Боржник не несе відповідальності за умисне невиконання судового рішення, оскільки обов’язок щодо стягнення покладений на інших осіб. Такий висновок зробив ВС в постанові №659/1012/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
12 лютого 2020 року м.Київ №659/1012/18
Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого АНІСІМОВА Г.М.,
суддів БУЛЕЙКО О.Л., ІВАНЕНКА І.В. —
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, унесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017230210000297, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, яка проживає за Адресою 1, раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 Кримінального кодексу, за касаційною скаргою захисника Пестрецової Р.Г. в інтересах засудженої Особи 1 на вирок Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 7.02.2019 та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 16.05.2019.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Нижньосірогозького райсуду від 7.02.2019 Особу 1 визнано винуватою в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 2 роки. На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
За вироком суду Особа 1, достовірно знаючи про рішення Нижньосірогозького райсуду від 29.09.2015 у справі №659/630/15-ц та маючи реальну можливість його виконати, у період з 8.10.2016 до 21.06.2018 не здійснила жодної оплати на рахунок ТОВ «ОТП Факторинг Україна», чим умисно не виконала рішення, що набрало законної сили.
Ухвалою ХАС від 16.05.2019 вищевказаний вирок залишено без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи особи, що подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Пестрецова Р.Г. ставить вимогу про скасування вироку Нижньосірогозького райсуду від 7.02.2019 й ухвали ХАС від 16.05.2019 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Захисник вказує на відсутність у діях Особи 1 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК. На думку захисника, рішення суду, змістом якого було б зобов’язано Особу 1 учинити певні дії щодо погашення боргу, не ухвалено. Зазначає про недопустимість таких доказів, як договір факторингу №21/07/14 разом із додатками, договори з ФОП Особою 1, накладні та платіжні доручення. Зауважує, що суд першої інстанції не перевірив, чи мала Особа 1 реальну можливість виконати рішення суду. Стверджує, що суд апеляційної інстанції доводів, викладених в апеляційній скарзі, належним чином не проаналізував і не перевірив усупереч вимогам ст.419 Кримінального процесуального кодексу. Уважає, що рішення судів першої та другої інстанцій постановлені з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне й обґрунтоване рішення, що призвело до неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник висловила доводи на підтримання касаційної скарги та просила її задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Розгляд кримінальних проваджень має здійснюватись із суворим додержанням закріпленого в ст.62 Конституції принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою в скоєнні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законом, і встановлено обвинувальним вироком. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь <…>.
У разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку наводяться, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини й мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин (ч.3 ст.374 КПК).
Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає в зіставленні ознак установленого судом діяння та ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність. За своєю суттю та змістом, кваліфікація злочинів є встановленням на підставі доказаного кримінальними процесуальними засобами факту вчинення особою (суб’єктом злочину) конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності та його наслідків, точної відповідності ознак учиненого діяння ознакам складу злочину, передбаченого кримінально-правовими нормами в статтях КК. Склад злочину є системою необхідних і достатніх юридичних ознак, відсутність хоча б однієї з яких виключає кримінальну відповідальність особи за відсутності підстави для такої.
Особу 1 визнано винною в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК, тобто в умисному невиконанні рішення Нижньосірогозького райсуду від 29.09.2015 у цивільній справі №659/630/15-ц за наявності реальної можливості його виконати в період з 8.10.2016 до 21.06.2018. При цьому суд першої інстанції визнав доведеним, що Особа 1 у зазначений період, достовірно знаючи про вищевказане судове рішення, умисно не виконала його. Обвинувачення щодо перешкоджання виконанню цього рішення Особою 1 стороною обвинувачення не висувалось.
Кримінальна відповідальність за ч.1 ст.382 КК настає за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч.1 ст.382 КК, може бути скоєний як у формі невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню. Використання законодавцем у диспозиції ч.1 ст.382 КК словосполучень «невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду» та «перешкоджання їх виконанню» вказує на необхідність у кожному конкретному випадку звертатися як до тексту самого судового рішення, так і до норм законодавства, які визначають порядок виконання вироків, рішень, ухвал і постанов суду.
Обов’язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення в ньому вимоги зобов’язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов’язаного суб’єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов’язок про виконання рішення суду.
Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятись у бездіяльності зобов’язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені в самому судовому рішенні. За умови, що невиконання судового рішення виявляється в формі бездіяльності, для притягнення особи до кримінальної відповідальності обов’язковим є з’ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.
У ст.92 КПК обов’язок доказування обставин, передбачених ст.91 цього кодексу, за винятком випадків, зазначених у ч.2 цієї статті, покладено на слідчого, прокурора та в установлених цим кодексом випадках — на потерпілого. Тобто саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини дії Особи 1 за ч.1 ст.382 КК, з урахуванням того, що відсутні підстави для притягнення її до кримінальної відповідальності за цей злочин, кваліфіковано з порушенням норм закону про кримінальну відповідальність.
Даючи юридичну оцінку діям Особи 1 та викладаючи у вироку мотиви щодо її винуватості в інкримінованому злочині, суд мав виходити зі змісту судового рішення, умисне невиконання якого ставилось обвинуваченій за провину, та дати обґрунтовану відповідь на питання: яка саме вимога (зобов’язального чи заборонного характеру) міститься в цьому рішенні, чи адресована вона саме Особі 1 як зобов’язаному суб’єкту, чи належить виконання рішення до обов’язку обвинуваченої як боржника в зобов’язанні, яке добровільно не виконане, що й зумовило звернення кредитора з відповідним позовом до суду, чи наявні в її діях ознаки невиконання рішення з огляду на визначений судом або встановлений законом спосіб виконання судового припису. Якщо відповідь на зазначені питання стверджувальна, суд мав установити й обґрунтувати відповідно до вимог закону реальну можливість Особи 1 виконати покладений на неї судом обов’язок.
Суд зазначених вимог закону не врахував, а тому з вироком, згідно з яким Особу 1 було визнано винною в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК, колегія суддів не погоджується.
Так, за рішенням від 29.09.2015 Нижньосірогозький райсуд вирішив стягнути з Особи 1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість у сумі 15930,52 грн. за договором про надання споживчого кредиту від 6.03.2013, що виникла станом на 31.03.2015, заборгованість 22650,30 грн. за договором про надання споживчого кредиту від 17.04.2013, а також 385,80 грн. у рахунок відшкодування понесених товариством судових витрат. Зі змісту цього рішення не вбачається, що обов’язок щодо стягнення заборгованості за договорами споживчого кредиту було покладено саме на Особу 1.
Натомість на виконання зазначеного рішення суду в цивільній справі кредитор отримав виконавчий лист від 17.11.2015 №659/630/15-ц, на підставі якого здійснювалося провадження щодо примусового стягнення органом державної виконавчої служби з боржника Особи 1. Строк державним виконавцем надавався Особі 1 на добровільне виконання саме виконавчого документа, а не рішення суду.
Постановою від 14.12.2015 на підставі заяви кредитора про примусове стягнення з Особи 1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за цим виконавчим листом відкрите виконавче провадження ВП №49602104, боржнику дано право у строк до 21.12.2015 самостійно виконати виконавчий документ. При цьому 5.07.2016 за викликом держвиконавця з’явилася боржник Особа 1 та повідомила, що є фізичною особою — підприємцем, отримує дохід та не відмовляється від сплати боргу.
Як на доказ винуватості Особи 1 суд послався на постанову від 8.08.2016 держвиконавця Нижньосірогозького районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Херсонській області про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою ухвалено звернути стягнення на дохід від підприємницької діяльності Особи 1 та зобов’язано її проводити самостійне примусове утримання доходу від підприємницької діяльності в розмірі 20% із такого доходу та кожні 6 місяців надсилати держвиконавцю звіт про здійснені відрахування.
7.10.2016 Особа 1 у рахунок відшкодування боргу добровільно сплатила 1682,63 грн. Інші виплати Особа 1 не проводила.
Відповідно до листа від 24.04.2018 начальника Нижньосірогозького РВ ДВС ГТУЮ в Херсонській області на примусовому виконанні цього підрозділу перебуває виконавче провадження ВП №49602104 щодо виконання виконавчого листа №659/630/15-ц, виданого Нижньосірогозьким райсудом 17.11.2015.
Згідно зі ст.1 закону «Про виконавче провадження» від 21.04.99 №606-XIV (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені цим законом.
5.10.2016 набув чинності закон «Про виконавче провадження» від 2.06.2016 №1404-VIII, у ст.10 якого визначено перелік заходів примусового виконання рішень, серед яких і звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб, або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника й передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов’язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру.
З матеріалів кримінального провадження не вбачається, що органами досудового розслідування надано суду докази того, що державний виконавець уживав будь-яких із визначених цим законом заходів, крім звернення стягнення на дохід боржника на підставі й у спосіб, визначені в постанові від 8.08.2016.
За встановлених судом фактичних обставин висновок про наявність в Особи 1 обов’язку виконати зазначене судове рішення, на якому ґрунтуються умовиводи про наявність в її діях ознак складу злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК, є безпідставними.
Оскільки обов’язок виконання рішення Нижньосірогозького райсуду від 29.09.2015 у цивільній справі №659/630/15-ц відповідно до способу виконання, визначеному в ньому, та згідно із законами «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», «Про виконавче провадження» покладено на спеціально створені в Україні органи ДВС (приватних виконавців), притягнення Особи 1 до кримінальної відповідальності за умисне невиконання цього рішення за ч.1 ст.382 КК і, відповідно, за невиконання обов’язку, покладеного на інших спеціально уповноважених осіб, колегія суддів уважає безпідставним.
Умовами кримінальної відповідальності за будь-яку суспільно-небезпечну поведінку, зокрема й невиконання судового рішення за ч.1 ст.382 КК, є встановлена й доведена наявність в особи обов’язку вчинити певні дії (виконати рішення), а також реальна можливість виконати покладений на неї обов’язок. Установлення підстави кримінальної відповідальності за умисне невиконання судового рішення обов’язково передбачає з’ясування питання про наявність реальної можливості його виконати. Проте в разі встановлення відсутності самого обов’язку вчиняти певні дії (утримуватись від їх вчинення) питання про наявність реальної можливості їх учинити вирішувати немає сенсу, оскільки дослідження такої можливості в цьому разі перебуває поза межами доказування в кримінальному провадженні.
Тому доводи в касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції не перевірив аргументів сторони захисту про неможливість виконати рішення суду з огляду на матеріальний стан Особи 1 та фактично отримані доходи, а також про те, що апеляційний суд не усунув зазначених порушень, у цьому кримінальному провадженні не містять підстав для встановлення істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки такі порушення в даному кримінальному провадженні не мають вирішального значення для обґрунтування висновку про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації дій Особи 1 за ч.1 ст.382 КК. Оскільки обов’язку вчиняти дії щодо виконання судового рішення на неї не було покладено, з’ясовувати наступну умову притягнення до кримінальної відповідальності за бездіяльність — наявність реальної можливості виконати покладений обов’язок — є алогічним та юридично нікчемним із точки зору встановлення наявності (а в цьому разі відсутності) підстави для кримінальної відповідальності.
Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дав неналежну кримінально-правову оцінку фактичним обставинам, установленим і доказаним у цьому кримінальному провадженні, а тому його висновок про винуватість Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК, є необґрунтованим і неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Указані порушення не було усунуто й апеляційним судом, який, усупереч вимогам ст.419 КПК, повною мірою не перевірив доводів апеляційної скарги захисника Пестрецової Р.Г., при цьому в ухвалі не дав на них вичерпної відповіді та не навів підстав, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
Тому вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо Особи 1 підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність — кваліфікації її дій за ч.1 ст.382 КК, а кримінальне провадження відповідно до п.2 ч.1 ст.284 КПК підлягає закриттю у зв’язку з відсутністю в діянні складу злочину.
У касаційній скарзі захисник Пестрецова Р.Г. ставить вимогу про скасування вироку Нижньосірогозького райсуду від 7.02.2019 та ухвали ХАС від 16.05.2019 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Однак відповідно до ст.440 КПК суд касаційної інстанції, установивши обставини, передбачені ст.284 цього кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу й закриває кримінальне провадження.
У п.2 ч.1 ст.284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга захисника Пестрецової Р.Г. підлягає частковому задоволенню, а кримінальне провадження щодо Особи 1 — закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК.
Керуючись стст.284, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника Пестрецової Р.Г. на вирок Нижньосірогозького райсуду від 7.02.2019 та ухвалу ХАС від 16.05.2019 задовольнити частково.
Вирок Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 7.02.2019 та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 16.05.2019 щодо Особи 1 скасувати.
Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12017230210000297, за обвинуваченням Особи 1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК, закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!