Перетягування живого каната

Презумпція на користь матері в спорах про визначення місця проживання дитини зникає, як міф

Спори про визначення місця проживання дитини не втрачають популярності нарівні зі статистикою розлучень. І якщо донедавна можна було говорити про перевагу, яку судді в Україні надають матері, то вже сьогодні тенденції набувають більш «європейського» вектора.

Болісна категорія

Голова Бахмацького районного суду Павло Пархоменко прочитав вебінар щодо визначення місця проживання дитини в межах курсів з підвищення кваліфікації Вищої школи адвокатури. Актуальності дана категорія спорів не втрачає, а от тенденції розгляду таких справ дещо змінюються.

П.Пархоменко однак зазначив: «Такі спори судді сприймають болісно, а особливо, коли сторони, що називається, починають «рубитись». Адже страждає від цього в першу чергу дитина». Найкраще вирішення такого спору, на думку лектора, це не потрапляти до суду взагалі. Але не завжди вдається врегулювати конфлікт, у центрі якого — перетягування дитини, як каната, зі сторони в сторону, у досудовий спосіб. Тут дуже часто, за словами спікера, допомагають мінімізувати драматичні наслідки адвокати сторін.

У будь-якому разі, якщо спір вже розпочато, то головне — мотивувати свою позицію. Збираючи доказову базу, слід пам’ятати, що суд потрібно переконати не в своїй правоті, а в тому, що такий варіант розвитку подій буде оптимальним саме для дитини. Втім, П.Пархоменко зазначив, що в рішеннях у таких спорах немає єдиної правильної відповіді. Підтвердженням цьому слугує і практика Європейського суду з прав людини. Адже, визнаючи рішення національного суду неправильним, ставиться питання про те, чи не оскаржувалося б так само протилежне рішення в даній справі? Водночас, якщо говорити про міжнародні правові акти, то особливо актами спеціального характеру, за словами судді, дуже люблять зловживати сторони, буквально цитуючи їх. Адже тут окрім норм міжнародного договору потрібно враховувати його подальшу практику застосування.

Спікер звернув увагу і на додатковий міжнародний механізм захисту прав дитини — можливість дитини звернутися до Комітету з прав людини ООН зі скаргою про порушення її прав (19 грудня 2011 року Генеральна Асамблея ООН схвалила третій Факультативний протокол до Конвенції про права дитини. Для України цей протокол вступив у силу 2.12.2016). Однак зазначений комітет не належить до органів міжнародної юстиції, не наділений повноваженнями ухвалювати юридично обов’язкові рішення, а в установчих документах цього органу для держав не передбачено правових наслідків констатованих ним порушень прав людини. Комітет не є судовою установою, його міркування за формою та змістом не є судовими рішеннями і з правової точки зору мають для держав не обов’язковий, а рекомендаційний характер. Про цю проблему реалізації висновків інших інституцій зазначив Верховний Суд в ухвалі 18.09.2018.

Розповів П.Пархоменко і про особистий досвід з’ясування думки дитини у спорах про визначення місця її проживання. Так, у практиці судді були випадки з’ясування думки дитини і в присутності сторін під час судового засідання, і окремо від сторін. В останньому випадку неабияку роль зіграло те, що у Бахмацькому райсуді є спеціально обладнана кімната, у якій могли вдвох поспілкуватися дитина та суддя, який на час спілкування знімав із себе мантію. Однак спікер звернув увагу адвокатів на те, що думка дитини не є ключовим фактором у прийнятті рішення.

Тенденції та докази

Щодо тенденцій у розгляді даної категорії спорів суддя відзначив, що судова практика поступово відходить від презумпції на користь матері, яка була застосовною досить тривалий час. Річ у тім, що 6-й принцип Декларації прав дитини проголошує, що малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатись зі своєю матір’ю. На думку П.Пархоменка, Верховний Суд України на підставі цього штучно створив «презумпцію на користь матері» у постанові від 14.12.2016 у справі №6-2445цс16.

У контексті цього суддя звернув увагу на окрему думку судді Ранзоні у справі «М.С. проти України». Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття декларації, ані прецедентами ЄСПЛ і не відповідає позиції Ради Європи та більшості держав-членів. Рада Європи кілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати.

А постановою Великої палати ВС від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц з’явилась правова позиція спростування «презумпції на користь матері». У постанові зазначено, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.89.

П.Пархоменко окреслив і підхід ЄСПЛ при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини. Суддя навів приклади рішень у справах «Вишняков проти України», «М.С. проти України», «Петров та Х проти Росії», «Абалимов проти Росії», «Širvinskas v. Lithuania», «Olindraru v. Romania».

Також суддя розповів про роль органів опіки та піклування та психологів у таких справах, правовий статус який закріплений ст.56 Цивільного процесуального кодексу. Однак спікер звернув увагу, що рішення суду може відрізнятись від висновку таких органів.

Як приклад неврахування такого висновку П.Пархоменко навів рішення рідного Бахмацького районного суду від 22.03.2018 у справі №2/728/48/18. Суд виніс рішення, що висновок, який міститься в матеріалах справи про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, стосується важливого питання, пов’язаного з вихованням дитини, і викладений на півтори сторінки, є поверховим, містить лише загальні фрази, не розкриваючи, у чому проявляється невиконання відповідачем своїх батьківських обов’язків, строк їх невиконання та аналіз відповідних причин, посилання на відповідні докази, які також не було надано суду, а тому неможливо встановити, що було враховано думку відповідача, досліджено умови його проживання, відображено думку дитини тощо.

До доказової бази у спорах щодо визначення місця проживання дитини може бути долучено:

• висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків;

• характеристики;

• медичні довідки, висновки лікарів, результати аналізів, історії хвороби та рекомендації лікарів;

• довідки про доходи, документи, які підтверджують відсутність заборгованості з виплати аліментів тощо;

• довідки про матеріальне становище кожного з батьків;

• акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло;

• думку дитини;

• інші документи, що підтверджують сприятливіші умови проживання дитини з одним із батьків;

• показання свідків.

Подекуди принциповість сторін затягує спори про визначення місця проживання дитини на роки. А оскільки з 14 років дитина вправі сама вирішувати питання щодо свого місця проживання, то час може розставити всі крапки над «і» у цій психологічно важкій категорії справ. Навіть ВС зазначив у постанові від 25.01.2018 у справі №537/5119/15-ц, що в такому разі суд не виносить рішення.