Арбітражна цифровізація

Експерти з’ясовували, як якісно забезпечити віртуальний розгляд спорів

Майбутнє — за онлайн-платформами. Учасники міжнародних читань погодилися з тезою про необхідність подальшої диджиталізації арбітражного процесу.

Ринок диктує вимоги

Відкриваючи VIII міжнародні арбітражні читання пам’яті академіка І.Г.Побірченка, голова МКАС при ТППУ (ICAC) Микола Селівон чітко визначив, що виклики, на які світ, зокрема, відповів режимом постійної пандемічної загрози, потребують масової диджиталізації процесів. До таких висновків зараз приходить більшість відомих арбітражних інституцій світу, і Україна не виняток.

Як повідомила керуючий партнер AGA Partners Амінат Сулейманова, за результатами проведеного серед українських юридичних фірм опитування, що слід зробити для покращення роботи ICAC, більшість респондентів проголосувала за подальший перехід до повного електронного документообігу та розгляду онлайн, 28% — за розширення списку арбітрів, а 20% — за доповнення послуг суду, зокрема в частині вирішення інвестиційних спорів.

У подальшому учасники акцентували увагу на тому, як якісно та з дотриманням права на інформацію та її захист забезпечити віртуальний розгляд справ. Зокрема, представник Дмитро Коба, фахівець компанії Legal Tec Jus Mundi, повідомив, що на сьогодні відсутня так звана єдина електронна точка доступу до міжнародних правових ресурсів, у тім числі до якоїсь єдиної бази рішень, договорів та ін. процесуальних документів.

І тут також виникає питання дотримання вимог щодо конфіденційності інформації та кібербезпеки при розгляді справ. Наприклад, тому заборонено використання публічних домених імен типу Gmail, Yandex чи Ukrnet для документообігу.

Негативні приклади вже мали місце, коли при розгляді спору між Китаєм і Філіппінами стосовно морських кордонів стався витік конфіденційної інформації з арбітражної інституції в Гаазі, що спричинило для неї великі репутаційні втрати.

Саме тому, деякі учасники процесів у зв’язку з можливим несанкціонованим витоком інформації з електронних баз даних, побоюються йти від старого та звичного паперової та фізичної форми розгляду спорів

Олексій Маслов, старший юрист ЮФ Avellum наголосив, що умови конфіденційності й порядок застосування платформ для передачі даних повинні узгоджуватися між арбітрами та сторонами процесу завчасно. Він зазначив, що вже є перевірені стандарти з обміну інформацією.

Цікавим прикладом, обговорюваним учасниками, став Стокгольмський арбітраж, який першим увів у дію такий вид єдиного повного циклу розгляду справ онлайн, як онлайн-платформа. Створення таких «платформ» у рамках конкретних арбітражних інституцій — це майбутнє міжнародного арбітражу. Із цим погодились усі учасники.

Робот юриста не замінить

Окремий інтерес в розмові з представником Legal Tec викликала теза про те, що в майбутньому при формуванні електронних баз даних рішень та позицій міжнародних арбітражних судів та їх позицій, можливий варіант, коли юристів та арбітрів замінить штучний інтелект. Але учасники прийшли до єдиної думки, що практично кожна розглядувана справа унікальна, і багато залежить від того, як юристи побудують процес, від свідків, та інших людських факторів, тому про такий сценарій ще зарано розмовляти.

Тенденція до переходу до слухань у режимі онлайн усе ж таки викликає певні заперечення й не може бути абсолютною. Спірним питанням залишається те, що робити, якщо сторони або хтось зі сторін вимагатиме слухань у вигляді реальної, фізичної присутності. Навіть коли це питання чітко відрегульовано в регламенті конкретної арбітражної інституції, це не є абсолютним для сторін, і не може заборонити їй клопотати про слухання з фізичною присутністю. Нікуди не поділися питання можливості позапроцесуального впливу на опитуваного онлайн свідка чи належного підтвердження відповідності доказів оригіналами, які надають суду. Безумовно, є й психологічна складова при такому розгляді.

Наприклад, арбітр ICAC Тетяна Сліпачук уважає, що шлях до режиму онлайн тільки починається, оскільки ще багато залишається питань психологічного характеру. Нам усім ще треба багато чому навчитися.

Кінцевий результат — рішення, що можна виконати

Банкрутство та корпоративні спори крізь призму арбітражу, стало гарячим предметом обговорення на другій сесії. Зокрема, М.Селівон наполіг на тому, що постановити рішення, це одне, але ж його ще і треба потім виконати. І тут треба враховувати й відповідне законодавство (наприклад про банкрутство) тієї країни, в якій рішення буде виконуватися. Бо є вже непоодинокі випадки, коли рішення арбітражу не можуть примусово виконати, бо державні суди відмовляють ц цьому, позаяк рішення суперечить місцевому законодавству про банкрутство.

Учасники дискусії, погоджувалися з ним, але деякі мали певні заперечення. Зокрема, наводили приклад того, що у випадку відмови держави в примусовому виконанні арбітражних рішень або неврахування державними судами обставин, уже встановлених арбітражем, слід звертатися по захист до Європейського суду з прав людини у зв’язку з порушенням відповідних положень конвенції.

Вельми цікавим було онлайн-включення представника з Астани (Казахстан), де вже 4 роки працює Міжнародний арбітражний центр. За словами доповідача, досить багато спорів він розглядає і з Україною. Виступаючий акцентував увагу на тому, що для залучення інвесторів в треба надати чіткі законодавчі гарантії. Зокрема, держава гарантує виконання рішень цього центру на території Казахстану, для чого були внесені відповідні зміни до законодавства й навіть до конституції, створений окремий суд з питань загального права для виконання рішень арбітражу.

Привабливість — у низьких витратах

Адвокат Сергій Войтович у свою чергу повідомив, що йому не відомі випадки, коли б місцем розгляду інвестиційних спорів обирали Україну.

Але в Україні, на його думку, є одна приваблива обставина для цього — невисока вартість розгляду таких спорів. Разом з тим усі розуміють, яке в нас нестабільне законодавство та які питання виникають з виконанням рішень.

Т.Сліпачук, коментуючи можливість розгляду інвестиційних спорів в Україні, повідомила, що була арбітром у такому інвестиційному спорі. Вона переконана, що є кілька країн із близьким до нас по духу законодавством і психологією.

Тож, здається, перспектива інвестиційних спорів в українському арбітражі є реальною, але чи близькою? І чи повірять іноземні інвестори на фоні недовіри до державних судів, що МКАС при ТППУ забезпечить їм більш вагомі гарантії при вирішенні інвестиційних спорів?