Щоб укластися в строки, законникам доводиться жертвувати істиною
Останнім часом у Росії багато пред¬ставників судової влади відзначають, що при великому навантаженні на служителів Феміди не можна чекати справедливого правосуддя. Однією з причин такого стану речей є стислість процесуальних строків. Це стосується як цивільних, так і кримінальних справ.
Світові темпи
Законники скаржаться, що дуже складно розглянути позов за 1 місяць (у мирових суддів — ч.1 ст.154 ЦПК), або за 2 місяці (у районних — ч.1 ст.154 ЦПК), або за 3 — в арбітражному процесі (ч.1 ст.152 АПК).
Такі строки були успадковані від радянських кодексів. Тоді, в умовах повсюдної плановості, головним було не встановлення істини у справі, а виконання планів. І це не тільки російська біда. Фіксовані строки передбачають законодавства і деяких країн СНД. Так, ст.111 ЦПК Вір¬менії встановлює двомісячний строк розгляду справи судом першої інстанції. У ЦПК Азербайджану закріплено загальний тримісячний строк у першій інстанції і скорочений — 1 місяць — для деяких категорій справ.
Проте в більшості країн світу процесуальні строки набагато довші, ніж у Росії. В жодній країні Центральної Європи цивільні процесуальні кодекси не встановлюють строків розгляду справ, там закладено основи для гнучкого підходу до них і управління судовим процесом.
У Франції, наприклад, як і в ЦПК Росії, передбачено різні процедури (треки) руху справи залежно від її складності. В результаті середня тривалість розгляду цивільної справи в Суді великої інстанції становить 8,8 місяця, в окружних — близько 5 місяців. Проте цей показник включає також строк розгляду справ у спрощеному порядку, тому слухання в позовному (звичайному) провадженні часто набагато довше. Строк вирішення справ у апеляції в середньому становить більше року.
Новий ЦПК Іспанії 2000 року, який вступив у силу з 8 січня 2001-го, вперше почав регламентувати деякі процесуальні строки. Шлюборозлучну справу в першій інстанції в середньому слухають 9 місяців, а позовне провадження триває від 6 місяців до 1 року.
У Німеччині середні строки розгляду справ становлять 4—6 місяців, і їх можна назвати розумними. Учасники процесу встигають надати потрібні документи, а в суду є час для повноцінного і всебічного їх аналізу. На нижчому рівні судової системи — в дільничних судах — близько 50% справ вирішують протягом 3 місяців, 30% — 6 місяців і 18% — 12 місяців. Суди земель слухають 40% справ протягом 3 місяців, 5% — 6 місяців, 22% — 1 рік, 10% — більш ніж рік.
Втім, російські судді не єдині, кому доводиться вирішувати справи в короткі строки. Так, скорочення останніх стало ключовою новелою боротьби з тяганиною в Україні. Прискорення судового процесу є одним із суттєвих нововведень судової реформи.
Відповідно до змін строки розгляду справ у кожній інстанції не повинні перевищувати 2—3 місяці, а в деяких категоріях справ — 20, 15 або навіть 5 днів.
Між іншим, деякі експерти відзначають: на практиці проблема була не в тому, що строки дуже довгі, а в тому, що їх не дотримувалися, тому скорочення строків не може привести до швидкого здійснення правосуддя, на яке всі так сподіваються.
Не виключено, що при значному навантаженні необхідність дотримання цих строків призведе до порушення процесуальних прав сторін і поверхневого вирі¬шення справ.
Дати час
Інститут розумного строку в Росії, запроваджений законом «Про компенсацію за порушення права на судочинство в розумний строк чи права на виконання судового акта в розумний строк» від 4.05.2010, дозволяє російському суду продовжувати строк розгляду справи, але суттєво не знижує навантаження як в арбітражних, так і в судах загальної юрисдикції. До того ж там є деякі законодавчі недоліки.
Наприклад, ідентичні провадження за АПК і ЦПК розглядають у різні строки. Так, справи про оскарження рішень адміністративних органів тепер, відповідно до ст.210 АПК РФ, розглядаються в строк, що не перевищує 2 місяців (раніше було 10 днів, що перешкоджало нормальному здійсненню правосуддя з вивченням документів і було схоже на оперативне квазісудове рішення). Але при цьому в цивільному судочинстві строк розгляду заяви про оскарження нормативно-правового акта обмежений 1 місяцем (п.2 ст.252 ЦПК). Чи випливає з цього, що служителі Феміди судів загальної юрисдикції працюють набагато швидше, ніж арбітражних?
Аналізуючи строки розгляду справ у країнах з правовою системою, подібною до російської, легко дійти висновку, що законодавцеві слід зайнятися переглядом процесуальних строків. Можливо, не варто зовсім їх прибирати з кодексів, але подовжити або гнучкіше диференціювати залежно від характеру позову потрібно. Особливо це актуально для судів першої інстанції (мирових, районних і арбітражних), котрі захлинаються від кількості справ, які їм необхідно розглянути.
Денис ПРИМАКОВ, співробітник Інституту проблем правозастосування
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!