Зелене «натхнення»

Навіть незначні санкції регулятора проти ЗМІ вже зазіхають на свободу вираження поглядів

Чи повинен мовник відповідати за слова гостя в інтерв’ю та якось по-особливому на них реагувати? Український регулятор упевнений, що так, але у Страсбурзі дивляться на свободу слова, як на дійсно європейську цінність, найменшому зазіханню на яку потрібно давати відсіч.

Штраф за пропаганду

У липні 2012 року мультимедійна компанія Ringier Axel Springer Slovakia в рамках серії «Знаменитості» випустила коротку програму, яка містить інтерв’ю з популярним словацьким співаком X. Артист розговорився й заявив, що за свій успіх удячний «надихаючій зеленій травичці», тобто марихуані. Паралельно демонструвався відеоролик, на якому співак «надихався».

Правда, Х. поправився, що, мовляв, «це не для всіх, але для тих, кому добре, це благодать», і розсміявся. Журналіст підтримав тон бесіди, зауваживши: «Не будемо себе обманювати: цей бур’ян вже добре відомий словацькому народові». Співак продовжив у тому ж дусі: «Той факт, що алкоголь доступний майже всюди, навіть для неповнолітніх, якщо вони розумні, то це більша ганьба, ніж... чарівна зеленого кольору трава. Я б заборонив алкоголь і дозволив марихуану».

Рада з телерадіомовлення, видно, не поділяла таких поглядів на свободу марихуани й порушила адміністративну справу. Регулятор уважав, що мала місце відкрита пропаганда вживання наркотиків, що порушувало ряд законодавчих норм. Як покарання компанії виписали штраф у розмірі €500.

Як для медіа-холдингу, то гроші невеликі, але мова зайшла про принцип. Компанія була переконана, що регулятор надто широко трактує слово «пропаганда». Адже мета програми полягала в інформуванні громадськості про питання, що становлять інтерес, ішлось і про питання легалізації марихуани.

Верховний суд країни скасував рішення ради, пославшись на те, що обмеження свободи вираження поглядів не було зваженим з точки зору захисту громадських інтересів, як того вимагає прецедентна практика.

Однак через якийсь час рада винесла нове рішення, вирішивши, що медіа-компанія все ж порушила закон і знову виписала штраф на ті ж €500. Мовляв, свобода вираження поглядів має бути обмежена з огляду на заборону пропаганди вживання наркотиків для захисту громадського порядку. На думку регулятора, інформація мала рекламний характер, оскільки коментарі X. поширювали ідею про позитивний вплив марихуани. А журналіст у свою чергу виправдовував її вживання.

Через рік справа знову дійшла до ВС Словаччини, і він залишив у силі рішення ради як таке, що не перевищує меж, установлених законом. На думку суддів, компанія мала намір надати підтримку X. і, як показав сміх журналіста, применшити значення його коментарів, натякаючи на те, що вживання марихуани може привести до успіху.

Конституційний суд відхилив скаргу з питань права як явно необґрунтовану. Він уважав, що мотиви, які лежать в основі рішення ВС, «є ясними й поважають свободу вираження думок».

Розмір не має значення

Урешті-решт справа «Ringier Axel Springer Slovakia, a.s. v. Slovakia (№4)» потрапила у Страсбург. Медійники намагалися з’ясувати, якою мірою владі дозволено перешкоджати тому, щоб засоби масової інформації висвітлювали спірні теми, які становлять суспільний інтерес. Адже всі попередні рішення Європейського суду з прав людини стосувалися конфлікту між правом на повагу до приватного життя та свободою вираження поглядів. А в даному випадку мова йшла про невиправдане втручання з боку держави в редакційну політику.

У рішенні від 23.09.2021 Суд зазначив, що суб’єктивне сприйняття компанією-заявником передбачуваного порушення полягало в тому, що провадження у справі про адміністративне правопорушення мало стримуючий ефект. І він міг вплинути на здійснення права на свободу вираження поглядів у майбутньому.

Зокрема, у Страсбурзі не погодилися з позицією влади, що розмір штрафу можна вважати незначним. Адже він все ж таки не був «дуже незначним», і сам по собі такий штраф можна витлумачити як санкцію, здатну змусити ЗМІ не брати участі в дебатах з питань, що становлять суспільний інтерес.

Більше того, розглядаючи справу в контексті особливої ролі вільної преси в забезпеченні належного функціонування суспільства, Євросуд погодився, що компанія зазнала серйозних збитків у результаті провадження у справі про адмінправопорушення, причому незалежно від матеріальних втрат. Так само у Страсбурзі були не згодні з доводами влади Словаччини, що було б доцільно відхилити скаргу з посиланням на п.«b» §3 ст.35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку з відсутністю істотного збитку.

Сміх — не ознака схвалення

Аналізуючи справу з погляду дотримання ст.10 конвенції, ЄСПЛ зазначив, що готовий визнати: утручання у свободу вираження поглядів було «передбачено законом». Погодився Суд навіть з тим, що воно було спрямоване на охорону здоров’я та моральності суспільства, тобто мало законну мету згідно з §2 ст.10 конвенції. Однак важливою особливістю справи є те, що компанія не робила спірних заяв від свого імені, а лише сприяла їх поширенню.

У цьому контексті в рішенні зазначено, що аудіовізуальні ЗМІ часто мають набагато потужніший вплив, ніж друковані. У той же час методи об’єктивного та збалансованого висвітлення можуть значно відрізнятися. Але ні ЄСПЛ, ні національні суди не повинні підміняти власними поглядами думку преси, який метод висвітлення слід використовувати журналістам.

Суд нагадав, що ст.10 конвенції захищає не тільки суть ідей та інформації, а й форму, в якій вони передаються. Тому покарання журналіста за сприяння в поширенні заяв, зроблених іншою особою під час інтерв’ю, серйозно ускладнило б внесок преси в обговорення питань, що становлять суспільний інтерес. Тим більше що загальна вимога до журналістів формально дистанціюватися від висловлювання, яке може образити, спровокувати інших чи завдати шкоди репутації, «несумісна з роллю преси в наданні інформації про поточні події, думки й ідеї».

Далі ЄСПЛ зазначив, що програма була присвячена актуальній події — вдячній промові X. на церемонії вручення музичної премії. Оскільки мова також ішла про декриміналізацію марихуани, у суддів не було підстав уважати, що інтерв’ю не було частиною більш широкої суспільної дискусії. Крім того, громадський інтерес також поширюється на питання, які можуть викликати серйозні розбіжності, але вони пов’язані з проблемою, про яку громадськість хотіла б отримати інформацію.

Програма дала X. можливість представити своє суб’єктивне сприйняття марихуани та власну точку зору на її декриміналізацію. Таким чином, програма мала якусь новинну цінність і залишалася в рамках свободи вираження поглядів, яка вимагає, щоб громадськість мала право отримати різну інформацію з даного питання. Високі судді висловили сумнів, що реакцію журналіста можна розглядати як підбурювання глядачів до вживання марихуани або вихваляння її впливу. Та й сміх журналіста не обов’язково означав, що він схвалював позицію X.

Виходячи з викладених міркувань, Суд дійшов висновку, що реакція влади на програму не відповідала законній меті, отже, не була необхідною як для демократичної держави в розумінні §2 ст.10 конвенції. Відповідно, мало місце порушення права на свободу вираження поглядів.

Прикметно, що ті €500, які заплатила компанія, обернулися для словацького бюджету 27-кратними збитками. Крім повернення власне штрафу, державу зобов’язали виплатити €2600 як компенсацію за моральну шкоду та покрити €10,3 тис. судових витрат.

Шкода, що правові позиції цього рішення не адресовані також главам держав та національним регуляторам, які, власне, й «кошмарять» телеканали, погрожуючи закриттям за найменше відхилення від провладної думки. Натомість українським суддям, які також стикаються зі спорами між телерадіокомпаніями й регулятором, доведеться брати до уваги думку ЄСПЛ у частині захисту свободи слова. І не тільки стосовно марихуани.