Оцінюючи втручання у право власності, ЄСПЛ зважає на соціальні проблеми в державі

Держави користуються широкими межами розсуду у сфері регулювання суспільних відносин, пов’язаних із житлом, через складні соціальні та політичні проблеми.

Про це нагадав Європейський суд з прав людини у рішенні у справі  «Немет проти Угорщини» (заява № 73303/14), передає «Закон і Бізнес» з посиланням на  інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

В 2014 році Бела Міклош Немет придбав нерухомість на аукціоні. Її продавали в рамках виконавчого провадження через борг першого власника.

Згідно із Законом про про примусове виконання існував мораторій на виселення, спричинене стягненням боргів (з метою пом'якшення наслідків фінансової кризи 2008 року). Але цей мораторій не застосовувався до державних органів і не мав встановленої дати завершення.

Оскільки боржника неможливо було виселити покупцю нерухомості вдалося отримати право власності та володіння майном лише через два роки після того, як він придбав його.

Через цей факт Немет звернувся до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на ст.1 Протоколу №1 (захист власності) і ст. 14 (заборона дискримінації) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, чоловік скаржився на те, що йому не дозволяли використовувати його власність, а також те, що він зазнав дискримінації, оскільки відповідне законодавство захищало державні суб’єкти на шкоду приватному сектору.

Представник Уряд наполягав на тому, що Немет не набув одразу права власності, тому не може розраховувати на захист. Також наголошувалося на суспільній потребі у заходах, які вжила держава.

Суд у Страсбурзі виходив з того, що втручання у приватну власність повинне бути законним, переслідувати законну мету в інтересах суспільства і повинне встановлювати баланс між загальними інтересами та правами особи.

На думку суддів ЄСПЛ, мораторій мав основу в законодавстві. І питання навколо невизначеності відповідного закону були питаннями справедливо балансу.

Дії під час запровадження мораторію знаходилися в межах розсуду і не були «явно без обґрунтованих підстав». Мораторій відповідав вимогам Конвенції, що стосуються інтересів суспільства.

Тимчасове призупинення або поступове виконання судових рішень знаходилося в межах розсуду національних органів влади. Було відомо про кризу в Угорщині на той час і необхідність не допускати того, щоб велика кількість її громадян залишалася без даху над головою.

Крім того, ЄСПЛ констатував, що мораторій не позбавив заявника його законних очікувань  стосовно майна, а лише затримав момент отримання ним права власності. Також було враховано, що в законодавство були швидко внесені зміни, які додають положення про закінчення терміну дії мораторію.

Оскільки заявник не був змушений нести надмірний індивідуальний тягар, ЄСПЛ постановив, що права заявника не були порушені.

Що стосується гарантій статті 14, то високі судді повторили, що держави користуються широкими межами розсуду у сфері регулювання житла через складні соціальні та політичні проблеми. В цій справі Суд вважав, що державні суб'єкти були звільнені від мораторію, який передбачав ряд положень щодо дій, які необхідно вжити.

Крім того, власники житла, що здається в оренду, належали до приватного сектору, тож мораторій застосовувався більше до них.

В кінцевому підсумку, оскільки ситуація заявника не була «відповідно подібною» ситуації державних органів, Суд вказав, що неможливо стверджувати, що він зазнав дискримінації. Відповідно Конвенція не була порушена.