Ганна Гаро

Міжнародне викрадення дітей: в умовах карантину завдання із захисту прав ускладнюється

2020 рік оголошено роком чергової світової пандемії, фінансової кризи, самоізоляції та свідомого відношення до життя. Кордони між державами закриваються, вводиться карантин, поширюється паніка, люди залишаються вдома. Проте ізоляція країн - міра тимчасова. Сімейні спори не вщухають, а міжнародні сімейні спори тим більше, бо тепер так просто вже не приїдеш до країни, куди вивезли твою дитину.

Головне у міжнародних спорах про викрадення дітей – це час, діяти потрібно негайно. Якщо пропустиш річний строк на подачу згідно визначеної процедури заяву, суд має законні підстави для відмови у задоволенні вимоги про повернення дитини. Чому? Бо дитина вже призвичаїлася у новому середовищі і повернення її в країну попереднього проживання буде протирічити її найкращим інтересам. Плюс це пряма норма  - виняток для відмови у позові по Гаазькій конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.

Дана категорія справ стосується як захисту прав одного з батьків, який хоче повернути викрадену дитину (дітей) до України з території іноземної держави, так і захисту прав одного з батьків-іноземця, який хоче повернути дитину з України до країни її (їх) проживання, або ж захисту прав того з батьків, який хоче, щоб дитина залишилася в Україні. Це три типи клієнтів сімейного адвоката, який спеціалізується на спорах про міжнародне викрадення дітей. Стратегія та тактика захисту буде кардинально різною.

Що ми чуємо, якщо це один з батьків, який хоче повернути дитину (дітей) до України з території іноземної держави:

- друга сторона без мого спеціального або на підставі підробленого або вже «простроченого» нотаріального дозволу вивезла дітей за кордон та не повернула;

- я не знаю/знаю, де вона перебуває;

- цим порушене моє право на контакт з дітьми, право дітей на отримання освіти рідною мовою; в цілому гарантовану мені рівність здійснення батьківських прав та обов’язків;

- це кримінальне правопорушення і я хочу покарати.

Друга сторона, заперечуючи, зазвичай озвучує наступне:

- це в інтересах дітей, тут вони здорові, навчаються та в них є майбутнє;

- вони тебе бояться та не бажають бачитися з тобою.

Що нам кажуть, якщо один з батьків-іноземець, який хоче повернути дитину (дітей) з України до країни її (їх) проживання:

ми познайомилися в соціальних мережах, зустрілися, я запросив погостювати, закохався, потім вона запросила мене в гості, ми були такі щасливі, що  вирішили одружитися, весілля влаштували у центрі «Готово» в Києві, медовий місяць провели у Тайланді/США, жити вирішили у моїй країні;

через два (чотири) роки вона втекла разом з дитиною (дітьми), я отримав рішення суду моєї країни про незаконність цих дій та про повну опіку, бо я батько, а дитина (діти) – громадяни моєї країни, її (їх) майбутнє точно не в Україні – країні третього світу.

Друга сторона, заперечуючи, зазвичай озвучує наступне:

він тиран та деспот, змушував мене виходити на роботу, але достойну роботу мені як не громадянці не дають;

я не можу нагодувати дитину (дітей) нормальною їжею, до якої ми звикли в Україні, а він не вміє доглядати за дитиною (дітьми);

він вживає наркотики та веде аморальний спосіб життя, я його боюся;

я чужа в його світі, навколо завжди незнайомі люди, його друзі мене не розуміють, я не можу емоційно донести на його мові свої бажання та страждання, ми з різних планет.

Що каже один із батьків, який хоче, щоб дитина (діти) залишилися в Україні:

ми з дитиною потрібні були лише для отримання соціальних виплат;

він хотів дитину від білої жінки, я йому як дружина не потрібна;

він гомосексуаліст і хоче зі своїм другом виховувати мою дитину;

він тиранить дитину (дітей), заставляє їсти та жити в режимі, гіршому за казарму, в мене почався нервовий тік.

Ну і так далі… Голова іде обертом від того, що чуєш. Хто з них правий? Чи треба це визначати адвокату? Ми звикли вірити нашому клієнту, проте як показує досвід – правда десь посередині, бо обидві сторони за озвученими правовими позиціями мають свої страхи, інтереси та потреби, які захищають. Обидві сторони хочуть бути батьками для своєї дитини та брати участь у її вихованні.

Тож, головне у цій категорії справ – захищаючи права клієнта, розробляти стратегію та відстоювати позицію з метою доведення найкращих інтересів дитини (дітей), які будуть визначатися судом за допомогою змагального судового процесу за участю адвокатів обох сторін.

А для цього потрібно розуміти, як кажуть, матчасть – положення чинного та міжнародного законодавства, які регулюють порядок та процедуру вирішення цієї категорії сімейних спорів. Це знання про:

- цивільно- та кримінально-правовий аспекти міжнародного викрадення дітей;

- місце у національній правовій системі України та тлумачення ВС України норм Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року;

- повноваження, документи, що регулюють діяльність та методи роботи Міністерства юстиції України як Центрального органу за Гаазькою конвенцією;

- процедуру подачі та розгляду заяв про сприяння поверненню дитини до України або до іноземної держави, поданих на підставі Гаазької конвенції;

- специфіку судового розгляду справ про міжнародне викрадення дітей, практику застосування судами України Гаазької конвенції;

- практику ЄСПЛ.

І звичайно, особливості виконання в Україні судових рішень, прийнятих на підставі Гаазької конвенції. Оскільки ці справи розглядаються роками і отримати рішення – це ще не перемога, примусове виконання рішення у справах щодо дітей є найскладнішою стадією. 

У зв’язку з непередбачуваністю та довготривалим періодом для реалізації захисту порушених прав, протягом якого тривало порушуються права дитини на гармонійний розвиток та щасливе дитинство за участю обох батьків, все більше звертається нами, сімейними адвокатами, увага сторін на відновлення та налагодження комунікації з другою стороною шляхом застосування процедури міжнародної транскордонної сімейної медіації як найефективнішого способу вирішення сімейного спору про міжнародне викрадення дитини (дітей).

Виграють від цього усі: сторони, адвокати сторін, державні органи залучених країн, і головне – дитина (діти). І таких спеціалістів все більше серед українських сімейних медіаторів та адвокатів. Більш того, навіть є проєкт Міністерства юстиції України щодо запровадження транскордонної сімейної медіації на законодавчому рівні. Проблема лише в головах наших клієнтів, які переконані, що тільки з судовим рішенням можна забрати дитину або відстояти свої права. А якщо рішення не на твою користь, а якщо сама дитина каже - не хочу жити з тобою і не поїду?

Наразі Комітет з сімейного права Національної асоціації адвокатів України готує відповідний методичний посібник для колег адвокатів – фахівців з сімейного права, в якому всі ці аспекти, проблематика, стратегія та тактика будуть детально висвітлені на благо підвищення кваліфікації у цій категорії сімейних спорів.

Закон і Бізнес