«Логіка є», але її не видно

Чи потрібна Україна в українському судочинстві, і чому проектом №5068 задоволені тільки Президент і «грантоїди»

Президент тішиться: Верховна Рада ухвалила в другому читанні законопроект №5068 про «реформу» Вищої ради правосуддя. Документ передбачає перевірку на доброчесність членів ВРП й кандидатів до зазначеного органу, а також змінює процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Глава держави називає цей момент «історичною подією» та висловлює переконання, що якість правосуддя начебто поліпшиться, а довіра до останнього — зросте. Але чому Президент так вважає?

Про що закон?

Та тому, що законопроект №5068 забезпечує причетність міжнародних експертів, які матимуть вирішальний голос, до формування органу суддівського врядування. Так захотів колективний Захід і Венеціанська комісія. Україна взяла під козирок, будучи переконаною, що самі ми не здатні навести в себе лад. Нам терміново потрібні іноземці.

І ось якраз «підвезли свіжих». До ВРП. Аби ті допомогли нещасним туземцям розібратися з їхніми проблемами.

Серед іншого законопроект №5068 (а тепер уже, по суті, майже закон) передбачає створення начебто незалежного органу — етичної ради, яка оцінюватиме на доброчесність усіх кандидатів на посади у ВРП та перевірятиме діючих членів останньої.

Жодне рішення ЕР не вважатиметься прийнятим, якщо за нього не проголосували щонайменше двоє міжнародних експертів. А в ситуації рівного розподілу голосів переважатиме та вважатиметься вирішальною думка двох міжнародних експертів.

Тобто ситуація така: наявні члени ВРП мусять пройти крізь «етичне» горнило, що наполовину складається з іноземців, яким краще знати, хто доброчесний кандидат, а хто ні. Конкретніше: до складу ЕР уходитимуть 3 особи з числа суддів або суддів у відставці, визначені Радою суддів, та стільки ж «експертів», визначених міжнародними організаціями.

Проте як голосувати, якщо членів шестеро? Тут парламентарі вирішили врахувати доволі сумнівний висновок ВК. А вона наполягала на тому, що в ситуації, коли голоси розділяються fifty-fifty, перевагу матиме та трійка, де представлені щонайменше 2 міжнародні експерти. Ось таке рівноправ’я. Але йдемо далі.

Згідно з пояснювальною запискою, закон має на меті начебто вдосконалити порядок призначення на посади членів ВРП для «практичної реалізації принципу верховенства права, забезпечення відповідності кандидатів на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, підвищення інституційної спроможності ВРП, підвищення рівня суспільної довіри до органів суддівського врядування зокрема та судової влади загалом».

Що буде далі?

Це — офіціоз, до якого ще повернемося згодом. А поки нагадаємо, що далі події розвиватимуться таким чином: тепер закон має бути підписаний Президентом (підстав уважати, що він його заветує, нема).

Далі має бути затверджений персональний склад ЕР (дуже цікаво, до речі, кого делегують до її складу наші іноземні партнери).

Після цього упродовж трьох місяців рада має провести оцінювання членів ВРП (крім Голови Верховного Суду), призначених до набрання чинності цим законом, на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Якщо хтось зі «старих», тобто наявних, членів ВРП не відповідатиме критеріям доброчесності, ЕР рекомендуватиме їх звільнити. А сама візьметься за заповнення вакансій новачками, які подадуть на конкурс.

Загалом для кожного із суб’єктів призначення членів ВРП кандидатів має бути щонайменше вдвоє більше, ніж вакансій. Щоб був вибір і можливість відсіяти половину здобувачів.

Але це ще не все. Закон також визначає порядок діяльності служби дисциплінарних інспекторів ВРП як самостійного структурного підрозділу. Розписується порядок призначення дисциплінарних інспекторів за результатами конкурсу, їхній правовий статус та обсяг повноважень.

Починаючи із цього моменту все стало трохи заплутанішим, чи не так? Мабуть, дисциплінарними інспекторами й відкриємо аналіз документа.

Подумаєш, порушуємо Конституцію…

Зауважу відразу, що створення нового інституту дисциплінарних інспекторів розкритикувало і науково-експертне, і юридичне управління парламенту. Так само, між іншим, як і ЕР. Претензія до перших і другої полягає в тому, що зазначені інституції передбачають делегування їм частини функцій ВРП й зазіхання на повноваження суб’єктів призначення цього органу. А це вже доволі сумнівно з точки зору дотримання Конституції.

ЕР береться одноосібно визначати, кому бути, а кому ні у складі ВРП, а це мовою правників зветься «обмеження конституційно визначених повноважень». Саме так, в Основному Законі про цю раду — ані слова (про ВК як «четверту владу», до речі, теж).

У ч.1 ст.131 Конституції говориться про те, що «в Україні діє Вища рада правосуддя, яка:

1) вносить подання про призначення судді на посаду;

2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності;

3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора;

4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади;

5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою;

6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя;

7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів;

8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого;

9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України».

Тож де тут бодай слово про те, що ВРП передає чи може передавати свої функції третім особам?

Вона є колегіальним органом, який складається з 21 члена, чого, вочевидь, достатньо для здійснення ним його функцій. В усякому разі, коли був ухвалений закон про ВРП, питання про дефіцит кадрів у самій Раді чи довкола неї не піднімалося.

Науково-експертне управління також нагадує: якщо комусь замало Конституції, є також рішення Конституційного Суду від 11.03.2020. У ньому наголошено на неконституційності аналогічної ЕР комісії з питань доброчесності та етики. Якщо дослівно, то повноваження етичної ради «не мають конституційної основи», тому що «орган, установу, утворені при конституційному органі, закон не може наділяти контрольною функцією щодо цього конституційного органу».

Але що робити, якщо порушувати Конституцію не можна, однак дуже хочеться — на догоду закордонним кураторам? У цьому випадку й ухвалюють закон на зразок того, про який ідеться.

Проте його біда не тільки в тому, що він порушує Основний Закон. Він порушує ще й логіку процесів. Попри те що, ставлячи на голосування певні правки до нього, спікер говорив, що начебто «логіка є», хоча це не так.

Простір для інтерпретацій

Візьмемо ось такий момент. Як уже було сказано, ЕР перевірятиме доброчесність діючих членів ВРП та пропонуватиме їм заміну серед тих кандидатів, яких вона затвердить. Але, по-перше, що таке доброчесність? Критерії даного поняття сильно розмиті. Приміром, ідеться про бездоганну поведінку в особистому житті.

Утім, якщо кандидат має штраф за неправильне паркування, його бездоганність в особистому житті опиняється під питанням? Зрештою, якщо людина порушує загальноприйняті правила, вона вже небездоганна. А де взяти безгрішних ангелів для ВРП? Телепортувати з неба? Чи виписати з-за кордону?

Вочевидь, в юриспруденції терміни мають бути гранично зрозумілими, без простору для інтерпретацій. Тим паче, якщо інтерпретації можуть бути використані проти кандидата, коли його треба буде «втопити» з політичних міркувань.

По-друге, зрозуміло, що діючі члени ВРП уже зараз є людьми з власним багажем досвіду. Чи захочуть вони брати участь у цьому фарсі та проходити перевірку на доброчесність, яку їм влаштують закордонні «експерти» за допомогою місцевих «грантоїдів»? Навряд чи хтось буде принижуватися.

І тут справа вже не в гонорі. А в тому — і це третій момент — що після всіх перевірок «доброчесності» члени ВРП фактично будуть позбавлені своїх повноважень. Бо якщо згадані інспектори фактично здійснюватимуть дисциплінарне провадження, навіщо тоді ВРП як така?! Погоджуватися з усім, що запропонує дисциплінарний інспектор? Засідати для галочки, задля «годиться»?

Створюється якась незрозуміла гібридна модель, коли, з одного боку, на процеси впливатимуть іноземці через відібраних ними членів ВРП, а з другого — влада через інспекторів. Подвійний вплив (чи то пак подвоєний тиск) на суддівський корпус вочевидь не принесе бажаних змін.

Є побоювання, що все завершиться черговим колапсом, котрий аж ніяк не покращить якість правосуддя та не підніме до нього довіри — те, на що так розраховує Президент Володимир Зеленський. Нинішні працівники ВРП, яких, очевидно, звільнять під нових інспекторів, будуть демотивовані, а розгляд дисциплінарних справ і надалі триватиме роками. І лише ті, кого ми називаємо «грантоїдами», будуть задоволені. Адже їхні виплати та джерела доходу за таких розкладів — захищені.

«Лабораторний кролик»

До речі, про «грантоїдів». Дозволю собі нагадати, як свого часу обґрунтовували залучення «міжнародного компоненту» до проведення в нас реформ. Мовляв, українські чиновники заздалегідь скомпрометовані підозрами в корупційних зв’язках (хоча презумпцію невинуватості ніхто не скасовував). Тоді як іноземці — чисті перед законом і суспільством. Така собі tabula rasa, незаплямована й бездоганна.

Але в законі, який розглядаємо, прописано норму, що одні міжнародні фахівці можуть залучати інших «експертів» — місцевих отримувачів міжнародної технічної допомоги. Постає риторичне питання: вони теж незаангажовані та незалежні, не мають конфлікту інтересів? Ніколи не займалися лобізмом, не були учасниками українських судових процесів та не програвали їх? Тобто дійсно позбавлені претензій до членів ВРП й не мають підстав комусь мстити?

Як на мене, те, із чим ми маємо справу, зветься профанацією незалежності міжнародних експертів. І профанацією судової реформи як такої. Судової реформи України як суверенної держави.

Бо складається враження, що українські судді та правники Україні не потрібні взагалі. А присутні вони у складі ЕР при ВРП тільки для того, щоб знівелювати розмови про зовнішнє управління. Мовляв, немає ніякого управління. Є українці, лише трохи «притрушені» зверху іноземцями. Ну, або навпаки.

Міркування над законопроектом №5068 нагадали слова колишнього посла Канади в Україні Романа Ващука. Він сказав, що наша держава — це лабораторний кролик. Українець за походженням, Р.Ващук міг дозволити собі такі одночасно гіркі та справедливі слова. На нас дійсно «обкатують» те, чого немає ніде у світі. Насильницьку інвазію якихось міжнародних контролерів, знущання над правовою системою. Яка б ще незалежна держава дозволила таке?

І це, до речі, зовсім не риторичне питання. Майже одночасно з ухваленням проекту №5068 надійшло повідомлення, що Конституційний суд Польщі визнав неконституційним одне з положень договору про Європейський Союз, що дозволяє Суду ЄС обмежувати діяльність польських судів.

Це сталося після того, як Суд у Люксембурзі зажадав, аби Польща припинила діяльність дисциплінарної палати свого Верховного суду. У Міністерстві юстиції Польщі заявили, що рішення КС захистило польський конституційний лад від «безправного втручання, узурпації, правової агресії з боку органів ЄС».

От і нам би так, і з такими ж формулюваннями! Чи поляки вже доросли, а ми — ще ні?