ЄСПЛ вимагає, щоб процедура перевірки небезпідставної заяви про провокацію була змагальною, ретельною, вичерпною та остаточною. Тягар доведення відсутності підбурення покладається на обвинувачення, за умови, що заяви відповідача не є абсолютно неймовірними.
Про це повідомив суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Микола Мазур під час виступу на ІІ Міжнародному кримінально-правовому форумі 29 липня, повідомляє «Закон і Бізнес».
«Досить часто в практиці касаційного суду, особливо коли мова йде про справи щодо отримання неправомірної вигоди або збуту наркотичних засобів, трапляється така проблема, як провокація злочину», − зазначив М.Мазур.
Якщо йдеться про провокацію злочину, то, як правило, адвокати в своїх касаційних скаргах і виступах згадують рішення ЄСПЛ від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви», а прокурори – рішення від 20 лютого 2018 року у справі «Раманаускас проти Литви» (№ 2). ЄСПЛ розробив два критерії − матеріальний і процесуальний, щоб розрізняти провокацію, що порушує п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від допустимої поведінки при використанні законних таємних методів під час кримінальних проваджень. З погляду матеріального критерію необхідно визначити на основі наявного матеріалу, чи було б скоєно злочин без втручання органів влади, тобто чи було розслідування «пасивним».
Водночас, наголосив М.Мазур, важливим є і процесуальний критерій, який демонструє, як внутрішні суди розглядали заяву особи про підбурення, що є частиною процедури розгляду скарги про агента-провокатора. ЄСПЛ вимагає, щоб процедура перевірки небезпідставної заяви про провокацію була змагальною, ретельною, вичерпною та остаточною. ЄСПЛ також зазначив, що тягар доведення відсутності підбурення покладається на обвинувачення, за умови, що заяви відповідача не є абсолютно неймовірними.
«Ці критерії знайшли широке застосування в практиці ККС ВС. Наприклад, у постанові у справі № 686/9761/16-к ККС ВС залишив без зміни виправдувальний вирок щодо особи, яка обвинувачувалася, окрім іншого, за ч. 3 ст. 369 КК України в наданні неправомірної вигоди службовій особі, що займає відповідальне становище, а саме прокурору. Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки нижчих судів про недоведеність винуватості особи у зв’язку з наявністю ознак провокації злочину», − зауважив М.Мазур.
Суддя звернув увагу, що справа «Раманаускас проти Литви» (№ 2) продемонструвала, що не кожна заява сторони захисту про провокацію злочину означає порушення ст. 6 Конвенції та має закінчуватися виправдувальним вироком. У цій справі ЄСПЛ, оцінивши всі обставини, зробив висновок про те, що підбурення до вчинення правопорушення не було, і тому подальше використання доказів, отриманих в ході кримінального провадження проти заявника, є такими, що не порушують положення п. 1 ст. 6 Конвенції.
Так само нерідко Верховний Суд відмовляє в задоволенні відповідних касаційних скарг сторони захисту, з’ясувавши, що суди нижчих інстанцій відхилили доводи сторони захисту щодо провокації злочину після їх ретельної перевірки з наведенням відповідних переконливих мотивів у судовому рішенні.
Матеріали за темою
Спрощено доступ до бази правових позицій ВС
01.11.2023
У голови ККС з’явився заступник
26.09.2023
Коментарі
Второй проблемой (но не по значимости), является дальнейшее использование доказательств, полученных в результате следственных действий, на основании провокации. И действительно, к примеру, в ходе обыс…
Безусловно, изложенная позиция обоснована и особенно хорошо применима к украинской реальности. К сожалению, все еще остается проблемой способность обвиняемого распознать провокацию и, главным образом,…