Амбівалентність правосуддя

Феміда продемонструвала Саркозі, що не терпітиме його витівок, як чергова жінка

Ніколя Саркозі, коли був президентом, компліментарно відгукувався про французьку систему правосуддя. Проте варто було Феміді взятися за самого Н.Саркозі, тональність його висловлювань змінилася. Довіра до суду була поставлена під сумнів, як тільки почали розслідувати «справу Бетанкур» і на екс-президента посипалися обвинувачення.

Усюдисущий Сарко

Колишній глава держави не тільки мав прізвисько Сарко, його також називали «гіперпрезидентом». Він, на відміну від своїх попередників, зай­мався як «головними справами країни», так і взагалі всіма більш-менш важливими питаннями французької політики. Логічно, що юрист за освітою Н.Саркозі не зміг обійти увагою сферу правосуддя.

Почав він з президентським розмахом — з основного закону Франції. Так, у липні 2008 р. за його ініціативою було проведено наймасштабніше реформування конституції 1958 року, було змінено або доповнено 47 статей з 89. Зокрема, введено ліміт на переобрання президентом (не більш ніж 2 строки поспіль), останній перестав очолювати Вищу раду магістрату — найвищий орган суддівського співтовариства.

Про систему правосуддя Н.Саркозі висловлювався досить пишномовно: «У Франції існує правило незалежності правосуддя. Я можу не погоджуватися з думкою суддів, але мій обов’язок — прийняти цю думку. У моїй країні кожна гілка влади повинна давати звіт про свої дії, але немає нікого, хто міг би стати вище судової влади. Правосуддя у Франції нікого не залишає осторонь».

Проте в самого Сарко відносини з Фемідою складалися не завжди добре. У лютому 2011 року його критичний відгук спровокував безпрецедентний в історії країни страйк суддів.

Слова й дії

Після вбивства 18-річної Летиції Пері голова Французької Республіки виступив із заявою про «серйозні порушення» в роботі поліцейських і судових органів. Н.Саркозі звинуватив суддів у халатності, оскільки підозрюваного вбивцю не було взято під адміністративний нагляд. У відповідь судді на деякий час перестали розглядати всі справи, крім «термінових».

Працівники судів відкинули обвинувачення президента. Як відзначала профспілка магістрату, через брак персоналу служителі Феміди змушені вести тільки судові процедури пріоритетного характеру, а таким юридичний нагляд за вбивцею Тоні Мейоном не був. Судді вимагали від Н.Саркозі не тільки вибачень, а й виділити їм більше коштів для роботи.

Але не тільки французькому правосуддю встиг насолити невгамовний Сарко. Через його втручання в «справу Флоранс Кассі» Мексика навіть скасувала рік Франції. Коли Ф.Кассі звинуватили у зв’язках із злочинним угрупованням і засудили до 60 років тюрми, Н.Саркозі поставив під сумнів незалежність мексиканського правосуддя й зажадав негайно звільнити ув’язнену. В результаті на Сарко з усіх боків посипалися критика й обвинувачення в недалекоглядності. «Такі справи не вирішуються за допомогою голого натиску, — обурювалися дипломати. — Винна Ф.Кассі чи ні, але Франція не може собі дозволити через окремий випадок розірвати відносини з такою могутньою державою, як Мексика».

А ось українське правосуддя свого часу не викликало підозр у всюдисущого президента. Коли у 2011 році був ухвалений вирок Ю.Тимошенко, очолювана партія Н.Саркозі випустила прес-реліз, в якому мовилося про пошану до юридичного рішення.

Якщо пригадати, як колись зароджувалися відносини між Сарко й «українською Жанною д’Арк», такий розвиток подій навіть важко собі уявити. Колись, вітаючи Юлію Володимирівну з десятиліттям партії, він заявив: «Союз за народний рух і партія «Батьківщина» належать до однієї сім’ї — Європейської народної партії. Саме тому ми повинні співпрацювати і залишатися єдиними». Якщо враховувати плинність романів, не дивно, що його політичні «зв’язки» такі недовговічні.

Попався на Бетанкур

З деякими жінками, підозрюють, він учинив ще гірше. Мова йде про скандал, пов’язаний із «справою Бетанкур». Колишнього президента обвинувачують у тому, що він скористався станом здоров’я 90-річної власниці фірми «Л’Ореаль» і примусив її перерахувати гроші на фінансування своєї передвиборної кампанії у 2007 році. Він відразу ж заявив, що розслідування фінансування його виборчої кампанії — несправедливе й необгрунтоване. На своїй сторінці у Facebook він відзначив, що, незважаючи ні на що, продовжує вірити системі правосуддя. Тобто системі вірить, а окремим її представникам — ні.

Захист Н.Саркозі поставив під питання неупередженість судді Жан-Мішеля Жантиля, що вів «справу Бетанкур». Приводом послужило відкрите звернення, підписане в тому числі й Ж.-М.Жантилем, у якому висловлювалася критика політики Н.Саркозі.

Прихильники екс-президента вважають справу політично вмотивованою, адже її порушення збіглося в часі з падінням рейтингу Франсуа Олланда. Якраз тоді Сарко висловив готовність повернутися в політику. Проте якщо розгляд затягнеться — а повільність французького правосуддя всім відома, Н.Саркозі вже не зможе висунути свою кандидатуру на майбутніх виборах. Згідно з французьким законодавством людина, що перебуває під слідством, такого права не має.

Причини й наслідки

Дата засідання в справі про гроші Ліліан Бетанкур поки що невідома. Також складно спрогнозувати, чи вдасться Сарко його не програти. Причому під «програти» можна мати на увазі не тільки поразку в суді, а й те, що в разі тривалого розгляду справи екс-президент втратить можливість позбутися частки «екс». Як стверджує автор книги «Саркозі мене вбив» Фабріс Л’омм, «судовий процес неймовірно ослабить Н.Саркозі».

Та й чи варто думати про перемогу на виборах, якщо Сарко не зміг виграти навіть в однієї людини. Недавно Європейський суд з прав людини ухвалив позитивне рішення за скаргою Ерве Еона, засудженого у Франції за образу президента.

У 2008 році Е.Еон зустрів тодішнього главу держави Н.Саркозі плакатом: «Забирайся геть, нещасний дурню!» Французький суд постановив стягнути з чоловіка штраф у розмірі €30. Вирок підтвердив і апеляційний суд. Проте ЄСПЛ визнав дії місцевої влади неадекватною реакцією на вчинок громадянина й прецедентом, який потенційно загрожує основним свободам людини. Тим більше що Е.Еон процитував самого Н.Саркозі. Колись останній таким чином відреагував на відмову людини потиснути руку главі держави.

Хоч звичайному громадянинові Франції і вдалося поставити Сарко на місце, все ж таки це той випадок, коли одна ластівка весни не робить. Стаття, що передбачає відповідальність за образу очільника держави, після цього нікуди не зникла. Прикметно, що активно вона застосовувалася тільки при Шарлі де Голлі, а потім була забутою. Чи то президентів з того часу більше ніхто не ображав, чи то не всі були такими образливими, як Н.Саркозі.

Цей випадок (втім, як і випадок з Мексикою, страйком суддів) повинен би навчити екс-президента, що за своїми словами й діями необхідно стежити. Проте, як свідчить досвід, політики, поки вони при владі, досить неохоче вчаться на своїх помилках. Єдине, на що залишається сподіватися, це на систему правосуддя. Адже як сказав сам Н.Саркозі: «У моїй країні кожна гілка влади повинна давати звіт про свої дії, але немає нікого, хто міг би стати вище судової влади».