництва.
У свою чергу представник ініціатора звернення Маріан Романишин наголосив саме на порушенні принципу рівності між позичальниками та банками, адже громадяни несуть більший обсяг цивільної відповідальності, ніж підприємці.
Позицію ВГС підтримали у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ. Представник установи Алла Лесько відзначила виражену галузеву належність закону до господарських відносин. На її думку, необхідно буквально читати преамбулу цього акта й застосовувати його виключно до перерахованих у ній суб’єктів.
Також А.Лесько наголосила й на неможливості застосування закону, якщо однією зі сторін договору є суб’єкт господарювання, а другою — фізична особа. Не може застосовуватись у цьому випадку й аналогія закону, оскільки ст.8 ЦК допускає її, лише коли відносини не врегульовані. Стосовно ж фізичних осіб у ЦК є відповідні положення.
Неоднакова судова практика, на думку представниці ВСС, пояснюється різним баченням служителями Феміди сфери застосування закону. Відповідно ж до позиції ВСС цей закон загальними судами не застосовується. Хибна практика є незначною і якщо й має місце, то в майбутньому обов’язково стане предметом розгляду Верховного Суду, переконана А.Лесько.
Закон уже втратив мету?
На історію прийняття та значення закону, положення якого аналізували в КС, звернув увагу представник Нацбанку Віктор Новіков. Він нагадав, що в середині 1990-х років, за часів занепаду економіки, спостерігалися численні неплатежі підприємств за своїми зобов’язаннями, а тому існувала реальна загроза їх масового закриття, що потягло б за собою звільнення працівників і шалене зростання рівня безробіття, пояснив він. Тоді, приймаючи цей акт, ВР, по суті, вирішувала питання економічної безпеки країни.
Натомість споживче кредитування в ті роки ще не було розвинуте, а отже, закон ніяк не міг захищати інтересів фізосіб. У той же час існували відносини, пов’язані зі споживанням житлово-комунальних послуг, і була встановлена заборона щодо стягнення пені за їх несвоєчасну оплату. Таким чином, парламент різними актами одночасно захищав і фізичних осіб, і підприємців.
При цьому представник Нацбанку вважає, що, можливо, закон узагалі слід скасувати, адже економічні підстави, які вимагали його прийняття, вже зникли. Щодо самого закону, на думку В.Новікова, його положення стосуються тільки осіб, перерахованих у преамбулі.
На цілі, яким мав слугувати розглядуваний акт, звернув увагу представник Української академії банківської справи Дмитро Лук’янець. Він висловив на перший погляд революційну думку, що акт передусім спрямований на захист саме кредитора, а не боржника. Адже облікова ставка Нацбанку на час прийняття закону становила 40%. У 1998 р. — 82%. Згодом рівень інфляції впав й у 2000-і облікова ставка НБУ знизилася до 27%. У 2008 р. вона становила 12%, а у 2012 р. — 7%. Таким чином, переконаний експерт, ВР установила великий розмір пені як стимул належного виконання боржником своїх зобов’язань.
Важливо, що до 2004 р. пеня стягувалась одноразово, потім принцип змінився й вона нараховувалася за кожен день.
Ю.Баулін поцікавився в представника академії, чому в парламентських постановах 1992 та 1993 рр. з однаковою назвою «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» установлювався мінімальний розмір процентів, які нараховувалися за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, а максимального не було. Закон, навпаки, встановив максимальну межу нарахування в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку. Д.Лук’янець пояснив, що, наприклад, у 1994 р. облікова ставка не встигала за інфляцією й сягала 240%. Нацбанк установлює облікову ставку як індикатор ціни грошей, лише в 1996 р. стало можливим визначити максимальну межу.
Правила захисту
Яким чином за нинішніх умов позичальник може захистити свої права, пояснив Олексій Квасніцький з Державної інспекції з питань захисту прав споживачів. Він звернув увагу на приписи п.5 ч.3 ст.18 закону «Про захист прав споживачів», згідно з якими несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, понад 50% вартості продукції, в разі невиконання ним зобов’язань за договором. Одначе, щоб говорити про порушення прав споживачів, необхідно перш за все дослідити текст кредитного договору. Ця норма може застосовуватися, тільки якщо позика надавалася на споживчі цілі.
На тому, що результат розгляду звернення — велика відповідальність для КС, наголосила представниця Академії адвокатури Зореслава Ромовська. У своєму емоційному виступі вона зазначила, що від рішення Суду залежатиме доля сотень тисяч позичальників, які через правову невизначеність потрапляють у «боргову кабалу».
Склалося враження, що можна сподіватись: єдиному органу конституційної юрисдикції вдасться закласти міцний фундамент і дати чіткі орієнтири законодавцю для усунення в майбутньому встановленої в ході судового засідання правової невизначеності. Поширити ж дію закону на фізичних осіб, які не є підприємцями, КС навряд чи зможе.
Матеріали за темою
Відсьогодні Нацбанк пом’якшує низку обмежень
29.12.2023
Банки заробили удвічі більше у 2023 році
07.12.2023
НБУ встановив облікову ставку на рівні 16%
27.10.2023
Активи Нацбанку збільшилися на 17%
24.08.2023
Коментарі
Виконавчі написи на кредитних договорах ! В разі якщо приватний виконавець на підставі виконавчого напису наклав арешт на всі Ваші рахунки та навіть стягнув кошти (з пенсії, зарплати або інших доходів…