Якщо особа з метою ухилення від сплати обов’язкових платежів учиняє службове підроблення, то наслідки таких дій охоплюються диспозицією конкретної частини статті 212 КК
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Інформаційний лист
12 лютого 2013 р. №223-286/0/4-13
Про практику застосування судами окремих норм матеріального права щодо кваліфікації ухилення від сплати податку, вчиненого шляхом службового підроблення
Головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим
Відповідно до ст.34 закону «Про судоустрій і статус суддів», ст.40025 Кримінально-процесуального кодексу (1960 року), ст.458 Кримінального процесуального кодексу доводимо до вашого відома, що Верховним Судом за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах прийнято постанову та сформульовано обов’язкову для всіх судів України правову позицію.
Верховний Суд у своєму рішенні (постанова від 19.12.2011 №5-18кс11) визначив, що у випадку, коли службова особа суб’єкта підприємницької діяльності з метою ухилення від сплати податків умисно включила до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість податкові накладні товариства з обмеженою відповідальністю, достовірно знаючи, що це товариство не є платником податку на додану вартість і це призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у особливо великих розмірах, а також при складанні декларацій з податку на додану вартість, які є офіційними документами, внесла до них завідомо неправдиві відомості, внаслідок чого суб’єктом підприємницької діяльності не було сплачено податок на додану вартість, такі дії не можна кваліфікувати за ч.3 ст.212 і ч.2 ст.366 Кримінального кодексу як ухилення від сплати податку, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у особливо великих розмірах та службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки.
Обгрунтовуючи свій висновок, Верховний Суд зазначив таке.
У ч.2 ст.366 КК сформульовано матеріальний склад злочину, при скоєнні якого службове підроблення заподіює тяжкі наслідки. Для інкримінування особі спричинення (заподіяння) її діями певних наслідків необхідно наявність прямого, безпосереднього, а не опосередкованого, причинного зв’язку між її діями й певними наслідками.
Отже, для ставлення у вину особі, що вчинила службове підроблення, спричинення її діями тяжких наслідків, визначення яких дається у п.4 примітки до ст.364 КК, необхідно, щоб такі наслідки знаходились у прямому причинному зв’язку саме з діями, зазначеними в диспозиції ч.1 ст.366 КК.
Ці положення закону касаційний суд при розгляді справи щодо засудженого не врахував, унаслідок чого ухвалив помилкове рішення, визнавши, що тяжкі наслідки, які проявились у несплаті податків у особливо великих розмірах, безпосередньо було спричинено в результаті підроблення засудженим офіційних документів.
На підставі зазначеного Верховний Суд констатував, що рішення суду касаційної інстанції щодо залишення без змін вироку апеляційного суду, в якому дії засудженого кваліфіковано за ч.3 ст.212 і ч.2 ст.366 КК, підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий касаційний розгляд.
Із повним текстом постанови Верховного Суду від 15.11.2012 №5-15кс12 можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень, на офіційному веб-сайті Верховного Суду чи на офіційному веб-сайті Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у розділі «Судова практика».
Висновок (правова позиція) Верховного Суду щодо зазначеного питання є таким.
Якщо особа з метою ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) вчиняє службове підроблення, яке є одним із способів такого ухилення, то наслідки, що призвели
до фактичного ненадходження до бюджету чи державних цільових фондів коштів у відповідних розмірах, охоплюються диспозицією конкретної частини ст.212 КК і не можуть одночасно (подвійно) розцінюватись як тяжкі наслідки в розумінні ч.2 ст.366 КК.
Наведений висновок (правову позицію) Верховного Суду опубліковано у Віснику Верховного Суду №4 (140), 2012. — С.16.
Відповідно до ст.40025 КПК (1960 року), ст.458 КПК, рішення (висновки) Верховного Суду, прийняте (викладені в його ухвалах) за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів (підстав) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності зазначену норму закону, та для всіх судів України.
З огляду на викладене звертаємо вашу увагу на необхідність приведення судової практики у відповідність до судового рішення Верховного Суду.
Виконувач обов’язків голови
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!