Якщо службове зловживання не супроводжується заволодінням майном, а призвело до здобуття іншої вигоди, яка не входить до складу об’єкта посягання, то має місце склад злочину, передбачений ст.364 КК.
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
7 лютого 2013 року м.Київ №5-27кс12
Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — заступника Голови Верховного Суду України — секретаря Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,
суддів: Вус С.М., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В.,Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,
за участю начальника управління участі прокурорів у перегляді судових рішень у касаційному порядку та Верховним Судом України Курапова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо Особи 15 за заявами самого засудженого та його захисника Особи 16 про перегляд ухвали колегії суддів cудової палати в кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3.07.2012,
УСТАНОВИЛА:
Вироком Дзержинського районного суду м.Кривий Ріг Дніпропетровської області від 21.02.2011
Особу 15, Інформація 1, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено за:
ч.3 ст.27 і ч.2 ст.366 Кримінального кодексу до позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарською діяльністю,зі звільненням від покарання на підставі п.3 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК у зв’язку із закінченням строків давності;
ч.2 ст.358 КК до позбавлення волі на строк 2 роки зі звільненням від покарання на підставі п.3 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК у зв’язку із закінченням строків давності;
ч.3 статті 358 КК до обмеження волі на строк один рік зі звільненням від покарання на підставі п.3 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК у зв’язку із закінченням строків давності;
ч.3 ст.27 і ч.5 ст.191 КК до позбавлення волі на строк 10 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарською діяльністю, з конфіскацією всього особистого майна.
Особу 15 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин. На підставі розпорядження Кабінету Міністрів від 25.08.2004 №611-рт матеріальні цінності мобілізаційного резерву Державного комітету з державного матеріального резерву, що перебували на відповідальному зберіганні на складах ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, були виведені з мобілізаційного резерву в порядку розбронювання та підлягали відпуску з державного резерву без наступного їх повернення для реалізації на конкурсній основі в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів. Ціни на матеріальні цінності такого роду, виходячи з якості продукції, строків її зберігання тощо, визначалися Держкомрезервом.
На початку вересня 2004 року Особа 15, працюючи комерційним директором ТОВ «Ресурс-Інвест» (м.Київ) і достеменно знаючи про розбронювання та реалізацію зазначених матеріальних цінностей, загальною балансовою вартістю 2 млн 259 тис. 447 грн. 71 коп., організував заволодіння вказаним майном Держкомрезерву в особливо великих розмірах за попередньою змовою зі службовими особами: начальником спецвідділу ВАТ «ІнГЗК», який відповідно до обійманої посади здійснював організацію розробки планів накопичення та розбронювання, відновлення й заміни матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на ВАТ «ІнГЗК», кримінальну справу щодо якого виділено в окреме провадження, та начальником управління мобілізаційних резервів Держкомрезерву, який відповідно до обійманої посади здійснював контроль за кількісним та якісним станом матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на підприємствах-зберігачах, за дотриманням вимог з їхнього зберігання, відновлення, заміни, запозичення, розбронювання та своєчасного повернення, кримінальну справу щодо якого виділено в окреме провадження.
Згідно з розробленим планом та розподілом між ними ролей, Особа 15 разом із начальником спецвідділу ВАТ «ІнГЗК», який, зловживаючи службовим становищем, забезпечив службове підроблення шляхом складання завідомо неправдивого офіційного документа — акта засідання постійної технічної комісії на ВАТ «ІнГЗК» та додатків до нього №1 і №2 від 6.09.2004, вказавши неправдиві відомості про дати закладення та строки зберігання даних матеріальних цінностей, хоча йому було відомо, що комісією з числа посадових осіб та спеціалістів ВАТ «ІнГЗК» (до якої входив і начальник спецвідділу) станом на 1 липня 2004 року було проведено перевірку наявності якісного стану, умов зберігання матеріальних цінностей та можливості їх використання, вартість яких становила 2 млн 259 тис. 447 грн. 71 коп., та підписання зазначених документів з неправдивими відомостями членами комісії з числа співробітників ВАТ «ІнГЗК».
7 вересня 2004 року Особа 15 підроблені документи — акт ПТК та додатки до нього №1 і №2 від 6.09.2004 подав до Держкомрезерву і повідомив про це начальника управління мобілізаційних резервів Держкомрезерву, кримінальну справу щодо якого припинено у зв’язку зі смертю. Останній, достеменно знаючи про підроблені документи на матеріальні цінності мобілізаційного резерву Держкомрезерву, забезпечив їх подальший рух у Держкомрезерві. Унаслідок цього стартові ціни на зазначені матеріальні цінності в результаті застосування понижувального коефіцієнта було занижено на 1 млн 227 тис. 777 грн. 25 коп.
Після цього Особа 15 підготував (підробив) від імені підконтрольного йому фіктивного ПП «Марсель-Центр» заявку до Держкомрезерву від 1.09.2004 №179 на участь у конкурсі з придбання зазначених розброньованих матеріальних цінностей, підписавши її за підставного директора Особи 17, що дозволила ПП «Марсель-Центр» взяти участь у конкурсі на придбання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
15 вересня 2004 року переможцем торгів відповідного конкурсу було визнано саме ПП «Марсель-Центр» і з ним було укладено контракт від 17.09.2004 №2623 року на придбання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву Держкомрезерву за заниженою ціною — на суму 1 млн 152 тис. 312 грн. 60 коп. без урахування податку на додану вартість.
Наприкінці вересня 2004 року Особа 15 повторно виготовив та подав до ДП «Укррезерв» підроблений документ — довіреність на своє ім’я від ПП «Марсель-Центр» на одержання матеріальних цінностей, а взамін отримав у ДП «Укррезерв» іншу довіреність на одержання у ВАТ «ІнГЗК» придбаних матеріальних цінностей.
Надалі ці матеріальні цінності, які продовжували зберігатися на території ВАТ «ІнГЗК», через низку комерційних підприємств були реалізовані ВАТ «ІнГЗК» за ціною 4 млн 930 тис. 284 грн.
Згідно з вироком Особи 15 та його співучасники, таким чином зловживаючи службовим становищем останніх та використовуючи підроблені документи, заволоділи майном Держкомрезерву на загальну суму 2 млн 259 тис. 447 грн. 71 коп., тобто в особливо великих розмірах. У результаті зазначених злочинних дій Держкомрезерв недоотримав грошових коштів у розмірі 1 млн 227 тис. 777 грн. 25 коп.
Дії Особи 15 суд кваліфікував за:
ч.3 ст.27 і ч.5 ст.191 КК як організація заволодіння чужим майном шляхом зловживання посадовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах;
ч.3 ст.27 і ч.2 ст.366 КК як організація службового підроблення, тобто складання й видання посадовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, що спричинило тяжкі наслідки;
ч.2 ст.358 КК як підроблення документів, які видаються, посвідчуються підприємствами та які надають право з метою використання його підроблювачем, що здійснено повторно;
ч.3 ст.358 КК як використання завідомо підроблених документів.
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області ухвалою від 8.06.2011 вирок Дзержинського районного суду м.Кривий Ріг Дніпропетровської області від 21.02.2011 щодо Особи 15 змінила. У порядку ч.2 ст.365 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року виключила з його мотивувальної частини вказівку про вчинення Особою 15 злочинів разом із Особою 18 та Особою 19 і постановила вважати, що Особі 15 як організатор вчинив злочини, передбачені ч.3 ст.27 і ч.5 ст.191, чч.2, 3 ст.358, ч.3 ст.27 і ч.2 ст.366 КК, разом з їх виконавцями — особою, кримінальну справу щодо якої закрито у зв’язку з його смертю, та особою, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження. Виключила з вироку рішення суду про призначення Особи 15 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарською діяльністю. У решті вирок залишила без зміни. Постанову суду від 24.02.2011, якою на підставі ст.409 КПК 1960 року уточнювався вирок, скасувала.
Тернівський районний суд м.Кривий Ріг Дніпропетровської області рішенням від 12.04.2012 задовольнив позов прокурора в інтересах держави в особі Держкомрезерву та постановив стягнути із Особи 15 на користь держави шкоду в сумі 1 млн 227 тис. 777 грн. 25 коп. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області ухвалою від 24.07.2012 це рішення залишила без зміни. Суддя ВСС ухвалою від 22.08.2012 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на зазначені судові рішення.
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах ВСС ухвалою від 3.07.2012 вирок Дзержинського районного суду м.Кривий Ріг Дніпропетровської області від 21.02.2011 та ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8.06.2011 щодо Особи 15 змінила. Пом’якшила Особі 15 покарання за ч.3 ст.27 і ч.5 ст.191 КК до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. У решті судові рішення залишила без зміни.
У заяві про перегляд судового рішення ВС засуджений Особа 15 просить змінити ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 3.07.2012, вирок Дзержинського районного суду м.Кривий Ріг Дніпропетровської області від 21.02.2011 та ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8.06.2011, перекваліфікувати його дії з ч.3 ст.27 і ч.5 ст.191 КК на ч.3 ст.27 і ч.2 ст.364 КК та призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Він стверджує, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував норми кримінального закону щодо корисливого зловживання службовими особами своїм службовим становищем, а саме — стст.364 і 191 КК. Зазначає, що таке рішення касаційного суду відрізняється від рішень того ж суду в інших справах, у яких подібні фактичні обставини суспільно небезпечних діянь суд кваліфікував інакше — як зловживання службовим становищем.
На обгрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь Особа 15 посилається на правові висновки ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду від 25.01.2011 щодо Особи 26, Особи 27 і Особи 28, якою залишено без зміни вирок Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27.11.2009 (яким кожного з них засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.364 і ч.2 ст.366 КК), ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 3.02.2010 (якою справу в частині засудження їх за ч.2 ст.366 КК закрито у зв’язку із закінченням строків давності) та ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду від 26.02.2008 щодо Особи 26, засудженого за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.191 КК, та виправданого за ч.5 ст.191, ст.15 і ч.5 ст.191, ч.1 ст.209 КК, якою вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.07.2006 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 26.09.2006 щодо Особи 26 змінено: виключено з описово-мотивувальної частини вироку посилання на необхідність виправдання Особи 26 за ч.5 ст.191, ст.15 — ч.5 ст.191 КК, а з резолютивної частини — рішення про його виправдання за цими статтями та постановлено вважати дії Особи 26 перекваліфікованими з ч.5 ст.191, ст.15 і ч.5 ст.191 КК на ч.2 ст.364 КК із призначенням за цим законом та за сукупністю злочинів такого покарання, яке визначив суд першої інстанції. У решті судові рішення залишено без зміни.
Адвокат Особи 16 у заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом просить змінити ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 3.07.2012, вирок Дзержинського районного суду м.Кривий Ріг Дніпропетровської області від 21.02.2011 та ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8.06.2011, перекваліфікувати дії Особи 15 з ч.3 ст.27 і ч.5 ст.191 та ч. 3 ст.27 і ч.2 ст.366 КК на ч.5 ст.27 і ч.2 ст.364 КК та призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Він стверджує, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував ч.5 ст.27 і ч.2 ст.364, ч.3 ст.27 і ч.5 ст.191 та ч.3 ст.27 і ч.2 ст.366 КК щодо подібних суспільно небезпечних діянь. Зазначає, що таке рішення касаційного суду відрізняється від рішення того ж суду в іншій справі, в якій подібні фактичні обставини суспільно небезпечних діянь суд кваліфікував інакше — як пособництво в зловживанні службовим становищем.
На підтвердження того, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, адвокат посилається на правові висновки ухвали колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 3.11.2011 щодо Особи 15, засудженого за ч.5 ст.27 і ч.2 ст.364 КК, якою залишено без зміни вирок Солом’янського районного суду м.Києва від 15.11.2010 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 29.04.2011 щодо Особи 15.
Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора, який уважає, що в задоволенні заяв слід відмовити, оскільки суспільно небезпечні діяння у справах, судові рішення в яких надано для порівняння, не є подібними до тих, що інкриміновані Особі 15, перевірила матеріали справи і викладені в заявах доводи, обговорила науковий висновок члена науково-консультативної ради при Верховному Суді і дійшла висновку, що заяви підлягають задоволенню частково за таких підстав.
Згідно з п.1 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року підставами для перегляду судових рішень ВС, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судового рішення, ВС виходить із установлених фактичних обставин, викладених у судовому рішенні, що набрало законної сили.
При цьому неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону — це різне, відмінне, несхоже тлумачення, розуміння точного змісту (суті) норми кримінального закону.
Подібними суспільно небезпечними діяннями належить розуміти два і більше різні, але схожі між собою суспільно небезпечні діяння, які мають спільні риси, ознаки (схожі за суб’єктним складом, об’єктивною стороною, формою вини, наслідками тощо).
Розглядаючи доводи адвоката щодо неправильної кваліфікації дій Особи 15 в організації підроблення службовими особами офіційних документів та необхідності їх кваліфікації у цій частині як пособництво в зловживанні службовим становищем, зайве інкримінування дій Особи 15 за ч.3 ст.27 КК і ч.2 ст.366 КК — організація службової підробки, Судова палата виходить з такого.
Згідно зі ст.33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті «Особливої частини» КК, і в таких випадках кожен зі злочинів підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті «Особливої частини» КК.
У наведеному для порівняння судовому рішенні дії Особи 15, що виразились у завіренні фотокопій документів, які були підроблені іншими особами, та у доставленні їх до державного органу, не містять ознак об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.366 КК, тому він і не був інкримінований Особі 15. Такі дії засудженого розцінені судом як сприяння виконавцю злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК, який завдяки використанню цих підроблених документів неправомірно заволодів бюджетними коштами, та правильно кваліфіковані судом як пособництво — за ч.5 ст.27 і за тією статтею «Особливої частини» КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.
Натомість у справі щодо Особи 15 установлено той факт, що, за організації останнього, службова особа, справу стосовно якої виділено в окреме провадження, безпосередньо підробила офіційні документи — акт ПТК та додатки до нього №№1 і 2. Організатор злочину несе відповідальність за той злочин, який скоєно його виконавцем. Крім того, жодні додаткові функції та ролі, котрі може виконувати організатор (зокрема пособництво), не змінюють кваліфікації його дій, оскільки не збільшують ступеня його небезпечності.
Наведені вище суспільно небезпечні діяння не є подібними між собою, оскільки різняться як об’єктивною стороною, що вчинена їх виконавцями, так і за ступенем особистої участі в них їх співучасників. Що ж стосується тверджень заявника про необгрунтованість висновків суду щодо фактичних обставин вчинення злочинів його підзахисним, то вони виходять за межі цього провадження і не можуть братися до уваги при вирішенні питання щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь.
Як приклад неоднакового застосування норми кримінального закону засуджений Особа 15 надав судове рішення щодо Особи 26, який, працюючи директором приватного будівельно-виробничого комерційного підприємства «Норд-Овест» та будучи службовою особою, уклав договір підряду на будівництво житла для військовослужбовців та іншої пільгової категорії громадян. Кошти, які надійшли з державного бюджету на зазначене будівництво, Особа 26 використав на господарські потреби «Норд-Овест». Крім того, Особа 26, склавши завідомо фіктивну довідку про вартість виконаних підрядних робіт, намагався отримати на рахунок «Норд-Овест» ще й іншу частини субвенції, виділеної із спеціального фонду державного бюджету, але злочинна діяльність Особи 26 була виявлена правоохоронними органами.
У цій справі суд касаційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність у діях Особи 26 ознак злочину, передбаченого ч.5 ст.191 та ст.15 і ч.5 ст.191 КК, оскільки його дії щодо зловживання своїм службовим становищем із корисливих мотивів не були пов’язані з безоплатним оберненням майна у свою власність, у зв’язку з чим дії Особи 26 були перекваліфіковані на ч.2 ст.364 КК. На думку заявника, суспільно небезпечні діяння у його справі та у справі щодо Особи 26 поєднані між собою відсутністю ознаки безоплатного обернення майна у свою власність, а отже, його дії так само не можуть бути кваліфіковані за ст.191 КК.
Із приводу наведеного слід зазначити, що хоча такий висновок суду касаційної інстанції у справі щодо Особи 26 є цілком слушним, однак зіставлення фактичних обставин оспорюваного та порівнюваного суспільно небезпечних діянь в обсязі, встановленому судами, не дає підстави вважати, що вони є подібними між собою.
При кримінально-правовій оцінці діянь, які одночасно посягають і на власність і на належний порядок здійснення службової діяльності, слід виходити передусім із головного об’єкта конкретного посягання, визначившись із метою, мотивом злочинного діяння, спрямуванням основних зусиль винного та врахувавши законодавчо встановлені ознаки відповідних злочинів. При цьому, якщо зловживання службовою особою своїм службовим становищем виступає способом заволодіння майном підприємства, при якому винний незаконно вилучає його з наявних фондів та безоплатно привласнює, використовуючи своє службове становище як спосіб такого заволодіння, то має місце спеціальний склад службового зловживання, який належить кваліфікувати за ст.191 КК. Якщо ж службове зловживання не супроводжується заволодінням майном, не пов’язане з протиправним вилученням та безоплатним обертанням майна у свою власність, а призвело до здобуття іншої вигоди (корисливий мотив або інші особисті інтереси), яка не входить до складу об’єкта посягання, то має місце склад злочину, передбачений ст.364 КК.
Згідно з ч.2 ст.29 КК організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст.27 і тією статтею (частиною статті) «Особливої частини» КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Організатором згідно з ч.3 ст.27 КК визнається особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Тобто правильність правозастосування щодо Особи 15 цілком залежить від правильності оцінки діянь його співучасників.
У кримінальній справі, в якій заперечується правильність правозастосування, суд дійшов висновку, що посадові особи-співучасники Особи 15 (справу щодо однієї з яких закрито у зв’язку зі смертю, а справу щодо іншої виділено в окреме провадження) за попередньою змовою з останнім, групою осіб заволоділи чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання своїм службовим становищем та службової підробки акта ПТК та додатків до нього щодо технічного стану матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що знаходились на відповідальному зберіганні у ВАТ «ІнГЗК». При цьому перший із виконавців безпосередньо займався підробленням офіційних документів та підписанням їх членами комісії з числа співробітників ВАТ «ІнГЗК», а другий, знаючи про їх фіктивність, забезпечив їх подальший рух у Держкомрезерві. Предметом злочину в цій справі визнано майно Держкомрезерву вартістю 2 млн 259 тис. 447 грн. 71 коп., у результаті продажу якого за протиправно заниженою ціною держава в особі Держкомрезерву недоотримала грошових коштів у сумі 1 млн 227 тис. 777 грн. 25 коп. Недоотримані грошові кошти в сумі 1 млн 227 тис. 777 грн. 25 коп. були стягнуті з Особи 15 в порядку цивільного судочинства за позовом прокурора в інтересах держави як встановлена вироком суду шкода, заподіяна злочином.
У справі щодо Особи 26, Особи 27 та Особи 28, судове рішення в якій надано засудженим як приклад неоднакового застосування норми матеріального закону, фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, скоєних засудженими, подібні до тих, організація яких інкримінована Особі 15, і за суб’єктним складом — посадові особи атомної електростанції зловжили своїм службовим становищем, і за способом вчинення злочину — підроблення офіційного документа (акта контролю), завдяки якому безпідставно занижено вартість майна, і за наслідками злочину — недоотримання власником майна відповідних коштів унаслідок відчуження цього майна за протиправно заниженою ціною. Як і начальник спецвідділу ВАТ «ІнГЗК», справу щодо якого виділено в окреме провадження, так і Особа 26, Особа 27 і Особа 28 як виконавці злочину, зловживаючи своїм службовим становищем, вчинили службове підроблення офіційного документа, складання якого входило до їхніх службових повноважень, і фіктивний зміст якого надалі спричинив значне зниження вартості майна електростанції під час його законного відчуження, у результаті чого власник майна зазнав матеріальних збитків, недоотримавши значної суми грошових коштів. Участь начальника управління Держкомрезерву, справу щодо якого закрито у зв’язку зі смертю, в організованому Особою 15 злочині обмежилась бездіяльністю за обставин, коли службові повноваження вимагали контролювати достовірність даних про матеріальні цінності мобілізаційного резерву, у тому числі при опрацюванні їх у Держкомрезерві під час процедури, ініційованої урядом. В обох справах злочинне посягання виконавців фактично було спрямоване головним чином на належний порядок здійснення службової діяльності, а відчуження майна виступало способом здобуття вигоди на користь третьої особи (в цьому випадку на користь підприємця Особи 15), і ця грошова вигода не входить до складу об’єкта основного посягання виконавців. Проте діяння Особи 26, Особи 27 та Особи 28 отримали іншу, ніж у справі щодо Особи 15, кримінально-правову оцінку: їхні дії кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.366 і ч.2 ст.364 КК.
Зіставлення правових висновків оскарженого рішення та порівнюваного у справі щодо Особи 26, Особи 27 та Особи 28 дає підстави зробити висновок про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
У зв’язку з цим судове рішення касаційного суду щодо Особи 15 в оспореній частині правозастосування стст.191 і 364 КК, за винятком рішення про звільнення Особи 15 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК, підлягає скасуванню, а справа в цій частині, встановивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, направленню на новий касаційний розгляд, оскільки Верховний Суд процесуально позбавлений можливості постановити нове судове рішення.
Керуючись п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу та стст.400-20 , 400-21 , 400-22 КПК 1960 року, Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Заяви засудженого Особи 15 та його захисника Особи 16 задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 3.07.2012 щодо Особи 15, за винятком рішення про звільнення Особи 15 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК, скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!