Автофіксація ПДР: друга спроба

Конституція не передбачає покарання для власника за те, що в нього є майно

Впровадження системи автофіксації порушень Правил дорожнього руху в Україні відбувається не вперше. У 2010-му Конституційний Суд уже визнавав норми Кодексу про адміністративні правопорушення, які закріплювали відповідальність власників за порушення ПДР, зафіксовані в автоматичному режимі, такими, що не відповідають Конституції. Чи врахували законодавці минулі помилки? Скоріш за все, ні.

Повторення пройденого

10 років тому основними підставами для визнання неконституційними цих норм стало те, що юридична відповідальність прив’язана до факту вчинення конкретною особою конкретного протиправного діяння, і відповідати має саме та особа, яка вчинила правопорушення. Не можна притягти особу за діяння, якого вона не вчиняла, тобто відповідальність має бути індивідуалізована.

Крім того, КС наголосив на порушенні принципу правової визначеності, оскільки обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. На думку Суду, змінами до КпАП було нівельовано систему процесуальних механізмів, що в сукупності з конституційними нормами унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не вчиняла правопорушення.

Серед іншого КС зазначив, що положення ст.14-¹ КпАП, яка передбачає відповідальність власників транспортних засобів, не можуть використовуватися без внесення відповідних змін до статті «Особливої частини» кодексу, яка передбачає покарання за такий вид правопорушення (ст.122 КпАП). Після винесення цього рішення функціонування системи автофіксації було зупинено.

У 2020 році законодавець вдруге запровадив цю систему, яка вже майже півроку працює та наповнює бюджет за рахунок автовласників. Що ж змінилося за 10 років? Чи вдалося зробити її такою, що має право на життя? Чи відповідає Конституції нинішнє правове регулювання системи автофіксації?

З метою впровадження системи до КпАП була внесена, на перший погляд, нова ст.14-². Проте вона майже повністю дублює норми ст.14-¹, що визнана неконституційною. Єдине, що засвоїли законотворці із попереднього рішення КС, це необхідність внесення змін до «Особливої частини» кодексу. Так, до ст.122 КпАП додано «Примітку», якою закріплено відповідальність власників транспортних засобів за певні порушення, зафіксовані в автоматичному режимі. Однак інші зауваження КС залишилися без уваги.

Загальні засади відповідальності

Так, згідно з ч. 2 ст.61 Конституції юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Частина 3 ст.62 Основного Закону чітко зазначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності також передбачена ч.2 ст.33 КпАП, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність. У кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом (ст.248).

Як вбачається з положень стст.251, 280 КпАП, доказами у справі про адмінправопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність проступку, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення.

Ці дані встановлюються протоколом про адмінправопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адмін відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) при розгляді справи зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність; чи заподіяно майнову шкоду; чи є підстави для передання матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу — а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, притягнення особи до адмінвідповідальності можливе лише за наявності події правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Скарги нові — підстави старі

З аналізу рішення КС від 2010 року вбачається цілком обґрунтований висновок про те, що положення вказаних статей визначають систему процесуальних механізмів, які в сукупності з наведеними конституційними нормами унеможливлюють притягнення до адмінвідповідальності особи, яка не вчиняла правопорушення.

Однак внесеними змінами до «Особливої частини» КпАП щодо відповідальності власника транспортного засобу за порушення ПДР повністю нівелюється правовий механізм справедливого та законного притягнення особи до відповідальності, ставиться хрест на основних правах людини та громадянина (праві на захист, презумпції невинуватості, правовій визначеності).

Як казав один із філософів: «Історія повторюється двічі…», отже, вже по другому колу громадяни, які вважають зміни до КпАП неконституційними, звертаються до КС зі скаргами.

Так, на розгляді Суду вже перебувають три скарги від фізичних осіб, які вважають ст.14-² КпАП неконституційною. І, як не дивно, підстави для цього ті самі: індивідуальний характер юридичної відповідальності, право на захист, правова визначеність, презумпція невинуватості.

З огляду на попереднє рішення КС та очевидність порушення основних прав і свобод, закріплених у Конституції, логічним було б визнання неконституційною і ст.14-² КпАП.

Покарання за власність?

Деякі посадовці, на підтримку конституційності норм КпАП, посилаються на ч.3 ст.13 Конституції, якою передбачено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, а також на ч.7 ст.41, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Із такою точкою зору важко погодитись, оскільки, по-перше, наступною частиною цієї ж 13-ї статті передбачено обов’язок держави забезпечити захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Встановлено, що всі суб’єкти права власності рівні перед законом. Але ж про яку «рівність усіх суб’єктів» можна говорити, коли без доведення вини до відповідальності намагаються притягнути особу, яка не скоювала правопорушення, але яка є власником. Тобто наявність законної власності тягне за собою відповідальність за правопорушення, якого особа не вчиняла.

А по-друге, користуючись власністю, зокрема автомобілем, особа, яка його використовує, зобов’язана дотримуватися обмежень, що встановлені на законодавчому рівні. Для цього й існують закон «Про дорожній рух», ПДР та КпАП, які встановлюють відповідні обмеження та процедуру притягнення осіб, які безпосередньо використовують власність, тобто водіїв.

Жодної відповідальності власника за те, що він законно володіє своїм майном, Конституція не передбачає, оскільки це суперечитиме здоровому глузду.

Оскаржувати або чекати…

Що ж робити власникам транспортних засобів? Є кілька варіантів: оскаржувати до суду постанови про притягнення до відповідальності за порушення, зафіксовані в автоматичному режимі, або погодитися і сплатити штраф.

Якщо власник передав автомобіль іншій особі за дорученням, можна внести таку інформацію в базу поліції і вказати особу, яка користується авто. В подальшому всі штрафи будуть приходити на ім’я такої особи.

Є ще один варіант: якщо ви дійсно не порушували ПДР, а штраф надійшов на ваше ім’я і ви точно знаєте, хто порушник, необхідно переконати його сплатити штраф, а потім звернутися до поліції із заявою про притягнення його до адмінвідповідальності. Правда, у наших реаліях такий спосіб видається дуже фантастичним.

Що ж стосується оскарження подібних постанов, то потрібно бути готовим до того, що держава максимально ускладнила процес доступу до правосуддя автовласникам. Адже віднедавна, після ухвалення рішення Верховним Судом, при оскарженні таких постанов потрібно сплачувати судовий збір, який становить 420,4 грн. Крім того, судова практика також стоїть на боці держави і у переважній більшості випадків підтверджує законність накладеного штрафу.

Тому залишається чекати чергового рішення КС та сподіватися, що до того часу вас не притягнуть до відповідальності за правопорушення, якого ви не скоювали.