Чи потребує віра документального підтвердження роз’яснив ЕСПЛ

Право на свободу релігії несумісне з будь-якими повноваженнями держави щодо оцінювання законності релігійних переконань або способів вираження цих переконань.

Такий висновок зробив Європейський суд з прав людини у справі «Неагу проти Румунії» (заява № 21969/15), повідомляє «ЗіБ» з посиланнм на інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect». 

Під час поміщення у СІЗО Данута Неагу, якого підозрювали у вчиненні злочину,  повідомив адміністрацію установи, що є православним християнином (законодавство Румунії передбачало право ув’язнених отримувати харчування, сумісне із заповідями їх релігії). Згодом його засудили до позбавлення волі.

У місцях несвободи Неагу познайомився з ув’язненими-мусульманами і прийняв іслам. Він повідомив про це адміністрацію та попросив страви без свинини. Але запит був відхилений. Кілька аналогічних запитів, поданих ним після переведення до іншої установи також залишилися без задоволення на тій підставі, що він не надав документального підтвердження прийняття ним ісламу. Оскарження цих рішень в суді не мало успіху. 

Тоді, посилаючись на ст. 9 (свобода думки, совісті і релігії) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, він звернувся до Європейського суду з прав людини із скаргою на відмову органів влади Румунії визнати прийняття ним ісламу.

А звідси, відповідно до ст. 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) Конвенції Неагу також скаржився на те, йому продовжували подавати страви, що містять свинину, всупереч заповідям релігії. 

У Страсбурзі звернули увагу на те, що відповідно до законодавства Румунії вимога документального підтвердження віросповідання стосувалася лише ув’язнених, які приймали певне віросповідання під час тримання під вартою. У всіх інших випадках ув’язнені могли оголосити про свою релігійну приналежність.

На думку високих суддів правило документального підтвердження віросповідання виходило за межі обґрунтування справжньої віри, яка могла вимагатися. Тим більше ув’язнені спочатку мали можливість вільно повідомити про свою релігію не надаючи жодних доказів. А суди при цьому не з’ясували, чи мав Неагу фактичну можливість отримати письмовий доказ або будь-яке інше підтвердження, що вимагалося. 

ЄСПЛ повторив, що, за винятком дуже особливих справ, право на свободу релігії згідно з Конвенцією було несумісним з будь-якими повноваженнями держави щодо оцінювання законності релігійних переконань або способів вираження цих переконань. Втім, це не виключає вивчення фактичних аспектів прояву релігії особи. І з рішень, винесених у цій справі, не вбачалося, що національні суди хоча б намагалися встановити, як заявник проявляв або мав намір проявляти свою нову релігію. Отже, у цій справі не було встановлено справедливого балансу між інтересами в’язниці, інших ув’язнених та індивідуальними інтересами Неагу.

Відтак, національні органи влади не дотрималися  своїх позитивних зобов’язань згідно зі статтею 9 Конвенції в частині харчування, яке отримував Неагу.

Суд постановив, що Румунія повинна виплатити йому 5 тис. євро відшкодування моральної шкоди. 

Закон і Бізнес