Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій припиняється лише з дня прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
26 лютого 2013 року м.Київ №21-34а12
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Долинського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства до управління Пенсійного фонду в Долинському районі Івано-Франківської області про скасування рішень,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2011 року виробниче управління звернулося до суду з позовом, у якому просило на підставі абз.4 ч.4 ст.12 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 №2343-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) скасувати рішення управління ПФ від 10.12.2010, 24 та 31.01.2011 (№№2870, 2997 та 3056 відповідно) про застосування штрафних санкцій і нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органами ПФ, у зв’язку з тим, що Господарський суд Івано-Франківської області 22.10.2010 порушив справу про банкрутство виробничого управління та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника до закінчення провадження у справі.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 21.03.2011, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2011 та ВАС від 7.02.2012, позов задовольнив: скасував рішення управління ПФ. Задовольняючи позов, суд виходив із того, що штраф, пеня та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що застосовуються до їх платника за порушення законодавства, не нараховуються, оскільки абз.4 ч.4 ст.12 закону №2343-XII визначено конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема поширюється на факти невиконання чи неналежного виконання грошових зобов’язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
У заяві про перегляд ВС ухвали ВАС від 7.02.2012 з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 КАС, управління ПФ просить ухвалу суду касаційної інстанції скасувати.
На обгрунтування мотивів перегляду судового рішення управління ПФ послалося на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч.4 ст.12 закону №2343-XII, а також додало копії ухвал ВАС від 11.10 і 8.11.2012 (справи №№К/9991/30581/12, К/9991/56128/12 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зі змісту рішень, наданих для порівняння, вбачається, що касаційний суд у подібних правовідносинах зайняв таку позицію: за ч.6 ст.20 закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV граничною датою сплати грошових зобов’язань перед ПФУ є дата, яка наставала після дати введення мораторію, а тому його введення господарським судом не зупиняло виконання боржником зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких спливав після введення мораторію, у зв’язку з чим заходи, спрямовані на їх забезпечення, не припинялися також.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС вважає, що заява управління ПФ про перегляд оскаржуваного рішення ВАС підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до стст.1, 12 закону №2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів — це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв’язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов’язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов’язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов’язання.
Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Таким чином, що стосується зобов’язань поточних кредиторів, то за цими зобов’язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов’язаннями, похідними від основного зобов’язання.
Згідно з приписом ч.1 ст.20 закону №1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Відповідно до ч.2 ст.106 зазначеного закону суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст.20 цього закону, в тому числі обчислені територіальними органами ПФ у випадках, передбачених ч.3 вказаної статті закону, вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
При цьому нарахування штрафу і пені за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків передбачено п.2 ч.9 ст.106 закону №1058-IV, а також п.6 ч.1 ст.13, чч.10 та 11 ст.25 закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8.07.2010 №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій грунтується на законі.
Враховуючи те, що строк виконання зобов’язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 22.10.2010, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов’язань не поширюється.
Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов’язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з ч.1 ст.23 закону №2343-XII лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Слід також зазначити, що ВС аналогічну правову позицію вже висловив у постановах від 4.07.2011, 7 травня, 11 червня та 1.10.2012 (справи №№21-144а11, 21-289а11, 21-179а12 та 21-298а12 відповідно).
Оскільки при вирішенні спору касаційний суд неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то заяву управління ПФ слід задовольнити, ухвалу касаційного суду скасувати.
Ураховуючи наведене та керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву управління Пенсійного фонду в Долинському районі Івано-Франківської області задовольнити.
Ухвалу ВАС від 7.02.2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.
Матеріали за темою
Коментарі
Гучна назва цієї статті, власне як і її зміст, не є безспірними. Наведена позиція адміністративної палати ВСУ не є загальновизнаною і викликає багато запитань, особливо, якщо звернутись до постанови г…