Звинувачується карантин

Орган виконавчої влади не вправі обмежувати конституційні права та свободи. Навіть заради такої благородної мети, як здоров’я населення. Так уважають у Верховному Суді. Існує велика ймовірність, що із цим погодяться й «конституційники».

Сьогодні Велика палата Конституційного Суду розпочала слухання подання ВС, який наголошує на невідповідності Основному Законові окремих положень постанови Кабінету Міністрів щодо встановлення карантину. Адже, як відомо, у такий спосіб Уряд обмежив цілу низку прав і свобод, заборонивши проведення масових заходів, роботу закладів торгівлі та громадського харчування, транспортні перевезення й навіть планову госпіталізацію.

Усе це, на думку Пленуму ВС, не узгоджується з приписами низки статей Конституції. Адже ні воєнного, ні надзвичайного стану в країні не було введено, а обмеження певних прав можуть установлюватися виключно законами, а не актами Кабміну.

До того ж бовкнув зайвого головний санітарний лікар Віктор Ляшко, коли зізнався, що парки закривали не через загрозу зараження, а для психологічного ефекту. Так само й транспорт зупинили, аби громадяни не вештались абиде. До речі, в європейських містах навіть із більш загрозливими показниками смертності метро не припиняло працювати.

Нарікають у ВС і на непропорційне обмеження рівня матеріального забезпечення працівників бюджетних установ, включно з прокурорами та суддями. Адже, як усі вже побачили, гарантії незалежності суддів прямо залежать від рівня матеріального забезпечення. Натомість у випадку зі встановленням максимального розміру оплати праці парламент, по суті, делегував Уряд право визначати період дії таких обмежень.

Водночас законодавча невизначеність зі скасуванням таких обмежень порушує принцип верховенства права. Урешті-решт можна залишити, наприклад, обов’язок носити маски в громадських місцях і вважати це продовженням дії карантину. Адже жодних критеріїв, коли він має втратити силу, на законодавчому рівні не визначено.

Отже, на терезах конституційної Феміди, з одного боку, опинилися права та свободи громадян, а з другого — державний бюджет. Адже в разі визнання неконституційними спірних положень у всіх, хто втратив доходи, з’явиться теоретичне право вимагати відшкодування.

А головне — доведеться виплачувати всі належні суми як держслужбовцям, так і суддям, незалежно від кольору мантій останніх. Це неабияк розбалансує видаткову частину державного бюджету. Але навряд чи на такий аспект зважатимуть у КС.