Рішення — ніщо, реалізація — усе

Неякісні норми створюють спори, а єдиної позиції немає навіть у ВС

Здійснення правосуддя втрачає будь-який сенс, якщо рішення, які ухвалюють судді, не виконуються. Причини, наслідки, становище виконавців, а також те, що збирається робити законодавець для виправлення ситуації, обговорили правники.

Вони судять, а ті не виконують

Юристи переконані, що невиконання судових рішень є однією з найбільших проблем судової влади. Саме через цю проблему в город українського правосуддя постійно летить каміння Європейського суду з прав людини та інших структур.

Суддя-спікер Миколаївського окружного адміністративного суду Ганна Лебедєва назвала сумні для громадян і суддів дані: лише 10—20% рішень виконується. Водночас в Європі в середньому показник виконання коливається на позначці 60—70%. Також суддя зауважила, що загальна заборгованість держави перед громадянами сягає 5 млрд грн., а за кількістю скарг до ЄСПЛ Україна впевнено посідає «призові» місця.

Прикметно, що досить часто судові рішення не виконують саме державні органи, хоча як частина держави мали б бути зацікавленими в цьому. І це при тому, що виконання рішень є складовою права на справедливий суд, про яке так люблять говорити владники. Суддя з посиланням на ЄСПЛ наголосила, що існування судової влади без ефективного виконання рішень позбавлене будь-якого сенсу.

Здавалося б, що після рішення ЄСПЛ від 12.10.2021 у справі «Бурмич та інші проти України» ставлення держави до виконання рішень суду мало б змінитися, утім, поки що не виконане навіть воно. Кроки в бік покращення робляться, але їх катастрофічно мало. Унесені зміни до ст.129¹ Конституції закріпили за державою обов’язок забезпечувати виконання судових рішень, а за судом — контроль. Подібні зміни безперечно вплинули на процесуальне законодавство, оскільки розширено перелік повноважень суду щодо контролю за виконанням рішень, переконана Г.Лебедєва.

Утім, до ідеалу ще далеко. Наприклад, запроваджений інститут приватних виконавців не виправдав високих сподівань, адже їхні повноваження досить обмежені. Із цією проблемою нині борються в парламенті, щоправда, лише на словах.

Так, долучений до дискусії народний депутат Валерій Божик розповів, що в парламенті є два проекти щодо вдосконалення примусового виконання рішень. Один — урядовий, а інший — їхній задля опрацювання якого була створена ціла робоча група. За словами самого обранця, єдності позицій серед нардепів немає, але вони працюють.

Головна ідея обертається навколо зрівняння в правах державних і приватних виконавців, створення ефективного перехідного етапу, для гармонізації якого народні обранці планують залучати Асоціацію приватних виконавців та Державну виконавчу службу. Також депутати хочуть урегулювати доступ до професії та створити Єдиний державний реєстр виконання судових рішень.

Утім, на запитання Г.Лебедєвої, коли ж цей реєстр буде з’єднано з Єдиним державним реєстром судових рішень, то у властивій депутатській манері він відповів, що це питання не лише права, але й технічних складових, на які потрібні гроші, але їх як завжди немає. Тож поки слуги народу перебувають у звичному для себе перманентному стані дискусій та обговорень приватні виконавці працюють з обмеженими повноваженнями, а громадяни чекають на сатисфакцію…

Юрисдикція для виконавців

Успіху будь-якої справи закладається на самому початку. У спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних та приватних виконавців варто правильно визначити юрисдикцію. Суддя Касаційного господарського суду Віталій Уркевич розповів про погляд «верховників» на юрисдикцію спорів з виконавцями.

Так, зі скаргою про бездіяльність казначейства відразу виникає питання: до адміністративної чи господарської юрисдикції краще звертатися. У постанові від 31.10.2018 у справі №905/2087/17 Велика палата ВС більшістю голосів вирішила, що спори, які виникають під час здійснення Держказначейством повноважень щодо виконання судових рішень розглядаються адмінсудами. В окремій думці деякі судді висловилися навпаки за те, що варто звертатися до господарської юрисдикції. Мовляв, казначейство не виконує жодних публічно-владних та управлінських функцій, а на підставі судового рішення здійснює безспірне списання коштів з бюджетної установи-боржника.

У справах про оскарження стягнення виконавчого збору, винесених державним виконавцем, судді ВП ВС вирішили, що потрібно звертатися до адмінсуду. Часто-густо виконавці приймають постанови про стягнення витрат за здійснення виконавчих дій. У постанові від 6.06.2018 у справі №921/16/14-г/15 ВП ВС послалася на ч.2 ст.74 закону «Про виконавче провадження». Згідно з цією нормою безпосередньо до адмінсуду оскаржується виконання рішень інших органів, а не судів.

Один з учасників заходу запитав у судді, чи не було б зручніше для споживачів судових послуг, якби до адмінсудів оскаржувались постанови, пов’язані з виконанням, а якщо мова про винесення, то справу має розглядати суд, який ухвалив рішення. Адже за словами учасника деякі суди, зокрема Шостий апеляційний адміністративний та деякі суди першої інстанції вже робили такий висновок. Тож запитувач припустив, що судді ВП обрали хибний шлях у цьому питанні.

Оскільки В.Уркевич брав участь у розгляді справи, пов’язаної з таким висновком, то давати більш розгорнуті коментарі відмовився. Утім, зазначив, що проблема дійсно є і від неї поки що нікуди не дітись. Вона виникла через недосконале формулювання статі, адже законодавець виокремив постанови про стягнення виконавчого збору та сум винагороди.

Отож протягом цілого дня юристи з різних сфер обговорювали, як покращити процес виконання судових рішень. Утім, судячи з висновків доповідачів, ключ від цієї проблеми лежить не в кишені приватних виконавців, суддів, юристів, а в глибокій кишені законодавчих ініціатив, дискусій та обговорень.