Розірвання договору, що вже частково виконаний продавцем, котрий передав товар покупцю, не відповідає суті порушення, яке полягає в несплаті коштів. Такий висновок зробив ВС в постанові №194/342/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
22 вересня 2021 року м.Київ №194/342/15-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СТУПАК О.В.,
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ПОГРІБНОГО С.О., УСИКА Г. (доповідач), ЯРЕМКА В.В. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Особи 1, Особи 3, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 7.10.2020,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 2 про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16.09.2013 між ним та відповідачкою укладений договір купівлі-продажу квартири за Адресою 1, за умовами якого остання набула у власність зазначену квартиру.
Сторони узгодили вартість предмета договору у розмірі 126000 грн. При укладенні договору від його імені та в його інтересах діяла Особа 3, яка отримала від Особи 2 кошти у розмірі 76000 грн, іншу частину — 50000 грн. відповідачка, згідно з пунктом 11 договору, зобов’язалася сплатити його представнику до 3.01.2014.
У порушення умов договору, відповідачка у строк до 3.01.2014 решту вартості придбаної нею квартири не сплатила.
Посилаючись на наведене, позивач просив розірвати договір купівлі-продажу на підставі ст.651 Цивільного кодексу, та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру за Особою 2.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 16.06.2015, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.08.2018, позов Особи 1 задоволено частково.
Розірвано договір купівлі-продажу квартири за Адресою 1, укладений 16.09.2013 між представником Особи 1, Особою 3, та Особою 2, посвідчений приватним нотаріусом Тернівського міського нотаріального округу в м.Тернівка Молодих В.В., зареєстрований у реєстрі правочинів за №1257.
В іншій частині позову Особі 1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи вимогу Особи 1 про розірвання договору купівлі-продажу квартири, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що несплата відповідачкою решти вартості придбаної квартири у розмірі 50000 грн. у строк до 3.01.2014 є істотним порушення нею умов договору купівлі-продажу нерухомого майна, що є підставою для його розірвання.
Постановою ВС у складі колегії суддів другої судової палати КЦС від 21.10.2019 касаційну скаргу Особи 2 задоволено частково, постанову АСДО від 29.08.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, ВС виходив з того, що суд не врахував вимоги ч.3 ст.376 Цивільного процесуалдьного кодексу, зокрема належно не перевірив доводи апеляційної скарги Особи 2 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв’язку з неповідомленням її про розгляд справи.
Постановою ДАС від 7.10.2020 апеляційну скаргу Особи 2 задоволено, заочне рішення Тернівського міськсуду від 16.06.2015 скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову Особи 1.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову Особи 1, апеляційний суд виходив з того, що відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, що позбавило її можливості надати пояснення по суті вирішення спору та призвело до неповного встановлення обставин справи. Під час розгляду справи у апеляційному суді встановлено, що Особа 2 неодноразово намагалася зв’язатися з Особою 3 для оплати частини коштів у розмірі 50000 грн. на виконання п.11 договору купівлі-продажу нерухомого майна, однак представник позивача ухилялася від отримання від неї зазначених коштів. Ураховуючи, що умовами договору не передбачено можливості здійснити оплату зазначеної суми коштів на банківський розрахунковий рахунок позивача, відповідачка була обмежена у можливості виконати свій обов’язок за договором.
Разом з тим на час вирішення справи Особи 2 виявила бажання та готовність сплатити залишок коштів за договором купівлі-продажу, про що свідчить її заява про прийняття на депозит суду 50000 грн. для забезпечення виконання нею зобов’язання за договором купівлі-продажу. Зазначене, на думку апеляційного суду, не може свідчити про істотне порушення відповідачкою умов договору купівлі-продажу квартири, а тому вимога позивача про його розірвання на підставі ст.651 ЦК, а також похідна від неї вимога про скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за Особою 2, не підлягають задоволенню <…>.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументи інших учасників справи
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилалася на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених ВС у постанові від 28.01.2020 у справі №754/1564/19 (п.1 ч.2 ст.389 ЦПК), а також на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п.4 ч.3 ст.411 ЦПК).
Ухвалою ВС від 5.04.2021 відкрито касаційне провадження на підставі пп.1, 4 ч.2 ст.389 ЦПК, та витребувано матеріали справи.
Касаційна скарга представника Особи 1, Особи 3, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на те, що висновки апеляційного суду про ухилення представника позивача, Особи 3, від отримання у відповідачки решти коштів у розмірі 50000 грн. у строк, визначений сторонами у п.11 договору, ґрунтуються виключно на пояснення відповідачки, що не підтверджені належними та допустимими доказами. Пояснення Особи 2 не відповідають дійсності, оскільки ні до 3.01.2014, ні до березня 2015 року (дата звернення до суду з даним позовом) відповідачка у жодний спосіб не висловлювала бажання та готовність до сплати 50000,00 грн. Намагання Особи 2 передати представнику позивача 50000 грн. на виконання умов договору після 3.01.2014, не може мати правового значення для правильного вирішення спору, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги заяву Особи 2 про внесення коштів на депозитний рахунок суду, надану відповідачкою під час повторного розгляду справи судом апеляційної інстанції. Зауважила, що дійсно після березня 2015 року представник позивача відмовилася приймати у відповідачки 50000,00 грн., оскільки на той час позивач уже звернувся із зазначеним позовом до суду, і не мав наміру змінювати обраний ним спосіб захисту (розірвання оспорюваного договору купівлі-продажу) або укладати з Особою 2 мирову угоду на умовах отримання від неї 50000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки аргументам позивача, що бездіяльність відповідачки у виконанні умов оспорюваного договору, мала наслідком неможливість для позивача отримати 40% коштів від ціни договору, що є істотною частиною від загальної суми вартості квартири, та не урахував, що у подібних за змістом правовідносинах у постанові від 28.01.2020 у справі №754/1564/19 ВС дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору купівлі-продажу на підставі ст.651 ЦК.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 6.09.2013 між Особою 1, в особі його представника за довіреністю Особи 3, та Особи 2 укладений договір купівлі-продажу квартири за Адресою 1.
Відповідно до п.11 цього договору, продаж квартири вчиняється за узгодженою між сторонами ціною і становить 126000 грн. Продавець, в особі представника, отримав від покупця 76000 грн., а решту — 50000 грн. покупець зобов’язується сплатити представнику продавця до 3.01.2014.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що Особа 2 у строк, погоджений сторонами у пункті 11 договору, не сплатила гроші у розмірі 50000 грн., що є істотним порушенням, яке значною мірою позбавило його того, на що він розраховував при укладенні договору.
Під час розгляду справи в апеляційному суді, Особа 2 підтвердила бажання та готовність сплатити 50000 грн., про що свідчить надана нею заява про прийняття на депозит суду зазначеної суми. Неможливість виконання умов договору щодо внесення повної оплати за придбану квартиру в строк, визначений п.11 договору, обґрунтовувала відсутністю продавця Особи 1 на території України та відмовою його представника Особи 3 від отримання цієї суми.
Позиція ВC та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, ВС у складі колегії суддів першої судової палати КЦС дійшов висновку, що касаційна скарга представника Особи 1 — Особи 3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
За змістом ч.1 ст.526 ЦК, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК, якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.610 ЦК, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.611 ЦК визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов’язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст.651 ЦК, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.655 ЦК).
Відповідно до ч.1 ст.691 ЦК покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, — за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК).
Тлумачення ст.629 ЦК свідчить, що в ній закріплено один з фундаментів на якому базується цивільне право — обов’язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов’язання його сторони набувають обов’язки (а не лише суб’єктивні права), які вони мають виконувати.
У справі, яка переглядається, позивач обґрунтовував юридичні (правові) підстави позову, посилаючись на необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст.651 ЦК та, як на підставу касаційного оскарження, послався на застосування апеляційним судом норми ст.651 ЦК без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові ВС від 28.01.2020 у справі №754/1564/19 (провадження №61-21381св19).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що неповна оплата товару покупцем, що відбулася не з її вини, не свідчить про істотне порушення умов договору купівлі-продажу покупцем, а тому не є підставою для розірвання такого договору на підставі ст.651 ЦК.
Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом до спірних правовідносин положень ст.651 ЦК, ВС вважає їх частково обґрунтованими, з огляду на таке.
Розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.
У свою чергу, гл.54 ЦК містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.
Відповідно до ч.4 ст.692 ЦК, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов’язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов’язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору.
Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов’язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пп.1, 3, 4, 8 ч.1 ст.411, ч.2 ст.414 цього кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові ВС після подання касаційної скарги (ч.3 ст.400 ЦПК).
У постанові від 2.06.2021 у справі №636/5261/18 у подібних правовідносинах, прийнятій після подання заявником касаційної скарги, ВC у складі колегії суддів другої судової палати КЦС дійшов висновку, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.
Зазначений висновок ґрунтується на правовому висновку Великої палати ВС щодо застосування норми ст.692 ЦК, викладеному в постанові від 8.09.2020 у справі №916/667/18 про те, що «покупці отримали товар, але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню ч.3 ст.692 ЦК, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошима. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошей від покупця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.
Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар покупцю, і який його прийняв, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі).
Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошей, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права».
Зважаючи на те, що відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, ВП ВС чи ВС у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах ВСУ, ВП ВС чи ВС у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати), ВС у цій справі не вбачає підстав для необхідності урахування при вирішенні справи висновку ВС, викладеного у постанові від 28.01.2020 у справі 754/1564/19, оскільки ВП ВС від нього фактично відступила у постанові від 8.09.2020 у справі №916/667/18.
Наведені в касаційній скарзі аргументи представника Особи 1, Особи 3 про надання апеляційним судом неналежної оцінки істотності невиконання відповідачкою умов договору купівлі продажу квартири, стосуються висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин саме положень ст.651 ЦК, а тому ВС не вбачає доцільним вдаватися в аналіз їх обґрунтованості, оскільки зазначене не має правового значення для правильного вирішення спору.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ч.1 ст.412 ЦПК, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст.400 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норми ст.651 ЦК, та необхідність урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові ВС від 2.06.2021 у справі №636/5261/18, після подання касаційної скарги, ВС, на підставі ч.3 ст.400 ЦПК, вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити у справі нове — про відмову в задоволенні позову Особи 1 з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Оскільки за результатом вирішення касаційної скарги рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову Особи 1 з інших підстав, судові витрати, понесені заявником у зв’язку з поданням позовної заяви та цієї касаційної скарги, відшкодуванню не підлягають, а з Особи 1 на користь Особи 2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений нею за подання апеляційної скарги у розмірі 269,96 грн. та за подання касаційної скарги на заочне рішення Тернівського міськсуду від 16.06.2015 та постанову АСДО від 29.08.2018 у розмірі 487,20 грн., а всього — 757,16 грн.
Керуючись стст.400, 409, 412, 415, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника Особи 1, Особи 3, задовольнити частково.
Заочне рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 16.06.2015 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 7.10.2020 скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Особи 1 до Особи 2 про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності відмовити.
Стягнути з Особи 1 на користь Особи 2 судовий збір у розмірі 757,16 грн.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!