Оголошення в міжнародний розшук не виправдовує тривалого тримання за ґратами
Держава невиправдано довго встановлювала, чи можна екстрадувати підозрюваного в тероризмі в країну, де його переслідують за погляди. За нестаранність під час збору інформації для прийняття рішення настало покарання.
Невловимий терорист
До Європейського суду з прав людини потрапила справа біженця, який перебував у базі Інтерполу. У 2007 р. суд видав міжнародний ордер на арешт Хамзата Шиксаїтова начебто через його причетність до терористичних актів у Грозному у 2004-му. Певний час він перебував в Україні, а коли наша країна розпочала підготовку до екстрадиції, устиг утекти до Швеції, де й дістав притулок через переслідування в Росії за політичні погляди.
Через 7 років чоловік їхав в Україну, і його арештували на словацькому кордоні.
Прокурор подав клопотання про попереднє ув’язнення. Місцевий суд задовольнив прохання й зазначив, що статус біженця не є перешкодою для початку попереднього розслідування з метою екстрадиції. Чоловік наполягав, що з огляду на статус біженця норми процесуального права забороняли його екстрадицію. На додачу Росія не просила попередньо його ув’язнювати. Ні апеляційний, ні Верховний суд на захист Х.Шиксаїтова не став. Арештант подав конституційну скаргу, але його знову не підтримали.
Неоднозначний статус
У заяві, поданій до Євросуду, Х.Шиксаїтов скаржився на порушення права на свободу через незаконне затримання, попереднє ув’язнення, тримання під вартою до екстрадиції та невизнання за ним статусу біженця.
На його думку, затримання порушило навіть норми словацького права, оскільки прикордонники діяли без попереднього запиту державних органів. Росія, до якої мали екстрадувати чоловіка, не подавала клопотань про тримання під вартою.
Уряд Словаччини наполягав, що під час затримання та ухвалення рішення про тримання під вартою країна діяла в межах закону. Рішення про затримання приймалося на підставі даних Інтерполу. Чиновники зазначали, що статус біженця в одній з країн ЄС не виключає екстрадиції у випадку, коли особу занесено до бази Інтерполу.
ЄСПЛ установив, що Словаччина, розуміючи особливий статус заявника, аби не порушити принципів невидворення, розпочала власне розслідування. Тому Суд далі не розглядав скарги про невизнання чоловіка біженцем.
У Страсбурзі нагадали про принципи, які використовуються при застосуванні ст.5 конвенції. Якщо позбавлення волі є законним з точки зору національного права, це ще не виключає ймовірного порушення з погляду конвенції.
Тож Суд вирішив оцінити, чи законним було перше затримання заявника. Словацькі прикордонники в той момент дійсно не знали про наявність статусу біженця. Затримання ґрунтувалося тільки на даних про оголошення в міжнародний розшук. Тому в ЄСПЛ не вважають, що попереднє затримання Х.Шиксаїтова суперечило §2 ст.5 конвенції.
Погано старались, от і «перетримали»
Євросуд узявся з’ясовувати, чи був весь строк тримання під вартою виправданим.
Перші спроби підтвердити інформацію про статус біженця Словаччина зробила 27.01.2015. Поки вона чекала відповіді зі Швеції, 17.02.2015 надійшов запит від РФ про підтвердження вимоги про екстрадицію та тримання під вартою чоловіка на період підготовки процедури.
Після слухання справи, яке відбулося 10.03.2015, прокуратурі знадобилося 6 місяців, аби звернутися в суд із проханням дозволити екстрадицію. Уряд не вжив ніяких інших заходів, щоб виправити ситуацію.
Суд сказав, що інформація про статус, а також документи про переслідування були доступні словацькій владі ще в лютому 2015 р., утім, під вартою чоловік провів 1 рік і 9 місцяців.
Тому Євросуд уважає: держава-відповідач не довела, що вона діяла активно та старанно під час збору інформації для ухвалення рішення щодо екстрадиції. ЄСПЛ вирішив, що слідство не провели з належною обачністю. Тому в рішенні від 10.12.2020 у справі «Shiksaitov v. Slovakia» державу визнали винною в порушенні ст.5 конвенції.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!