У чинному законодавстві передбачено право сторін, зокрема роботодавця, щодо продовження строку дії укладеного контракту, а не його обов’язок щодо такого продовження.
У справі №638/10716/19-ц Касаційний цивільний суд звернув увагу на те, що згідно з п.2 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю підставами припинення трудового договору є закінчення його строку.
Водночас відповідно до ч.2 ст.39-1 КЗпП трудові договори, що були переукладені один чи кілька разів, уважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених у ч.2 ст.23 цього кодексу. Отже, якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, контракт розглядається як установлений законом виняток із правила (ч.2 ст.39-1 КЗпП).
Таким чином, підписання у 2009 році контракту з подальшим унесенням узгоджених сторонами змін до нього, указують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і в період, що визначені в контракті.
Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і не вказав, яка норма КЗпП передбачає поновлення особи на роботі через відсутність обґрунтування роботодавцем відмови продовжувати строк дії контракту. Тим більше що позивач систематично не виконував планових завдань щодо продажу залізничних квитків.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!