Київ і Варшава хочуть навести мости. Залишилося зрозуміти, з чого починати
Президент України, котрий неодноразово бував у най¬ближчих сусідів по той бік північно-східного кордону, згадав і про західні рубежі. Під кінець першого року правління Віктор Янукович відвідав Польщу. Давнє стратегічне партнерство, нареш¬ті, вимагає уваги.
Візит правильних слів
Дводенний державний візит українського Президента до Польщі — не перша можливість поспілкуватися з польською верхівкою. Йому і раніше доводилося зустрічатися з її представниками на міжнародних форумах. Але відвідати Варшаву, куди так часто приїжджав Віктор Ющенко, у нинішнього глави нашої держави вийшло майже через рік після вступу на посаду. Дивина графіка зарубіжних візитів В.Януковича дозволила запідозрити охолодження у відносинах двох країн. А лютнева поїздка так і не змогла розвіяти ці сумніви.
Помітне скорочення ¬контактів між Україною і Польщею, на перший погляд, на змісті заяв керівників двох країн практично не позначилося. Піар-плацдарм для візиту Віктор Федорович підготував ¬заздалегідь: розповів польській пресі про своє польське коріння, запевнив, що проведенню в Україні Євро-2012 нічого не загрожує (якщо пригадати проб¬леми ФФУ — зауваження не зайве). І вже в Польщі, зустрічаючись з президентом, прем’єром, главами обох палат парламенту, а пізніше — і бізнесменами, з’їздивши в Гданськ, В.Яну¬кович не забував нагадувати: між Києвом і Варшавою — дружба навіки.
Хоча нині якихось помітних непорозумінь між двома країнами не спостерігається, в заявах В.Януковича періодично лунали примиренські мотиви. «Ті суперечності, які мали місце в різні часи історії, повинні там і залишитися, а нове покоління має йти вперед, рухатися, об’єднуватися і жити сучасною історією. Тому ми у своїй державній політиці домовилися з президентом Броні¬славом Коморовським, що саме таку політику, яка об’¬єднує Україну і Польщу, ми проводитимемо», — заявив В.Янукович учасникам українсько-польського біз¬нес-форуму.
В рамках презентації готовності «йти вперед» український гарант багато розповідав про майбутні реформи, рекламував віт¬чизняне економічне оздо¬ровлення, повідомив про те, що підготовка до Євро-2012 ведеться з випередженням графіка (до речі, у Варшаві він відвідав центральний стадіон, відкриття якого заплановане на кінець літа цього року), і запрошував інвесторів.
Говорив глава держави не тільки про майбутні досягнення. «Сьогодні наше завдання — змінити репутацію України і забезпечити стабільність у державі», — підкреслив, не забувши про першу половину назви парламентської більшості, Президент. А основними ворогами як репутації, так і стабільності передбачувано виявилися бюрократія і корупція, які «прикриваються в Україні демократичними гаслами». Показувати, що з великим пієтетом ставиться до опозиції, долею якої цікавилися польські ЗМІ, гарант не став — обмежився запевненнями у святості принципу верховенства права.
У свою чергу керівництво Речі Посполитої не стало порушувати болісну для Брюсселя і Вашингтона тему. «Президенти говорили про економіку, спільне проведення Євро-2012, спільне українсько-поль¬ське майбутнє в європейському домі... про опозицію ніхто з них не згадував», — підсумувала Ганна Герман. І справді: коли відновлюють стратегічну дружбу — не до проблемних питань.
На тлі стриманості поляків «стратегічні» заклинання української сторони звучали майже як виправдання за те, що Київ на якийсь час забув про партнерів. «Переконаний, що стратегічному партнерству України і Польщі немає альтернативи. Наші держави і народи розвиватимуть добросусідські відносини в згоді й повазі, разом ми будуватимемо наш спільний європейський дім», — змалював принадну картинку український гість на спільній президентській прес-конференції.
«Хочу вам сказати як людині, в мундирі якої я був двічі: нам з вами потрібно багато чого зробити, щоб наповнити практичним змістом стратегічне партнерство України і Поль¬щі», — з такою пропозицією В.Янукович звернувся до польського прем’¬єра Доналда Туска. У відповідь українська делегація чула не менш правильні слова. «Ми йдемо разом дорогою, яка веде до спільної Європи, котра інтегрується. Хочемо будувати стратегічне польсько-українське партнерство», — висловив подібну точку зору Б.Коморовський. Але теорія на практиці поки що себе не проявила.
Прагматика є. А конкретика?
Новий поштовх до розвитку «підупалої» дружби повинні дати не тільки слова, а й справи. До останніх належить рішення про створення консультативного комітету з участю президентів і підписання низки документів, головним серед яких є нова версія традиційної «дорожньої карти» дворічної співпраці.
Ще в грудні 2010-го узгодження пунктів цього документа залишалося під питанням. Проте карту, яку зазвичай затверджують на рівні МЗС, урочисто підписали президенти. Підсумковий текст не був обнародуваний, але в пресі поширилася інформація про те, що формально наголос у відносинах двох країн був зроблений на економіку (хоча не забули й про інші сфери — зокрема гуманітарну і військову), але пунк¬ти угоди мають швидше декларативно-загальний, а не конкретний характер.
Обидві сторони визнають, що необхідно дружити економіками, але про те, як вони збираються це робити, говорять не дуже багато. Базовий перелік побажань Києва приблизно такий самий, як і до інших стратегічних партнерів (за винятком актуального пунк¬ту «Допоможемо один одному з майбутнім чемпіонатом Європи»): давайте торгувати, давайте ви в нас інвестуватимете, давайте спільно розвиватимемо пріоритетні галузі. До останніх традиційно було віднесено й енергетику.
Для України, схоже, ключовим предметом інтересу знову стала доля нафто¬проводу Одесса — Броди. Ще в часи президентства В.Ющенка стратегічні партнери плекали надію протягнути трубу до польських Плоцька — Гданська, забезпечивши Річ Посполиту чорним золотом неросійського походження. Проблеми реверсного використання нафтопроводу нині начебто немає. Але поляки хоч і не відмовляються від ідеї, з конкретними пропозиціями не поспішають.
Навіть з урахуванням всієї важливості економічного ухилу повністю забути про політику, передусім міжнародну, високі сторони не зможуть. За словами В.Януковича, помітну роль у тексті «дорожньої карти» відіграє «взаємодія в процесі європейської інте¬грації України».
З чуток, хоча в документі і зафіксовано зобов’язання Варшави цілком підтримувати Київ на шляху до підписання угоди про асоціацію і створення зони вільної торгівлі, але захищати «безвізові» інтереси України (а доб¬ре було б — до 2012-го) Польща не стала, хоча наша делегація цього і чекала. Подібну стриманість можна пояснити просто: самі поляки до лібералізації візового режиму для українців ставляться цілком лояльно, але навряд чи вони захочуть розписуватися за всі країни Євросоюзу, серед яких немало противників такої ідеї.
Додаткові євроінтегра¬ційні надії України безпосередньо пов’язані з тим, що саме до Польщі пере¬йде головування в ЄС у ІІ півріччі 2011-го. Плани керів¬ництва України амбітні: «добити» непоступливу асоціацію і визначитися з візовим питанням. Цілком можливо, що Варшава дійсно може підтримати Київ.
«Інтерес Польщі полягає в тому, щоб мати з Україною не просто партнерські, а братерські відносини», — відзначив недавно міністр національної оборони Януш Онишкевич. Правда, він не заперечував, що Польща дещо «відволіклася» від України. І, судячи з усього, так само завзято відстоювати інтереси Києва, як це було кілька років тому, поляки поки не збираються. Якщо судити з польської преси, про прагматизм готові згадати не тільки українці. І не виключено, що таке ставлення вийде за межі економічних інтересів. Скільки б теплих слів про дружбу і стратегічне партнерство не було сказано, господарі, напевно, знають, як у Брюсселі змі¬нюється ставлення до України.
Ксенія СОКУЛЬСЬКА, «Подробиці»
Думка експерта
Наскільки результативним був візит Президента в Польщу?
Тарас БЕРЕЗОВЕЦЬ:
— Європейський Союз призначив Польщу своєрідним зв’язковим. Нині Україна фактично перебуває на «дипломатичному карантині» через відомі події. І для ЄС вона — небажаний парламентер, тому Варшава веде переговори від імені Брюсселя. Як не парадоксально, попри всі проблеми, економічні відносини між Україною та Польщею розвивалися досить динамічно, у зв’язку з цим зріс і товарообіг між країнами. Результативність візиту можна буде оцінити через рік. Адже Київ має досвід підписання численних меморандумів про співпрацю тощо з багатьма країнами, зокрема з Китаєм. А коли справа доходить до безпосередньої реалізації планів, все виходить не так, як хотілося б.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!