Коли чуже стає твоїм

Усе, що потрібно знати про первинний спосіб набуття права власності

Набувальна давність виступає одним із правових механізмів набуття права власності. Чому саме тут принцип безтитульності має вирішальне значення? Та в чому особливість набувальної давності?

Давність, установлена законом

У Вищій школі адвокатури можна було прослухати вебінар щодо набувальної давності. Адвокат, член комітету з сімейного права Національної асоціації адвокатів України Людмила Гриценко насамперед нагадала, що існують первинні та похідні способи набуття права власності. І попри те, що більшість учасників вебінару вважали, що набувальна давність належить до похідного способу набуття права власності, спікер звернула увагу на те, що вона є первинною.

Відповідно до Цивільного кодексу набуття права власності за набувальною давністю відбувається за первинним способом, який поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов. При цьому, як зауважила Л.Гриценко, ця «безтитульність» є важливою.

До підстав набуття права власності належить те, що:

• воно є набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК);

• воно набувається з підстав, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ст.328 ЦК);

• підставами виникнення права власності є різні юридичні факти або правовідносини (постанова Верховного Суду України від 1.07.2013).

Набуття права власності на окремі об’єкти за набувальною давністю відбувається відповідно до положень ст.344 ЦК. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном протягом 5 років, набуває право власності на це майно.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. При цьому особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь період, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Якщо ж особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку не пред’явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через 15, а на рухоме майно через 5 років з часу спливу позовної давності.

Втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Критерії та безтитульність

Що ж до критеріїв, які мають бути враховані при розгляді такого роду справ, то Л.Гриценко порадила звернути увагу на постанову ВС від 14.05.2019. У ній ВС зазначає, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один з первинних способів виникнення права власності, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ; ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст. 344 ЦК. До таких обставин належать: наявність суб’єкта, здатного набути у власність певний об’єкт; законність об’єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Хто ж виступає у такому разі суб’єктом? Ним може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, якими, за змістом ст.2 ЦК, є: фізичні особи; юридичні особи; держава Україна; Автономна Республіка Крим; територіальні громади; іноземні держави; інші суб’єкти публічного права.

Проте не будь-який об’єкт може бути предметом такого набуття права власності. За набувальною давністю право власності можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту. Згідно з позицією ВС нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об’єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Тепер щодо безтитульності, на якій на початку вебінару зосередила увагу Л.Гриценко. У постанові від 1.08.2018 у справі №201/12550/16-ц Касаційний цивільний суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком ВС, наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності.

Безтитульність визначається тут як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Судова практика

Серед судової практики, в якій фігурує набувальна давність, Л.Гриценко звернула увагу на справу №910/17274/17, яка пройшла через всі інстанції. В ній позивач вказував на те, що він відкрито та безперервно користувався спірним нерухомим майном, яке на підставі договору міни було передано радгоспом до ТОВ «Аста ЛТД». Останнє в подальшому передало це майно позивачу в порядку розрахунків за договором підряду на виконання будівельно-ремонтних робіт. Право володіння та користування спірним нерухомим майном ніким не оспорюється, а тому позивач заявляє про давність володіння майном і вважає, що в нього є законні підстави бути визнаним власником майна за набувальною давністю на підставі ст.344 ЦК.

Перша інстанція (господарський суд) відмовила у задоволенні позову. Надалі апеляційний суд залишив скаргу без розгляду, а попереднє рішення — без змін. Касаційна інстанція також не забезпечила позивачеві бажаного результату. Проте висновки щодо застосування норм права містять означені критерії, правові підстави та умови набуття права власності за набувальною давністю, які є доволі показовими.

А от у справі №915/962/18 позов було задоволено. Хоча справа теж пройшла непростий шлях, однак на бік позивача став суд першої інстанції. На другому щаблі оскарження це рішення було скасоване, але касаційна інстанція повернула справу на новий розгляд до апеляційного суду. Унаслідок нового розгляду справи позовні вимоги було задоволено. У своїх рішеннях усі інстанції спирались  на принципи добросовісності, моралі та правопорядку.