Ліцензія на вбивство

Вилучення зброї при найменших ризиках не порушує прав особи

Недбалість правоохоронців, які ефективно не оцінили ризиків використання ліцензійної вогнепальної зброї, вилилась у смерть 10 студентів. Європейський суд з прав людини визнав, що своєчасне вжиття державою превентивних заходів захистило би право на життя.

Сигнали від психопата

Історія, що лягла на шальки терезів європейської Феміди, набула світового розголосу. Про масове вбивство студентів і викладачів у м.Каухайокі у Фінляндії суспільство дізналося восени 2008 року. За кілька місяців до трагедії студент коледжу отримав ліцензію на право користуватися вогнепальною зброєю. Під час співбесіди з детективом хлопець сказав, що зброя потрібна йому для відпрацювання пострілів у місцевому тирі. Як доказ він надав квитанцію про сплату членського внеску в розмірі €10.

Утім, як потім стало відомо з розслідування, незадовго до цього молодик відвідував психолога, якому скаржився на приступи паніки, агресії та депресії. Йому навіть були призначені відповідні ліки проти тяжких депресій. Крім того, під час розслідування поліцейські здобули інформацію, що хлопець був звільнений від військової служби через психічні розлади.

На момент видачі ліцензії цих даних правоохоронці не перевіряли, бо зброя видавалася за результатами співбесіди й не було виявлено ознак, що дали би підстави засумніватися в доцільності дозволу.

За два дні до стрілянини на ютуб-каналі хлопець розмістив кілька відео про практикування в пострілах і фото з написами про смерть та війну. Цього ж дня він був викликаний на допит до місцевого відділку. Слідчий, який проводив допит, теж не виявив достатньо підстав для того, щоб обеззброїти хлопця. А вже невдовзі з ліцензійного пістолета було вбито 10 осіб.

Держава, яка ні в чому не винна

Родичі загиблих подали колективний позов, яким звинувачували… детектива в убивстві через необережність. Кримінальне провадження відкрили проти головного детектива, який був відповідальним за видачу ліцензії.

Тяганина тривала роками. Урешті-решт фінляндські суди дійшли висновку, що між інкримінованою необережністю та наслідками трагедії відсутній причинно-наслідковий зв’язок. Адже в результаті проведеного допиту в детектива не було причин підозрювати, що злочинець зможе здійснити стрільбу.

Наступний етап судових баталій відбувся вже у Страсбурзі. Заявники стверджували, що поліція мала достатньо підстав та інформації для вжиття превентивних заходів і запобігання злочину. Зокрема, було відео про те, як громадянин практикувався у стрільбі, дописи в соціальних мережах. Також згадувалися психічне захворювання, виявлене в хлопця, його скарги на депресію та агресію.

Крім того, за рік до каухайської трагедії така сама історія сталась у сусідньому місті. Тому заявники стверджували, що поліцейські мусили б урахувати цей факт і культуру наслідування подібних злочинів. Поліція мала знати або хоча б перевірити факти, а не обмежуватися співбесідою та враженням від неї.

На думку родичів, коли в мережі за кілька днів до стрілянини з’явилися відео неоднозначного характеру, це був останній шанс урятувати їхніх дітей. Утім, недбале ставлення правоохоронців до виконання своїх обов’язків призвело до жахливих наслідків. Молодик планував провести стрілянину у своєму коледжі, а тому ідентифікував потенційних жертв.

Більше того, у ніч перед подією в директора, убитого одним із перших, спалили поштову скриньку. Тож заявники стверджували, що держава порушила свій позитивний обов’язок ужити достатніх та ефективних заходів для збереження життя власних громадян.

Уряд свою позицію аргументував таким чином: ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає від держави створення ефективного механізму захисту через якісне адміністративне та кримінальне законодавство. Апеляційний суд установив, що під час видачі ліцензії інспектор не знайшов підстав для відмови, він також не міг припустити стрілянину в коледжі.

Стосовно відео представники країни стверджували, що його зміст дійсно був таким, що порушив порядок володіння зброєю. Через те діяння хлопця й викликали на допит, після закінчення якого в детектива не було підстав припускати, що ця особа має намір влаштувати стрілянину.

Аргументи щодо подібного випадку в сусідньому місті апеляційна інстанція визнала абстрактними.

Могли та не захотіли

ЄСПЛ нагадав державі, що норми конвенції мають тлумачитися та застосовуватися так, щоб зробити гарантії практичними й ефективними. У контексті §1 ст.2 держава зобов’язується не тільки утримуватися від умисного та незаконного позбавлення життя, а й уживати достатньо заходів для захисту осіб, які перебувають під її юрисдикцією. Подібні зобов’язання вимагають створити дієвий механізм превентивних заходів для збереження життя. Саме відсутність дієвих запобіжників говорить про порушення державою свого позитивного обов’язку.

У межах справи «Kotilainen and others v. Finland» Суд відзначив, що скарга заявників стосувалася того факту, що нападнику було дозволено володіти вогнепальною зброєю, попри купу сумнівних факторів. Прикметно, що зброя не була вилучена до нападу, хоча поліцейські могли це зробити, тобто створити превентивний механізм.

З огляду на високий рівень небезпеки, який несе вогнепальна зброя для суспільства, держава дійсно не могла передбачити реального ризику для життя загиблих. Утім, належна реакція у вигляді вилучення зброї й була б тим превентивним механізмом, який дозволив би уникнути відповідальності та захистити життя.

Проте, маючи тривожну, на думку Євросуду, інформацію, правоохоронці все ж нею знехтували. Тож у рішенні від 17.09.2020 ЄСПЛ зазначив, що навіть безпідставне вилучення зброї за умов існування найменших ризиків не порушило б конкуруючих прав.

Таким чином, у Страсбурзі дійшли висновку, що органи влади не виконали покладеного на них обов’язку. З огляду на порушення ст.2 конвенції головній заявниці — Елмері Котілайнен — держава буде змушена виплатити €31,5 тис. як компенсацію за моральну шкоду. Інші заявники отримають по €30 тис.