Надання в найм нежитлового приміщення не означає, що механічно разом з майном передається й обов’язок сплати земельного податку. Такий висновок зробив ВС в постанові №815/3615/16, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
1 жовтня 2020 року м.Київ №815/3615/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача ГОНЧАРОВОЇ І.А.,
суддів: ОЛЕНДЕРА І.Я., ХАНОВОЇ Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції і Приморському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.08.2016 та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 у справі за позовом Особи 1 до ДПІ в Приморському районі м.Одеси про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року Особа 1 звернулася до ООАС із адміністративним позовом до ДПІ в Приморському районі про визнання протиправним і скасування ППР.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звільнена від сплати земельного податку, оскільки є платником єдиного податку ІІІ групи та використовує належне їй на праві власності приміщення та земельну ділянку, на якій воно розташоване, у своїй господарській діяльності. Посилається на те, що рішення Одеської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м.Одеси» від 28.12.2010 №41-VI, на підставі якого контролюючим органом здійснений розрахунок податкового зобов’язання щодо плати за землю, визнане протиправним і скасоване постановою Приморського районного суду м.Одеси від 10.12.2014, залишеною без змін ухвалою ОААС від 12.04.2016 у справі №522/11050/14-а. Крім того, платник зазначає, що згідно з вимогами податкового законодавства підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру, натомість контролюючим органом сума податку розрахована не на підставі відомостей кадастру щодо площі ділянки, що перебуває в користуванні позивача.
Постановою ООАС від 23.08.2016, залишеною без змін ухвалою ОААС від 26.10.2016, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в Приморському районі м.Одеси від 02.06.2016.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент прийняття оскаржуваного ППР рішення Одеської міської ради №41-VI та рішення Одеської міськради «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м.Одеси» від 20.09.2011 №1268-VI скасовані в судовому порядку. Крім того, підставою для нарахування земельного податку позивачу, усупереч вимогам законодавства, був здійснений КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міськради розрахунок, а не відомості ДЗК. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваного ППР відповідача та наявність правових підстав для задоволення позову.
Не погодившись із зазначеними рішеннями, відповідач подав до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що обов’язок щодо сплати земельного податку виникає у власника нежитлового приміщення, розташованого на цій ділянці, з дати держреєстрації права власності на нерухоме майно та не залежить від факту реєстрації права власності чи користування ділянкою, на якій воно розташоване <…>.
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач є власницею частини нежилого приміщення магазину «Інформація 1» загальною площею 380,5 м2, розташованого на 1-му поверсі багатоквартирного житлового будинку за Адресою 1, що підтверджується договором дарування від 22.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О.Ю., та зареєстрованого за №324, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 25.03.2016.
Позивач зареєстрована як фізична особа — підприємець та є платником єдиного податку ІІІ групи з 1.01 2012.
Одним з основних видів діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
1.04.2016 між позивачем та Особою 2 укладено договір оренди, за умовами якого Особа 1 передає, а Особа 2 приймає у тимчасове платне користування (оренду) для розміщення офісу, здачі в суборенду або іншої господарської діяльності частину нежитлового приміщення загальною площею 190,25 м2.
2.06.2016 ДПІ в Приморському районі прийнято ППР, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік» у розмірі 15101,49 грн.
Уважаючи зазначене ППР протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.
Даючи правову оцінку викладеним обставинам справи, колегія суддів виходить із такого <…>.
Відповідно до ст.120 Земельного кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на будинок, будівлю або споруду, розміщені на ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з пп.269.1, 269.2 ст.269 Податкового кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками земельного податку є власники ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, установлюються гл.1 розд.XIV цього кодексу.
Об’єктами оподаткування є ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПК).
Відповідно до п.286.1 ст.286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані ДЗК.
У п.287.1 ст.287 ПК встановлено, що власники землі та землекористувачі вносять плату за землю з дня виникнення права власності або права користування ділянкою.
У разі надання в оренду ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди ділянки або будівель (їх частин) (п.287.7 ст.287 ПК).
Згідно з п.287.8 ст.287 ПК власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п.291.2 ст.291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності — особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, установлених п.297.1 ст.297 цього кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пп.4 п.297.1 ст.297 ПК встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності щодо податку на майно (у частині земельного податку), крім земельного податку за ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку 1—3-ї груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку 4-ї групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб’єкта господарювання від виконання зобов’язань щодо сплати податків, установлених у п.297.1 ст.297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також установлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб’єкт господарювання, який є власником чи користувачем ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Правове відношення між власністю на ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється в разі набуття власником чи користувачем ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності й системи оподаткування, які не передбачають використання ділянки в господарській діяльності.
Тобто з набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізособа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем ділянки й не звільняється від обов’язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов’язок сплати податку за ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України в постанові від 24.11.2015 (справа №21-2352а15), а також Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 у справі №826/14615/16, від 15.02.2019 у справі №826/9948/16.
Таким чином, право землекористувача виникло в позивача в момент реєстрації права власності на нежитлове приміщення на ділянці, розташованій за Адресою 1.
При цьому в розумінні наведених норм обов’язок щодо сплати земельного податку для фізособи-власника чи користувача ділянки залишається незмінним незалежно від набуття нею статусу суб’єкта господарювання, діяльність якого пов’язана з використанням ділянки.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб’єкт господарювання, який є власником чи користувачем ділянки, використовує цю ділянку для ведення госпдіяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 16.04.2019 у справі №826/15634/16.
ВС уважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність здійснення контролюючим органом розрахунку суми податкового зобов’язання щодо плати за землю на підставі рішень Одеської міської ради №№41-VI та 1268-VI із посиланнями на те, що їх протиправність установлена судом, оскільки постанова Приморського райсуду м.Одеси від 10.12.2014 у справі №522/11050/14-а, що залишена без змін ухвалою ОААС від 12.04.2016, у подальшому була скасована ухвалою ВАС від 6.04.2017 у справі №К/800/11076/16.
За результатами нового розгляду справи, постановою Приморського райсуду м.Одеси від 4.12.2017 в задоволенні адміністративного позову ТОВ «Блаз» до Одеської міськради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача — ТОВ «Мірс», про визнання протиправним і скасування рішення Одеської міськради №№41-VI та 1268-VI відмовлено.
Ухвалою ОААС від 20.06.2018 заяву ТОВ «Блаз» про відмову від адмінпозову задоволено, постанову Приморського райсуду м.Одеси від 4.12.2017 визнано нечинною та закрито провадження в адмінсправі №522/11050/14-а.
З аналізу викладеного вбачається, що рішення Одеської міськради №№41-VI та 1268-VI за результатами судового оскарження не скасовані та є чинними.
При цьому суд касаційної інстанції враховує, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій виконання постанови Приморського райсуду м.Одеси від 10.12.2014 та ухвали ОААС від 12.04.2016 у справі №522/11050/14-а було зупинено до закінчення касаційного провадження <…>.
Колегія суддів КАС дійшла висновку, що внаслідок неповного з’ясування обставин справи суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі, не вжили визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не встановили, чи внесена ділянка під нежитловим приміщенням, яке належить позивачу на праві приватної власності, до ДЗК. Не встановили, за який період позивачу було визначене податкове зобов’язання щодо земельного податку та не перевірили правильності здійсненого контролюючим органом його розрахунку.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.349 Кодексу адміністративного судочинства суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю й передати справу на новий розгляд.
У ч.1 ст.353 КАС обумовлено, що підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів.
Для правильного вирішення справи судам необхідно врахувати викладене в цій постанові, ужити необхідних заходів для повного та всебічного з’ясування обставин справи та перевірити обґрунтованість і правомірність здійсненого контролюючим органом розрахунку грошового зобов’язання щодо земельного податку, визначеного в оскаржуваному ППР.
У зв’язку з наведеним колегія суддів уважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ в Приморському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області задовольнити частково.
Одеського окружного адміністративного суду від 23.08.2016 та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!