Стажування: омріяне й недосяжне

Юристів хочуть навчати на 2,5 року довше, аби вони усвідомили себе в професії

Ніде так гостро не відчувається брак практичних навичок у випускників вишів, як у судових органах. Тенденція уже набуває загрозливого масштабу не лише для студентів, що йдуть із професії, не знайшовши у ній для себе місця, а й для державності. Як же підвищити якість практичної підготовки майбутніх правників?

Студенти, які дратують

Так, суддя Касаційного кримінального суду Аркадій Бущенко розповів, у чому він бачить прогалини в освіті молодих спеціалістів, які приходять до суду. Не вистачає їм фундаментальних знань теорії та філософії права, які просто забулися через те, що так і не були використані на практиці протягом 5 університетських років.

«Я не викладач, але, на мій погляд, студентам не показують значення цих фундаментальних основ правової науки для вирішення питань у конкретних галузях права», — наголосив А.Бущенко. Вражає також недосвідченість у викладенні думок, брак аргументації, невміння створювати читабельні тексти, не допускати суперечностей хоча б на одній сторінці свого документа.

Ще одна прогалина в освіті — невміння робити висновки при опрацюванні великих обсягів чужих текстів. Враховуючи, що юристи 95% свого часу витрачають на створення текстів, це досить суттєві вади.

На думку доповідача, не варто витрачати університетський час на опанування примітивних речей, наприклад заповнення шаблонів документів чи підшиття справ. Цього можна навчитися за два тижні практики в юридичній фірмі. Проте студенти абсолютно легітимно скаржаться на брак уваги з боку тих, до кого вони приходять на практику, вважає суддя. І практичний вихід для керівників такої практики поки що не очевидний.

«Установа чи юрфірма просто мають прикріпити до практиканта співробітника-няньку. Та, якщо мені приставити якогось студента, в мене точно не вистачить на нього часу. Я можу виділити якусь хвильку, решту часу я завантажений справами. Звичайно, він буде просто дратувати. Крім того, робота зі студентами та молодими спеціалістами — це спеціальна педагогічна навичка, якої теж треба навчати», — підсумував А.Бущенко.

База наставників-коучів

Певний досвід проведення стажування в судах має Національна школа суддів. У 2017 — 2019 роках у місцевих судах усіх юрисдикцій пройшов стажування 371 кандидат. Кожен мав індивідуального суддю-наставника, який ділився досвідом, організовував і планував проходження стажування.

Готували наставників-коучів у НШС. «Крім підготовки викладачів-тренерів, ми готували до проведення стажування в місцевих судах суддів-наставників. Це окрема категорія суддів, які зустрічали майбутніх колег у судах для того, щоб вони не просто формально туди прийшли і готували каву чи підшивали справи, а щоб набували практичних навичок роботи і розгляду судових справ», — розповів проректор НШС, суддя Верховного Суду України у відставці Володимир Мазурок.

Стажування проходили особи віком від 30 до 55 років, що мали певний досвід роботи в галузі права. А от де могли б проходити стажування молоді спеціалісти без досвіду, щоб стати тими ж адвокатами, прокурорами та юристами? В.Мазурок озвучив думку щодо залучення суддів-наставників не лише на користь майбутніх суддів, а й випускників правових вишів.

«Цей потенціал, на мою думку, має бути використаний для проведення практики зі студентами, які можуть прийти в місцеві суди на стажування. Нині створено чимало баз стажування, де є судді, які знають, можуть і реалізовують завдання, які стоять перед наставниками», — наголосив він.

Не суддям єдиним

У свою чергу директор центру правових досліджень і просвітництва «Доступне правосуддя», викладач-тренер НШС Олександр Ситников звернувся до проректора НШС із тим, що школа не має програми підготовки секретарів судових засідань, помічників та розпорядників.

«Дуже часто суди першої інстанції беруть таких спеціалістів просто з вулиці і починають готувати самостійно. Студенти скаржаться, що їх змушують підшивати справи. Але підшити справу теж потрібно вміти», — пояснив експерт.

У Канаді та Америці неможливо вступити до школи права одразу після коледжу чи університету — потрібно здобути стаж. В українських реаліях, на думку О.Ситникова, подібним механізмом могло б бути введення обов’язкової дворічної практичної діяльності до вступу до магістратури і ще півроку — перед отриманням диплома магістра.

Сприяти реалізації стажування могли б громадські організації, резюмував експерт. Саме вони повинні організовувати конкурси, після яких найкращих студентів направляли б на стажування до судів, шукати і висувати кандидатів, домовлятися про стажування з керівництвом ВС.

В.Мазурок поспішив повідомити, що на наступний рік НШС розробляє стандартизовані програми підготовки працівників апарату: «Зрозуміло, що фінансування, яке виділяється нам, не передбачає підготовки саме таких кандидатів на посаду. Але цій частині кадрів також потрібно приділяти увагу», — констатував він.

«Можливо, це буде підставою для укладення меморандуму між ВША та НШС для співпраці у цій частині», — відповів О.Ситников.

До корпоративності і скорочення вишів

А поки що статистика свідчить, що 80% роботодавців незадоволені станом практичної готовності правників. Відрив науки від практики дійсно величезний, і нині він позначається не лише на долях десятків тисяч молодих фахівців, що залишають професію. Студенти витрачають 5—10 років свого життя, не знаючи сутності юридичної професії та мети, якої хочуть досягти.

Це колосальна загроза також і для держави, тому що втрачається цінність права, породжується подальший правовий нігілізм, зневага до професії та цінності диплома, вважає адвокат, керівник проекту «Відкритий Суд. Школа права» Станіслав Батрин.

Своєю чергою адвокат, екс-керівник секретаріату Вищої ради правосуддя Сергій Пушкар наголосив, що стартовим майданчиком для формування професії юриста має бути не лише вища школа, а й середня, що повинна сприяти самоусвідомленню в професії майбутніх правників.

«Я великий прихильник того, щоб за прикладом низки країн Західної Європи рухатися до більшої корпоратизації, інституційності професії. Рухатися в напрямку уніфікації стандартів вищої освіти і впровадження єдиного державного кваліфікаційного іспиту», — зауважив доповідач.

Корпоративність правників у суді, адвокатурі і прокуратурі могла б полегшити формальні переходи між статусом судді, адвоката та прокурора. Та що могло б виправдати існування понад 300 навчальних закладів, що нині готують професійних юристів?

«Інтереси суспільства нині вищі, ніж інтереси конкретного вишу і того державного замовлення, яке потрібно реалізувати, вищі за намагання сконцентрувати у своїх руках більший бюджет», — звернувся до колег доповідач.

У підсумку судді та експерти погодилися, що чинне положення про проведення практики випускників, яким донині користуються в Україні, не відповідає вимогам сьогодення. Тож зголосилися сприяти створенню робочої групи з розробки модельної програми проходження практики студентів-правників у судових органах України.