За надмірні борги

Правники обговорили проблематику солідарної відповідальності

Адвокатура вважає: щодо великих підприємств місячний строк має обчислюватися з моменту подання річного балансу. А судді все частіше наголошують, що місяць — замало для керівника. Проте це не єдині причини неефективності інституту.

Загроза неплатоспроможності

Відділення Асоціації правників України в Закарпатській області провело круглий стіл «Поняття та ризики солідарної відповідальності керівників за боргами юридичних осіб». Голова ради відділення Ростислав Пазина наголосив, що під час заходу зосередяться на інноваційних підходах у цій дискусійній та непростій сфері.

«Проблема не стільки резонансна, скільки системоутворююча не просто для самого інституту банкрутства, а взагалі для корпоративного права. Дані правовідносини стають дедалі складнішими з урахуванням динаміки розвитку економічних процесів як глобально, так і в нашій державі», — зазначив він.

Правове регулювання процедур банкрутства залишає багато питань — і в практиці, і в теорії господарського права. Так, юристи досі в пошуках відповіді на питання на яких етапах можна звертатися до боржника, до адміністрації боржника, якою має бути відповідальність не лише керівника підприємства, а й акціонерів, учасників товариства, його засновників.

На ці та інші питання шукали відповіді спільно суддею Господарського суду Закарпатської області Павлом Пригузою. Законник почав з теорії та відзначив, що керівник боржника в разі виникнення ознак банкрутства зобов’язаний надіслати засновникам боржника і власнику його майна відповідні відомості. Тобто повідомити саме про ознаки банкрутства (відповідальність керівника боржника передбачає ч.6 ст.34 Кодексу з процедур банкрутства).

Тож у разі «загрози неплатоспроможності» боржник зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі в місячний строк. Тому до заяви боржника також мають додаватися докази такої загрози.

«Проте в практиків (суддів і арбітражних керуючих), безумовно, виникає багато питань щодо змісту цієї норми, а також щодо умов і порядку її застосування при вирішенні питання про притягнення до відповідальності», — зазначив суддя.

П.Пригуза розповів, що в останній постанові Верховного Суду (№910/2971/20 від 15.06.2021) йдеться саме про притягнення керівника до солідарної відповідальності. Мовляв, там дуже важливо звернути увагу на дати, які мають юридичне значення у справі. Заяву про відкриття справи подали в лютому 2020-го, у квітні «господарники» призначили розпорядника майна й відкрили процедуру розпорядження майном. А в липні затвердили реєстр вимог кредиторів і боржника визнали банкрутом.

«Але за два тижні до цього один із кредиторів подав клопотання про притягнення до солідарної відповідальності. Тож, як бачимо, заява подана у формі клопотання, це не позовна заява. Тому, очевидно, не має значення як буде називатися документ, яким кредитор ініціює процедуру покладання відповідальності на керівника. Адже до такого клопотання не було зауважень у жодної з судових ланок. Тож має значення саме зміст даного документа, а не його форма», — озвучив висновки спікер.

Так, у справі особу просили притягнути до відповідальності як керівника, засновника і бенефіціара. «Тут можуть виникати питання до того, чи правильно визначений статус особи, яка виступає відповідачем у справі. Адже закон передбачає відповідальність саме керівника». Тому в цій постанові ВС звернув увагу на те, що суб’єктом відповідальності може бути тільки одна особа — керівник, який не виконав певні обов’язки щодо звернення до суду із заявою про відкриття справи про банкрутство, наголосив П.Пригуза.

Перші дві ланки відмовили в задоволенні клопотання про покладання субсидіарної відповідальності з мотивів недотримання місячного строку для звернення із заявою (з моменту ухвалення рішення про стягнення з боржника заборгованості перед кредитором). Також суди врахували, що керівником підприємства стала інша особа.

Іноді в суб’єктів господарювання виникають тимчасові касові розриви. То коли ж заборгованість буде вважатися надмірною, аби дійсно існувала загроза неплатоспроможності? «Іноді відповісти на це питання дуже непросто. Теоретично, коли підприємство перестає платити за боргами, це свідчить про неможливість своєчасно виконати свої зобов’язання. Але чи є це загрозою неплатоспроможності? Тому неплатоспроможність, очевидно, слід розуміти саме так, як вона визначена в кодексі», — розмірковував суддя.

Тобто це така неплатоспроможність, яка може бути вирішена лише з допомогою інститутів, передбачених кодексом, чи то попереднім законом про банкрутство. А це відкриття справи і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Тобто тоді, коли в юридичної особи виникає потреба скористатися інститутами захисту від кредиторів. Так, урешті-решт підприємство стає стороною відповідної справи про банкрутство, яку ініціює кредитор.

ВС розкриває й питання щодо обчислення строків для виконання обов’язку боржника. «Цей строк починається з того моменту, коли одночасно має місце факт виконання строку боржником зобов’язань щонайменше перед двома його кредиторами, які разом з фактом перевищення в той самий момент звітний період сумарного розміру цих зобов’язань над розміром всіх активів», — зауважив суддя.

Про строки обчислення

Також спікер наголосив, що дехто з колег вважає, що керівнику наданий замалий строк. Мовляв, спочатку він має звернутися до власника-засновника, зібрати збори учасників товариства, поставити питання про вжиття заходів недопущення банкрутства. А все це зробити за місяць не вдається. «Тут є певна неузгодженість у нормах. Хоча її потрібно трактувати таким чином, що незалежно від того, яке рішення прийняте власником-засновником, керівник усе ж має використати цей строк, аби звернутися до суду. Рішення власника-засновника може бути і потім, адже він не обмежений строками», — зазначив П.Пазина.

Крім того, ця норма несе ризики, що на посади керівників призначатимуться номінальні особи, а фактично управління юридичними особами будуть здійснювати тіньові керівники. Спікер відзначив, що це тільки ускладнить роботу арбітражних керуючих, аби вони «уже потім, у процедурі ліквідації, знаходили цих ляльководів, цих бенефіціарів, аби притягати їх також — уже до субсидіарної відповідальності».

Суддя вважає, що якщо кредитор подає заяву про солідарну відповідальність, а підприємство, наприклад, через два тижні стає банкрутом, то потреба про винесення рішення про притягнення до солідарної відповідальності, вже зникає. Через те, що питання наявності загрози неплатоспроможності більше не актуальне — це вже реальне юридичне банкрутство, за яке уже передбачена субсидіарна відповідальність.

«Коло відповідачів, що можуть бути відповідальними за доведення до банкрутства, у ліквідаційній процедурі може бути набагато більшим. Це і власники-засновники, і треті, і зобов’язані особи. Однак, на мою думку, у справах про субсидіарну та солідарну відповідальність відповідальним може бути лише один керівник. Той, що здійснює адміністративно-господарське управління боржником, відповідає за результати господарсько-фінансової діяльності», — зазначив «господарник».

Мовляв, можливість покладення відповідальності на колегіальний орган законодавцем передбачена, підтвердження цього можна побачити в постановах ВС про притягнення до солідарної відповідальності керівництва банків. Тож тут, як зазначив суддя, можна проводити певні аналогії, і відповідальність декількох керівників не виключається. Але в такому разі потрібно вивчати статут підприємства, а саме реальне розподілення обов’язків таких керівників.

Проте Р.Пазина зазначав, що вони з колегами з цього приводу прийшли до дещо інших висновків. Мовляв, завдання даної норми — якраз справедливо розподілити між всіма кредиторами майнову ліквідаційну масу. І попри те, що для держави чи суспільства не критично, скільки буде погашених вимог — 10 чи 90%, інститут націлений саме на те, аби в нашому економічному просторі ніхто як кредитор не зловживав своїми правами, а всі були в рівних умовах.

«При цьому господарська діяльність сама по собі ризикова. Непогашення вимог кредиторів це не завжди, як стверджує суд, результат зловмисності чи недобросовісності. Не варто вважати злочинцями всіх без винятку», — наголосив адвокат.

Щодо періоду виникнення заборгованості і місячного терміну правник також озвучив власну точку зору. Мовляв, те, що в якомусь маленькому підприємстві виникло певне судове рішення, яке призвело до його банкрутства, не може бути ані показовим, ані критичним критерієм.

«Є великі підприємства, є ще більші й надвеликі. Де керівник може виявити стан неспроможності тільки за результатами річного балансу. Тому мені здається, що місячний строк має обчислюватися саме з моменту подачі відповідної фінансової звітності», — наголосив адвокат.

«Безумовно, покладання солідарної відповідальності у справі є проблематичним, — погодився суддя. — Не лише тому, що є відповідні ризики, за які керівник чи підприємство не можуть бути відповідальними. Сама норма виписана так, що, очевидно, спочатку суд у справі про банкрутство має зробити відповідні висновки про наявність підстав. А підставою для покладання відповідальності є саме ухвала господарського суду».

Учасники круглого столу висловили сподівання, що врешті-решт правникам удасться напрацювати такі зміни, які допомагатимуть бізнесу, а не заважати його ефективному розвитку. Нині інститут солідарної відповідальності не тільки новий та цікавий, а й надзвичайно широкий у застосуванні. Тож практика має лише розвиватися.