Обсценні «методи»,

або Як ненормативна лексика допомагає всебічно дослідити обставини справи

Законнику з Голосіївського районного суду м.Києва вказали на те, як правильно накладати арешт на майно. Та в ході розгляду справи з’ясувалося, що використання на засіданні ненормативної лексики — то побутовий стиль, а невчасне надіслання копій документів до реєстру не тягне на проступок.

Відсутня відмітка

Адвокат поскаржився на дії судді Юрія Мазура, зокрема на неналежну поведінку під час розгляду клопотань у межах кримінального провадження за обвинуваченням у шахрайстві в особливо великих розмірах (ч.4 ст.190 Кримінального кодексу).

Відкривши справу, перша дисциплінарна палата встановила, що Ю.Мазур як слідчий суддя задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно підозрюваного, вилучене під час обшуку. Розгляд клопотання без участі й повідомлення сторони серед іншого й обурило адвоката.

До того ж адвокат стверджував, що 21 жовтня він подавав заперечення на клопотання слідчого. Проте в ухвалі судді від 1 жовтня були відображені його заперечення стосовно клопотання, подані на 20 днів пізніше.

Дослідивши матеріали справи, ПДП з’ясувала, що вилучені під час обшуку речі законник у своїй ухвалі визнав речовими доказами, а також, що ухвала Ю.Мазура таки датувалася 1 жовтня, хоч надіслана до реєстру вона була 10 листопада, не в межах установленого терміну, проте твердження скаржника це спростовувало.

Сам же суддя пояснював ВРП, що його посилання на нібито подане заперечення на клопотання слідчого є опискою, яку можливо виправити в порядку ст.379 Кримінально процесуального кодексу. Мовляв, на момент надання пояснень йому заважало це зробити те, що матеріали клопотання про арешт перебували в Київському апеляційному суді.

Також законник пояснював, що надсилав ухвалу до ЄДРСР у день її постановлення, проте пізніше виявив, що в автоматизованій системі документообігу суду «Д-3», через яку він надсилав документ, відсутня відмітка про надсилання. Тому він відправив її повторно. До того ж суддя просив урахувати надмірне навантаження, що, мовляв, також впливає на своєчасність надсилання копій ухвал до реєстру. Застаріле обладнання, через яке постійно відбувається збій комп’ютерної мережі, також не сприяє цьому завданню, стверджував суддя.

Проступок не явно безпідставний

Проте «дисциплінарники» визнали вочевидь помилковим посилання судді на положення ч.2 ст.172 КПК, оскільки в даному випадку «необхідності з метою забезпечення арешту майна» не існувало — майно вже було вилученим. Та й розгляд без повідомлення сторони, дійсно, допускається лише стосовно майна вилученого не тимчасово — тут адвокат мав рацію. Тож відбулося порушення процесуального права, але неумисне, і все списали на недбалість.

Та й щодо несвоєчасного надіслання ухвали до ЄДРСР ДП не лише врахувала, що законник одразу усунув недолік щодо відсутності відмітки в «Д-3», а й сприйняла пояснення стосовно надмірного навантаження. Адже Ю.Мазуру доводиться розглядати й інші справи, і з січня минулого року до квітня поточного він розглянув 4179 справ і матеріалів. А це, за оцінкою ВРП, є значним навантаженням, що може вплинути на тривалість надсилання рішення до ЄДРСР.

Крім того, ВРП констатувала: «Сам лише факт недотримання строку, встановленого законом не може автоматично свідчити про наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді».

Побутове спілкування — мат

Також слідчий просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Це клопотання суддя задовольнив частково, схваливши захід суто у межах строку досудового розслідування й призначивши заставу в 659 тис. грн.

Проте тут обурений адвокат наполягав — під час розгляду ухвали Ю.Мазур допустив поведінку, що порочить звання судді. Мовляв, із підозрюваним поводився неввічливо, тикав йому, та ще й приправляв спілкування нецензурною лайкою. А така поведінка явно не личить людині в мантії.

Але й тут законник знайшов, чим себе виправдати. Виявилося, що в такий спосіб він «хотів виявити обставини, що як викривають підозрюваного, так і виправдовують його». Саме так він тлумачив свій спосіб домогтися від підозрюваного правдивих показів стосовно будь-яких обставин його затримання. Адже матеріали клопотання свідчили про наявність обґрунтованої підозри щодо того.

Та, мабуть, дані методи на цей раз не спрацювали, бо чоловік так і не надав у засіданні будь-яких адекватних пояснень з приводу суті й підстав підозри, а також затримання. Сам же законник пояснив ВРП, що хоч і спілкувався з підозрюваним «у явній формі спонукання з певним емоційним навантаженням», неповаги, чи будь-яких ознак дискримінації не допускав.

Ю.Мазур наполягав, що проведення допиту саме у такій формі здійснювалося виключно з метою всебічного і повного дослідження обставин провадження. Мовляв, свідчення були б обов’язково враховані під час визначення запобіжного заходу, у тому числі можливого застосування домашнього арешту чи особистого зобов’язання.

Суддя погодився, що його висловлювання, можливо, були нетактовні й неввічливі, але він доклав усіх зусиль, аби донести інформацію щодо пред’явлення підозри та можливості застосування більш м’якого заходу. При цьому законник просив урахувати, що пізніше, у грудні відмовив слідчому в продовженні тримання під вартою, і «ув’язнив» підозрюваного на два місяці вдома.

Схоже, у подальшому суддя якимсь чином все ж домігся від підзахисного скаржника свідчень щодо обставин провадження, та тут про методи законника можна тільки здогадуватись, адже ВРП дослідила звукозапис лише попереднього судового засідання. Палата сказала, що спілкування між слідчим суддею та підозрюваним відбувалось у «побутовому» стилі. Схоже, таким стилем у ВРП назвали ненормативну лексику, адже, ставлячи запитання, законник дійсно її використовував.

Тож «дисциплінарники», навівши цілий ряд норм національного та міжнародного права стосовно меж поведінки судді, усе ж погодилися, що на судовому засіданні не повинна лунати обсценна лексика, тим більше — від судді. У підсумку законник дістав догану з позбавленням права на отримання доплат протягом місяця.