Імплементація дороговказів

Яких реформ від законодавця й допомоги від міжнародних партнерів очікують представники третьої гілки влади

Судді нарікають на відсутність власних каналів комунікації, малопомітну роль суддів-спікерів, занадто складне процесуальне законодавство й неможливість розпоряджатися своїми коштами. Ці проблеми намагаються розв’язати, спираючись на досвід Нідерландів.

Відчути різницю в статусі

Національні правники привітали відкриття нового проекту «Судова влада і суспільство» програми Matra в Україні. Він покликаний зміцнити взаємини між судовою владою та громадянами, зосереджуючись на розбудові суддівського самоврядування й розвиткові самоуправління в судовій системі.

«Право на справедливий, вчасний і ефективний судовий розгляд незалежним, професійним і передбачуваним судом є передумовою верховенства права та сприяє підвищенню професійного рівня суддів і працівників апарату судів», — зазначила керівник проекту, заступник голови Окружного суду м.Амстердама Естер де Рой.

Виконувач обов’язків голови Вищої ради правосуддя Олексій Маловацький висловив удячність організаторам проекту за те, що країна залишається в центрі зацікавленості європейської спільноти. «ВРП є основною інституцією в Україні, що стоїть на засадах незалежності судової влади, і має стояти на чолі реформ, які відбуваються в судовій владі, оскільки ми постійно бачимо якісь системні недоліки», — розпочав він свою доповідь.

«Протягом останніх 5 років відбулися значні системні зміни, які будуть мати певні наслідки, водночас зміна законодавства, на жаль, не завжди є реформою, наголосив доповідач. — Особливо тоді, якщо такі зміни — недолугі й деструктивні, проводяться без консультацій із судовою владою». Він додав, що з точки зору функціонування системи такі псевдореформи відкидають вітчизняну Феміду на роки назад.

Оскільки Вища кваліфікаційна комісія не працює вже 1,5 року і її тепер неможливо наділити повноваженнями, потрібно було б розглянути альтернативне вирішення цієї проблеми — наділити повноваженнями Національну школу суддів. Саме остання, на думку О.Маловацького, здатна швидко відібрати майбутніх кандидатів, яких ВРП могла б розглянути й заповнити вакансії в судах.

Є певні проблеми й із законопроектом №5068 щодо «перезавантаження» ВРП, який напередодні остаточно ухвалив парламент, оскільки він «не визначає чітких критеріїв добору членів Ради». Тож можна прогнозувати, що і з його виконанням матимемо проблеми, зазначив в.о. голови ВРП.

Триватиме у 2022 році й недофінансування судів. Серед позитивних тенденцій — сподівання, що за тиждень-два все ж таки ухвалять рішення щодо електронного суду. Це частково дасть змогу розв’язати проблему повідомлення сторін і уможливить участь у судових засіданнях у режимі онлайн.

Є недоліки й управлінського характеру та людських ресурсів, що могли б покращити в цілому роботу судової саме влади, яку часто називають «судова система». «За законодавством правильно називати «судова влада». Тому що суди є третьою гілкою влади», — підкреслив О.Маловацький Тож однозначно ця гілка влади мала б впливати і на законодавчі, і на фінансові, і на управлінські процеси в середині системи.

Він уважає, що потрібно створити такі умови, які б дозволили залучити в систему кращих студентів, кращих науковців, кращих адвокатів. Цьому серед іншого могли б сприяти чіткі процедури просування по кар’єрі та постійний пошук фахівців. «Є достатньо багато проблем, де ми могли б працювати. Реформа — це постійна робота над вдосконаленням правових процедур», — підсумував О.Маловацький.

Поки що ж ВРП безрезультатно намагається вибороти право як законодавчої ініціативи, так і на звернення до Конституційного Суду, зазначив доповідач.

Підхід до процесуальних імперативів

Ректор НШС Микола Оніщук наголосив, що для українських суддів був би цікавим досвід нідерландських суддів у застосуванні процесуального законодавства. Адже вони розробляли вказівки щодо тих чи інших питань.

«Можливо, це вузьке місце українських суддів: вони надто позитивно і надто формально, як на мій погляд, сприймають процесуальні імперативи. У цьому сенсі українські судді є надто консервативними, а саме процесуальне законодавство, я вважаю, і це позиція НШС, є занадто формалізованим, я сказав би: зарегульованим», — зауважив ректор.

Мовляв, це повністю синхронізується зі стратегією вдосконалення правосуддя, яку нещодавно затвердив Президент, де тема доступу до правосуддя розглядається як одна з пріоритетних. М.Оніщук підкреслив, що пряма передача досвіду від суддів, що вже вирішували дані проблеми в національному судочинстві, було б корисним.

Роль суддів-спікерів

Голова Ради суддів Богдан Моніч акцентував увагу на тому, що цей проект став чи не першим, що зосередив свою увагу саме на розвитку суддівського самоврядування у кожному суді. Тож висловив надію, що за його наслідком і самоврядування України зміцнить свої позиції. Він зазначив, що варто посилити роль як РСУ, так і інших самоврядних органів, зокрема зборів суддів, у самостійному вирішенні всіх питань, що стосуються їхньої внутрішньої діяльності.

«Також сподіваюся, що проект знайде можливість інституційно розвинути та зміцнити, зокрема, статус судді-спікера. До речі, РСУ перейняла цей досвід саме в нідерландських судів», — нагадав Б.Моніч. Він уважає, що підвищення ролі суддів-спікерів дозволить ефективніше підтримувати зв’язок із представниками громадянського суспільства, аби сприяти зростанню обізнаності населення про діяльність судів. Адже наразі суспільство інформують саме ЗМІ, й у більшості — це негативна інформація, а не реальна картина.

Спікер висловив надію і на розвиток судового адміністрування за наслідками проекту. Мовляв, наразі, ми на порозі створення нової мережі окружних судів. «Так от хотілося б, щоб при реорганізації судів цей процес не перетворився на зміну вивісок на будівлях, а щоб робота новоутворених судів одразу позначалася якісними й ефективними новаціями, аби це були дійсно суди нового рівня послуг», — резюмував Б.Моніч.

Замість спрощення — нові труднощі

Голова Північного апеляційного господарського суду Олег Хрипун теж говорив про важливість для судової влади мати власні канали комунікації. Він запропонував зосередити зусилля в кількох напрямках: «Від належної організації канцелярії, відправлення поштової кореспонденції, перебігу документації в судах, належного оформлення і своєчасного пересилання справ залежить і довіра людей до роботи конкретного суду». Виникають питання і до інших аспектів матеріального забезпечення — будівлі суду, роботи інформаційно-телекомунікаційної системи.

О.Хрипун зазначив, що в них є певні напрацювання, зокрема, щодо використання судового збору. «Лише наш суд за І півріччя цього року отримав понад 20 млн. грн. збору за розгляд апеляційних скарг. Попри це цьогоріч двічі зупинялося відправлення поштової кореспонденції, судових рішень та процесуальних актів через брак коштів. Як нам пояснити учасникам процесу, які сплачують до мільйона гривень збору, що в суду немає коштів на відправку звичайного рішення, на марки, які коштують близько 50 грн.?» — переймався проблемою недостатнього бюджетного фінансування поточних видатків судів голова ПАГС.

Також спікер зазначив, що після процесуальних реформ 2017 року значно ускладнилося процесуальне законодавство в усіх видах юрисдикції, зокрема й у господарському судочинстві. «Внаслідок ускладнених процедур строки розгляду справ реально збільшилися в кілька разів», — наголосив О.Хрипун. Тож є надзвичайна зацікавленість у спрощенні процесуальних процедур.

Іще одне актуальне питання стосується передбачуваності судових рішень, що нині має розмитий характер. Це також не сприяє довірі суспільства до роботи судів, зазначив доповідач. Загалом учасники дискусії спільні в позиції, що запозичення найкращої європейської практики, найбільш наближеної до континентальної системи права, є ключовим дороговказом для розвитку судочинства в Україні.