Про припинення зобов’язання

Правила ст.559 Цивільного кодексу щодо умов припинення поруки не можуть бути застосовані до правовідносин іпотеки. Зокрема, і в частині її припинення в разі зміни зобов’язання без згоди поручителя.

На це звернув увагу Касаційний цивільний суд у справі №552/3757/15-ц. У ній особа звернулась із зустрічним позовом проти ПАТ «Укрсиббанк», в якому просила визнати іпотечні договори припиненими. Адже позичальник продовжив дію кредитного договору, але не виконав вимоги щодо забезпечення укладання додаткових угод до договорів іпотеки.

Суди попередніх інстанції задовольнили зустрічний позов, застосувавши ст.559 ЦК в поєднанні з положеннями ч.1 ст.583 ЦК про те, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Однак КЦС нагадав постанову Верховного Суду України від 16.10.2012 у справі №3-43гс12, в якій наголошено, що підстави припинення іпотеки безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону. Тож суд не може вдаватися до аналогії закону й застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов’язання незалежно від ступеня їх подібності в суті відносин чи найменуванні сторін.

Підстави для припинення іпотеки передбачені в ст.17 закону «Про іпотеку», згідно з ч.1 якої вона припиняється в разі припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Таких підстав у цій справі суди не встановили.