Доставлення до лікарняного закладу саме по собі не свідчить про відсутність умислу на позбавлення життя потерпілого. Такий висновок зробив ВС в постанові №642/7625/14-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
16 червня 2020 року м.Київ №642/7625/14-к
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — ШЕВЧЕНКО Т.В.,
суддів: ГРИГОР’ЄВОЇ І.В., СТОРОЖЕНКА С.О. —
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги прокурора та потерпілої Особи 1 на вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 22.06.2018 та ухвалу Харківського апеляційного суду від 29.11.2018 в кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013220480006960, щодо Особи 2, Інформація 1, уродженця м.Вовчанська Харківської області, який проживає за Адресою 1, виправданого у зв’язку з недоведеністю його вини в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.146 Кримінального кодексу, та засудженого за ч.2 ст.121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Ленінського райсуду від 22.06.2018 Особу 2:
засуджено за ч.2 ст.121 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 8 років;
визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні в своєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.146 КК, та виправдано у зв’язку з недоведеністю його вини.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК у строк відбуття покарання Особи 2 зараховано строк його попереднього ув’язнення з 7.03.2014 до 20.06.2017 з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, а з 21.06.2017 — з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі.
Стягнуто з Особи 2 8542,33 грн. процесуальних витрат, вирішено долю речових доказів.
ХАС ухвалою від 29.11.2018 залишив вирок суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч.5 ст.72 КК апеляційний суд зарахував Особі 2 у строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення з 7.03.2014 до 29.11.2018 з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі та звільнив його з-під варти в залі суду за відбуттям призначеного покарання.
Особу 2 засуджено за те, що він 26.12.2013, близько 23:00, зустрів на Привокзальній площі в Харкові Особу 3, який запропонував поїхати до нього, щоб повернути грошовий борг. Вони разом з Особою 4 та Особою 5 на автомобілі Lexus LX-570 поїхали в напрямку просп. Гагаріна в Харкові, де Особа 2 і Особа 3 вийшли з автомобіля неподалік гаражів між будинками й між ними виникла сварка, під час якої Особа 3 намагався вдарити Особу 2 ножем, однак останній вибив ніж з його рук і з метою заподіяння Особі 3 тілесних ушкоджень завдав йому ударів знайденою на місці палицею, руками та ногами по різним частинам тіла, заподіявши численних тілесних ушкоджень, що потягли за собою смерть потерпілого. Причиною смерті Особи 3 став шок, який розвинувся внаслідок поєднаної травми тіла (множинні дифузні крововиливи у м’які тканини з розчавленням м’яких тканин, підшкірно-жирової клітковини з утворенням «кишень», численні переломи кісток).
Після цього Особа 2 залишив Особу 3 й поїхав з місця події разом з іншими особами, але пізніше через наполягання Особи 6 усі повернулися, забрали побитого потерпілого та з метою надання йому медичної допомоги відвезли до приймального відділення КЗОЗ «ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова» у пров. Балакірєва, 3-А в Харкові, де лікарями в подальшому була констатована смерть Особи 3.
Органом досудового розслідування Особа 2 обвинувачувався в тому, що він 26.12.2013, близько 23:00, перебуваючи на Привокзальній площі в Харкові, за попередньою змовою з Особою 6 і Особою 4, діючи з метою викрадення потерпілого Особи 3 з корисливого мотиву, подавили його волю до опору, завдали не менше двох ударів руками в ділянку тулуба та насильно посадили в автомобіль Lexus LX-570 під керуванням Особи 6, після чого відвезли в не встановлене досудовим слідством місце, де незаконно утримували.
У період часу з 23:00 26 грудня до 1:00 Інформація 2 після викрадення Особи 3 з корисливих мотивів Особа 2, Особа 6 та Особа 4, керуючись злочинним умислом групи, спрямованим на отримання коштів, усвідомлюючи реальну можливість настання смерті Особи 3, спільними діями заподіяли йому не менш як 80 тілесних ушкоджень, що перебувають у причинному зв’язку зі смертю потерпілого. Діючи з метою уникнення відповідальності за скоєні злочини, Інформація 2, близько 1:00, Особа 2, Особа 6 та Особа 4 на вищевказаному автомобілі доставили тіло Особи 3 без ознак життя до приймального відділення КЗОЗ «ХМКЛШНМД ім. проф. О.І.Мещанінова» у пров. Балакірєва, 3-А в Харкові.
Органом досудового розслідування дії Особи 2 були кваліфіковані за пп.3, 4, 6, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.146 КК.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах прокурор і потерпіла Особа 1 ставлять вимогу про скасування судових рішень щодо Особи 2 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Посилаються на порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що потягло за собою безпідставне виправдання Особи 2 за ч.3 ст.146 КК, а також необґрунтовану перекваліфікацію його дій з пп.3, 4, 6, 12 ч.2 ст.115 КК на ч.2 ст.121 КК. Уважають, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні, не навів переконливих мотивів, на підставі яких відкинув докази обвинувачення та надав перевагу одним доказам перед іншими. Зазначають, що суд апеляційної інстанції не проаналізував доводів, наведених в їхніх апеляційних скаргах, та необґрунтовано залишив без зміни вирок суду першої інстанції.
Крім того, прокурор указує на те, що неправильна кримінально-правова оцінка дій засудженого вплинула на призначення йому несправедливого покарання через м’якість. Уважає, що з’явлення із зізнанням безпідставно визнано судом обставиною, що пом’якшує покарання Особи 2.
Потерпіла також посилається на те, що кримінальне провадження було розглянуто судом першої інстанції з порушенням правила підсудності, звертає увагу на відсутність у справі звукозапису судового засідання від 15.03.2018. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, визнавши доцільним повторне дослідження одних доказів, дослідив інші та не обґрунтував свого рішення належним чином.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні представник потерпілої вважала, що касаційні скарги потерпілої та прокурора підлягають задоволенню, прокурор частково підтримав касаційну скаргу та вважав за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу потерпілої та скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, захисник заперечував проти задоволення касаційних скарг <…>.
Мотиви Суду
Згідно з обвинувальним актом Особі 2 було пред’явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.146 КК та пп.3, 6, 12 ч.2 ст.115 КК. Органом досудового розслідування він обвинувачувався у викраденні людини, що спричинило тяжкі наслідки, та в умисному заподіянні смерті викраденій людині, які було вчинено з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб.
Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виправдати Особу 2 за ч.3 ст.146 КК у зв’язку з недоведеністю його вини в скоєнні цього злочину, а також про необхідність перекваліфікувати його дії з пп.3, 6, 12 ч.2 ст.115 на ч.2 ст.121 КК. Із висновками місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції.
Виправдовуючи Особу 2 у викраденні людини, суд указав на недоведеність скоєння ним цього злочину на підставі того, що сам Особа 2 своєї вини не визнав, а показання свідка сторони обвинувачення Особи 9 мають бути оцінені критично. Зокрема, суд сказав, що показання останнього про те, що, перебуваючи в районі залізничного вокзалу 26.12.2013 він чув, як особі, яку він сприймав як Особу 3, було завдано двох ударів по тілу, повною мірою не узгоджуються з іншими доказами, зокрема, через те, що цей свідок упевнено не вказав на Особу 2 як на особу, яку міг бачити під час події, а свідок Особа 10 показав, що цього дня не спостерігав будь-яких насильницьких дій біля автомобіля «Лексус», які б указували на примусове утримання особи.
Разом з тим судом не було дано оцінки показанням свідка Особи 9 про те, що він бачив, як двоє чоловіків викрутили руки потерпілому та силоміць заштовхали його до автомобіля «Лексус» і поїхали, у зв’язку з чим пасажири його автомобіля служби таксі повідомили по телефону правоохоронним органам про викрадення людини. Судом такі показання свідка не спростовані, і вони не були оцінені в сукупності та взаємозв’язку з іншими доказами, зокрема з аудіозаписом повідомлення Особи 10 до служби «102», який міститься на оптичному диску, та показаннями самого Особи 2, який не заперечував того, що з вокзалу Особа 3 поїхав у автомобілі, в якому перебували він, Особа 6 і Особа 11, а також що метою цієї поїздки було отримання боргу від потерпілого.
Даючи критичну оцінку показанням свідка Особи 9 в цілому, суд звернув увагу лише на те, що він не впізнав осіб, причетних до злочинних дій щодо потерпілого. Водночас не дав належної оцінки його показанням у тій частині, що він бачив, як ці особи завдали потерпілому ударів та насильно заштовхали його в автомобіль. Що стосується показань свідка Особи 12 про те, що він особисто не був очевидцем викрадення людини, то вони не спростовують показань свідка Особи 9.
Аргументуючи свої висновки про необхідність перекваліфікації злочинних дій Особи 2 з пп.3, 6, 12 ч.2 ст.115 на ч.2 ст.121 КК, суд послався на те, що доказами в кримінальному провадженні не доведено наявності в засудженого умислу на вбивство потерпілого Особи 3. Зазначив, що поведінка Особи 2 під час заподіяння шкоди здоров’ю та після цього, зокрема доставлення потерпілого до лікарняного закладу, свідчать про відсутність у нього умислу на позбавлення життя потерпілого.
На переконання суду касаційної інстанції, такі висновки місцевого суду є непереконливими, оскільки зроблені без урахування обставин злочину. Зокрема, судом не було взято до уваги великої кількості тілесних ушкоджень, виявлених в Особи 3, їх локалізації в ділянках розташування життєво важливих органів, механізму їх заподіяння, що викликає сумнів у відсутності в особи чи осіб, що їх спричинили, мети заподіяти смерть останньому. А саме на трупі Особи 3 було виявлено тілесні ушкодження, які були заподіяні прижиттєво, могли утворитись від щонайменше 80 ударів по різних частинах тіла, більшість із яких завдані зі значною силою та потягли утворення численних дифузних крововиливів у м’які тканини з розчавленням м’яких тканин, підшкірно-жирової клітковини з утворенням «кишень», численних переломів кісток у ділянках тулуба й голови, які у своїй сукупності становили небезпеку для життя потерпілого та згідно з висновком судово-медичних експертиз перебувають у прямому причинному зв’язку з його смертю.
При цьому з урахуванням кваліфікації дій Особи 2 органом досудового розслідування, у тому числі й за п.4 ч.2 ст.115 КК, суду належало з’ясувати та дати оцінку доказам для встановлення того, чи усвідомлював винний (чи винні), що злочинними діями потерпілому завдано особливих фізичних страждань (зокрема шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень).
Крім того, зі слів Особи 2 судом установлено, що після заподіяння Особі 3 зазначених тілесних ушкоджень він залишив безпорадного потерпілого на місці злочину, де останній був позбавлений можливості отримати будь-яку допомогу.
Як видно з показань свідків Особи 13 та Особи 14, на момент доставлення Особи 3 до лікарні він уже не виявляв ознак життя. На думку колегії суду, наведені обставини вказують на безпідставність висновку суду про те, що факт доставлення потерпілого до лікувального закладу свідчить про відсутність умислу на позбавлення останнього життя.
Таким чином, висновки суду про необхідність кваліфікувати дії Особи 2 за ч.2 ст.121 КК, а також виправдати його за ч.3 ст.146 КК є передчасні та зроблені за відсутності належної оцінки зібраних доказів та без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття правильного рішення в кримінальному провадженні.
На підставі наведеного судові рішення щодо Особи 2 не відповідають вимогам закону, оскільки постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, а тому на підставі ч.1 ст.438 КПК вони підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. Під час нового розгляду суду необхідно розглянути кримінальне провадження з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, зокрема ст.384 КПК, повно та всебічно дослідити всі обставини кримінального провадження, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку, дати правильну юридичну оцінку злочинним діям Особи 2 та ухвалити законне, обґрунтоване й мотивоване рішення.
Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС
УХВАЛИВ:
Касаційні скарги прокурора та потерпілої Особи 1 задовольнити.
Вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 22.06.2018 та ухвалу Харківського апеляційного суду від 29.11.2018 щодо Особи 2 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Матеріали за темою
Спрощено доступ до бази правових позицій ВС
01.11.2023
У голови ККС з’явився заступник
26.09.2023
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!