Не можна вважати належними доказами вчинення дисциплінарного проступку пояснення свідка й поліцейських, які не були опитані безпосередньо на засіданні КДКП. Такий висновок зробив ВС в постанові №9901/413/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Рішення
17 грудня 2019 року м.Київ №9901/413/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — судді МАРТИНЮК Н.М.,
суддів: ДАШУТІНА І.В., ЄРЕСЬКО Л.О., ЖУКА А.В., МЕЛЬНИК-ТОМЕНКО Ж.М. —
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Особи 1 до Третьої кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів про визнання протиправним і скасування рішення.
ВСТАНОВИВ:
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
До Верховного Суду як суду першої інстанції 5 серпня 2019 року надійшов адміністративний позов Особи 1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, в якому позивач просить визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 12 червня 2019 року №175дп-19 про притягнення прокурора Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області Особи 1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
На переконання позивача, рішення КДКП від 12 червня 2019 року №175дп-19 є незаконним, необґрунтованим і прийняте з грубим порушенням його прав, передбачених статтями 45, 47 Закону України «Про прокуратуру».
Зокрема, Особа 1 вказує, що рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності прийнято лише на припущеннях, оскільки будь-які докази вчинення ним дисциплінарного поступку в матеріалах дисциплінарного провадження відсутні, яке, в свою чергу, ґрунтувалось на складеному працівниками поліції протоколі про вчинення ним правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також позивач обґрунтовує позов тим, що рішення КДКП від 12 червня 2019 року прийнято відповідачем упереджено, на підставі неперевіреної і недостовірної інформації. Звертає увагу, що в рішенні Комісії зазначається, що встановлені під час перевірки відомості щодо дій прокурора Особи 1 підтверджуються: висновком і матеріалами службового розслідування, затвердженого прокурором Херсонської області Тригубенком В.М. від 7 грудня 2018 року; відеофайлами з нагрудних відеокамер працівників поліції; характеристикою на прокурора Особу 1, наданої виконувачем обов’язків прокурора Харківської області Циганенком С.; постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 січня 2019 року. Однак, позивач не погоджується, що вказані матеріали є відповідними доказами щодо вчинення ним дисциплінарного проступку.
Крім того, у позовній заяві Особа 1 вказує на відсутність дисциплінарного проступку. Обґрунтовує це тим, що дисциплінарному проступку притаманна визначена єдність об’єктивних і суб’єктивних ознак, сукупність яких називається складом правопорушення. Позивач зазначає, що в рішенні Комісія вказує, що відмова прокурора Особи 1 від проходження огляду на стан сп’яніння є діями, що шкодять як репутації прокурора Особи 1 так і авторитету органів прокуратури і можуть викликати негативний суспільний резонанс, а тому їх вчинення є грубим порушенням правил прокурорської етики. Однак, постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 січня 2019 року провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно нього за частиною першою статті 130 КпАП закрито у зв’язку з відсутністю у діях Особи 1 складу адміністративного правопорушення. Крім того, судом встановлено, що позивач не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння, а працівниками поліції недотримано процедури перевірки такого стану. Тому позивач вважає, що оскільки судом не встановлено факту вчинення ним адміністративного правопорушення, який міг би свідчити про наявність в його діях дисциплінарного проступку, то і немає підстав для накладення на нього дисциплінарного стягнення.
Позивач наголошує, що в Україні діє презумпція невинуватості, тож накладення дисциплінарного стягнення у випадку, коли суд не визнав його винним, є порушенням цього принципу.
Також позивач зазначає, що працівниками поліції не було надано йому спеціального пристрою для проходження огляду на стан сп’яніння, не надавалось направлення на огляд до медичного закладу з метою виявлення стану сп’яніння, що свідчить про недотримання поліцейськими процедури перевірки такого стану.
Позивач вважає, що він не порушував Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів і в його діях відсутній склад дисциплінарного проступку, а рішення КДКП про накладення на нього дисциплінарного стягнення прийнято на припущеннях за відсутності належних доказів.
Ухвалою Верховного Суду від 2 вересня 2019 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін на 25 вересня 2019 року.
Від КДКП 16 вересня 2019 року надійшли до суду копії матеріалів дисциплінарного провадження №11/2/4-2091дс-349дп-18 і витяг з протоколу №29 та запис засідань відповідача, на якому розглядався висновок, складений за результатами перевірки дисциплінарної скарги.
Також до Верховного Суду 18 вересня 2019 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає законним прийняте ним рішення від 12 червня 2019 року №175дп-19.
У відзиві відповідач зазначає, що прокурор Особа 1 повинен бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з наявністю в його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру». Тому застосування до прокурора ОСОБА 1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури є пропорційним вчиненому ним проступку.
Щодо доводів позивача про те, що рішення КДКП є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням його прав, передбачених статтями 45, 47 Закону України «Про прокуратуру», то відповідач зазначив, що жодного прикладу порушення зазначених позивачем правових норм у позовній заяві не зазначено.
Стосовно доводів позивача про порушення поліцейськими процедури перевірки стану на алкогольне сп’яніння, то відповідач зазначив, що при винесенні свого рішення ними були враховані пояснення позивача щодо незгоди з порядком проведення огляду на стан сп’яніння. Крім того, відмова прокурора Особи 1 від проходження такого огляду підтверджена матеріалами перевірки, а саме поясненнями свідків, в яких вказано, що працівниками поліції було запропоновано продути алкотестр «Драгер» та пройти медичний огляд на стан сп’яніння в найближчому медичному закладі, на що Особа 1 відмовився. Також зазначили, що прокурор Особа 1 є обізнаною особою і повинен був відповідально підійти до встановлення факту своєї невинуватості і не відмовлятися від супроводження його працівниками поліції до медичного закладу з метою освідування та доведення своєї правоти. Більше того, позивач міг невідкладно самостійно пройти такий медичний огляд, а не через 12 годин, як він у подальшому це зробив.
Щодо доводів позивача про неврахування КДКП тієї обставини, що постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 січня 2019 року провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо Особи 1 за частиною першою статті 130 КпАП закрито у зв’язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення, відповідач зазначив, що ними у межах цієї справи не досліджувалось питання наявності або відсутності вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення. Навпроти, відповідачем була надана правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення ним дисциплінарного проступку в частині порушення норм професійної етики. Крім того, підставою для притягнення прокурора Особи 1 до дисциплінарної відповідальності був не факт керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, а його поведінка під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, зокрема, відмова від проведення медичного огляду.
Відповідач також зазначив, що предметом розгляду у цій справі є рішення про притягнення прокурора Особи 1 до дисциплінарної відповідальності, а це не є питанням застосування правових наслідків дій особи, стосовно якої винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення. Тому постанова суду від 30 січня 2019 року у справі про адміністративне правопорушення не є обов’язковою для Верховного Суду, як суду першої інстанції при розгляді цієї справи.
Щодо доводів позивача про недотримання КДКП презумпції невинуватості, то відповідач вказав, що презумпція невинуватості не поширюється на дисциплінарні провадження, а застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року здійснено заміну відповідача у справі — КДКП її процесуальним правонаступником — Третьою кадровою комісією з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.
ІІІ. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами у межах заявлених позовних вимог, колегія суддів встановила наступне.
Особа 1 в органах прокуратури працював з листопада 2013 року до червня 2019 року. Наказом прокурора Херсонської області №233к від 9 липня 2018 року Особу 1 призначено на посаду прокурора Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області.
До КДКП 21 грудня 2018 року надійшла дисциплінарна скарга прокурора Херсонської області Особи 4 про вчинення прокурором Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області Особою 1 дисциплінарного проступку.
Автоматизованою системою розподілу дисциплінарних скарг для вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження вказану дисциплінарну скаргу розподілено члену КДКП Особі 5, яким 27 грудня 2018 року прийнято рішення №11/2/4-2091дс-349дп-18 про відкриття дисциплінарного провадження щодо Особи 1.
Проведеною в межах дисциплінарного провадження перевіркою встановлено, зокрема, такі обставини.
Прокурор Особа 1 6 жовтня 2018 року керував транспортним засобом «Mersedes-Benz E220», державний номерний знак №1, і був зупинений працівниками поліції.
Через наявність ознак алкогольного сп’яніння відповідно до пункту 7 розділу I, пункту 6 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров’я від 9 листопада 2015 року №1452/735, співробітники поліції неодноразово пропонували Особі 1, у тому числі у присутності понятих, пройти огляд на стан сп’яніння на місці за допомогою спеціального пристрою або у медичному закладі. Проте, Особа 1 відмовився виконати законні вимоги працівників поліції й пройти в установленому законом порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп’яніння.
Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Інструкції з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров’я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
Після складання протоколу про вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КпАП, Особа 1 звернувся до закладу охорони здоров’я, розташованому у місті Гола Пристань Херсонської області, де пройшов огляд на стан алкогольного сп’яніння не відразу, а лише через 12 годин. І в подальшому, Особа 1 надав комісії з проведення службового розслідування документи, які підтверджують, що він не перебував на час проведення медичного обстеження (станом на 15 годину 23 хвилини 6 жовтня 2018 року) у стані алкогольного сп’яніння.
Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 січня 2019 року провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо Особи 1 за частиною першою статті 130 КпАП закрито у зв’язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
З урахуванням цих обставин та наданих позивачем пояснень щодо них (а також інших обставин стосовно решти доводів дисциплінарної скарги прокурора Херсонської області Тригубенка В .М.), за результатами їх перевірки, член КДКП Особа 5 склав висновок від 21 лютого 2019 року, в якому встановив наявність в діях прокурора Особи 1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру». На підставі зазначеного, член КДКП Особа 5 пропонував притягнути до дисциплінарної відповідальності прокурора Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області Особу 1 і накласти на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Як зазначає позивач, Херсонським міським судом Херсонської області під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КпАП, встановлено, що оформлення працівниками поліції направлення на медичний огляд до відповідного закладу охорони здоров’я у випадку відмови водія від проведення огляду з метою виявлення стану сп’яніння є обов’язковим. Якщо після оформлення направлення водій транспортного засобу відмовляється від проведення медичного огляду в закладі охорони здоров’я, поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп’яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. Проте, в матеріалах справи відсутнє направлення Особи 1 на огляд до медичного закладу з метою виявлення стану алкогольного сп’яніння, що свідчить про недотримання поліцейськими процедури перевірки такого стану.
Крім того, в оскаржуваному рішенні КДКП зазначається, що встановлені під час перевірки відомості щодо дій прокурора Особи 1 підтверджуються, зокрема, відеофайлами з нагрудних відеокамер поліції. Проте, як зазначає позивач, вказані відеозаписи тривають декілька секунд, не містять жодних відомостей стосовно відмови Особи 1 від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння; автомобіля, який був зупинений працівниками поліції; процедури оформлення протоколу про адміністративне правопорушення. Тому, на думку позивача, ці відеозаписи не можуть бути доказами вчинення ним дисциплінарного проступку.
Рішенням КДКП «Про накладення на прокурора Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області Особу 1 дисциплінарного стягнення» від 12 червня 2019 року №175дп-19 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Вказане рішення мотивовано тим, що відмова прокурора Особи 1 від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння є діями, які шкодять як репутації прокурора Особи 1, так і авторитету органів прокуратури і можуть викликати негативний суспільний резонанс, а тому їх вчинення є грубим порушенням правил прокурорської етики. Цими діями Особа 1, на думку відповідача, вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру».
Встановлені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме: копіями судового рішення та інших документів, доданих до позовної заяви, копіями матеріалів дисциплінарного провадження №11/2/4-2091дс-349дп-18 <…>.
V. ОЦІНКА СУДУ
Під час розгляду цієї справи, суд оцінює оскаржуване рішення відповідача на відповідність статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Ключовими аргументами позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення КДКП від 12 червня 2019 року №175дп-19 є, по-перше, те, що оскаржуване рішення КДКП базується виключно на припущеннях, оскільки будь-які докази вчинення ним дисциплінарного поступку в матеріалах дисциплінарного провадження відсутні.
По-друге, вирішальне значення, на думку позивача, має те, що постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 січня 2019 року провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно нього за частиною першою статті 130 КУпАП закрито у зв’язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення. Крім того, судом встановлено, що позивач не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння, а працівниками поліції недотримано процедури перевірки такого стану. Цими аргументами Особа 1 обґрунтовує відсутність дисциплінарного проступку, упередженість та неповноту зібраних КДКП матеріалів під час дисциплінарного провадження.
Колегія суддів зазначає, що для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за такий дисциплінарний проступок, як вчинення дій, що порочать звання прокурора, підривають, авторитет органів прокуратури і викликають сумнів в об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, а так само одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, КДКП має установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №П/9901/14/17, постанові Верховного суду від 4 жовтня 2019 року у справі №805/1235/17-а (К/9901/24269/18).
Проаналізувавши доводи позивача, матеріали дисциплінарного провадження та матеріали справи, Верховний суд дійшов висновку про відсутність конкретних та беззаперечних доказів наявності в діях Особи 1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», а саме: одноразового грубого порушення правил прокурорської етики. Вказане свідчить про те, що КДКП не встановила факту поведінки Особи 1, яка скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс.
Критерій обґрунтованості рішення суб’єкта владних повноважень вимагає врахування ним як обставин, які є обов’язковими в силу закону (встановлення факту порушення прокурором вимог закону, що може бути підставою для дисциплінарної відповідальності), так і інших обставин, які мають значення для конкретної справи. Для цього суб’єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, перевірити всі обставини, на яких ґрунтується його рішення.
При прийнятті рішень суб’єкт владних повноважень повинен уникати невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Водночас слід уникати обґрунтування рішення або дії фрагментарним, неповним аналізом та оцінкою зібраних у справі доказів, доводів та аргументів сторін спору.
Закон України «Про прокуратуру» не визначає, що є доказами в дисциплінарному провадженні та з яких джерел вони можуть походити. У статті 6 вказаного Закону йдеться лише про те, що під час здійснення перевірки член комісії може ознайомлюватися з документами, які стосуються предмета перевірки, одержувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини проступку, отримувати за письмовим запитом інформацію, необхідну для проведення перевірки, від посадовців і громадян.
Тому доказами можуть слугувати процесуальні документи, рішення судів та слідчих суддів, відомчі облікові документи, різноманітні акти, доповідні записки, рапорти, анкети, декларації, листування з установами, цивільно-правові документи, письмові пояснення правоохоронців і свідків, роздруківки з профілю в соціальних мережах тощо.
Як вірно зазначив позивач, відповідачу на момент прийняття оспорюваного рішення було відомо про факт існування постанови Херсонського міського суду Херсонської області від 30 січня 2019 року. Особа 1 повідомляв про цей факт і на стадії здійснення перевірки дисциплінарної скарги, що підтверджується поясненнями позивача та висновком члена КДКП Особи 5. Крім того, у висновку член КДКП Особа 5 посилається на зазначену постанову суду як на доказ, який підтверджує вчинення Особою 1 дисциплінарного проступку.
Колегія суддів зазначає, що КДКП дала невірну оцінку постанові Херсонського міського суду Херсонської області від 30 січня 2019 року як доказу вчинення Особою 1 дисциплінарного проступку.
Як вже зазначено, дією, що ганьбить звання прокурора і може викликати сумніви у його об’єктивності, в оскаржуваному рішенні КДКП зазначено факт відмови Особи 1 від проходження огляду з метою виявлення стану сп’яніння. Проте Херсонським міським судом Херсонської області під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КпАП встановлено, що оформлення працівниками поліції направлення на медичний огляд до відповідного закладу охорони здоров’я у випадку відмови водія від проведення огляду з метою виявлення стану сп’яніння є обов’язковим. Якщо після оформлення направлення водій транспортного засобу відмовляється від проведення медичного огляду в закладі охорони здоров’я, поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначає ознаки сп’яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. Проте, в матеріалах справи відсутнє направлення Особи 1 на огляд до медичного закладу з метою виявлення стану сп’яніння, що свідчить про недотримання поліцейськими процедури перевірки такого стану.
Оскільки постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 січня 2019 року не встановлено факту відмови Особи 1 від проходження такого огляду, а пояснення свідків Особи 7 і Особи 8 взагалі не визнано належними доказами такого факту, КДКП в оскаржуваному рішенні повинна була навести інші конкретні та беззаперечні докази наявності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, а саме одноразового грубого порушення правил прокурорської етики.
У рішенні КДКП від 12 червня 2019 року №175дп-19 вказано, що факт відмови Особи 1 від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння підтверджується відеозаписами з нагрудних камер поліцейських.
Проте, Верховний Суд не може погодитись із наведеним, оскільки за результатами перегляду відеозаписів №*, №** неможливо встановити особу правопорушника й автомобіль, який був зупинений поліцейськими. Крім того, з наявних відеозаписів неможливо встановити чи насправді поліцейськими було дотримано процедуру перевірки стану алкогольного сп’яніння позивача, а також, що позивач у свою чергу відмовлявся від проходження огляду на стан сп’яніння.
Сам Особа 1 категорично заперечує факт відмови від проходження огляду на стан сп’яніння, зазначає, що вимагав у працівників поліції надати йому спеціальний пристрій для проходження відповідного огляду, однак поліцейські повідомили, що такий пристрій у них відсутній, направлення Особи 1 на медичний огляд до медичного закладу з метою встановлення стану сп’яніння не надали. Показання Особи 1 не спростовані, а тому колегія суддів не може погодитись, що вказана обставина доведена поза розумним сумнівом.
Водночас, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що КДКП декларує для ухвалення рішень у дисциплінарному провадженні характерний для кримінального провадження стандарт доказування «поза розумним сумнівом» (beyond a reasonable doubt), що узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 55 рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2012 року у справі «Гриненко проти України» зазначається, що при оцінці доказів Європейський Суд зазвичай застосовує стандарт доведення «поза всяким розумним сумнівом» (рішення у справі «Ireland v. The United Kingdom» від 18 січня 1978 року, серія A №25, пункти 64-65, §161). Однак доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій фактів.
Верховний Суд звертає увагу, що наведені у рішенні КДКП від 12 червня 2019 року №175дп-19 мотиви вчинення Особою 1 дисциплінарного проступку обґрунтувала показаннями свідка та поліцейських.
У контексті того, що КДКП при ухваленні рішення у дисциплінарному провадженні керувалась стандартом доказування притаманним кримінальному провадженню, колегія суддів, оцінюючи пояснення свідка Особи 7, поліцейських Особи 9 й Особи 10, застосовує положення пункту «d» частини третьої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказаними положеннями Конвенції кожному обвинуваченому гарантовано право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення. В своїй прецедентній практиці даючи тлумачення Конвенції Європейський Суд неодноразово повторював, що з метою забезпечення змагальності процесу всі докази мають, як правило, подаватися у відкритому судовому засіданні у присутності обвинуваченого. Існують винятки з цього принципу, але вони не можуть призводити до порушення права на захист. За деяких обставин може виникнути потреба у використанні показань, отриманих на етапі розслідування. Якщо підсудному було надано достатню й належну можливість спростувати такі показання — при їх оголошенні або на пізнішому етапі провадження, — саме по собі їх прийняття як доказів не суперечитиме вимогам пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 конвенції.
Але з цього природно випливає, що в разі, якщо обвинувальний вирок виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, яку обвинувачений (підсудний) не мав можливості допитати особисто чи домогтися її допиту під час розслідування справи або судового розгляду, права сторони захисту виявляються обмеженими настільки, що передбачені статтею 6 конвенції гарантії виявляються порушеними. Щодо показань свідків, допитати яких у присутності підсудного або його захисника виявилося неможливим, Європейський Суд зауважує, що пункт 1 статті 6 конвенції, узятий у поєднанні з пунктом 3 статті 6 конвенції, вимагає від Договірних Сторін ужити конкретних заходів для того, щоб підсудний мав можливість допитати свідків, які свідчать проти нього, чи домогтися їх допиту.
Однак, якщо немає підстав звинувачувати органи влади в недостатньо старанних зусиллях із забезпечення підсудному можливості допитати відповідних свідків, відсутність цієї можливості як така не означає необхідності припинення кримінального переслідування. Водночас слід з надзвичайною обережністю ставитися до доказів, отриманих від свідка за обставин, що не давали змоги забезпечити право сторони на захист тією мірою, якою конвенція завжди вимагає забезпечувати його. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не мала можливості спростувати (пункт 41 справи «Олег Колесник проти України»).
Як висновок слід підкреслити, що частини перша і третя (d) статті 6 конвенції, як загальне правило вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше. Обвинувачення не може ґрунтуватися виключно чи вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити. Із цього випливає, що якщо засудження виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, допитати яку чи домогтися допиту якої підсудний не мав можливості ані під час досудового слідства, ані під час судового розгляду, права захисту виявляються обмеженими в тій мірі, що є несумісною з гарантіями, передбаченими статтею 6 конвенції (пункт 54 Рішення Європейського Суду у справі «Корнєв і Карпенко проти України»).
З огляду на зазначене, не можна вважати належними доказами вчинення позивачем дисциплінарного проступку пояснення вказаних свідка й поліцейських, які не були опитані безпосередньо на засіданні КДКП і пояснення яких мають вирішальне значення у дисциплінарній справі.
Наведені факти у відповідності до статті 62 Конституції України повинні тлумачитись на користь особи (Особа 1) і вони не дають змоги однозначно оцінити дії останнього, як такі, що містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру».
Водночас, суд зауважує, що обов’язок перевірки інформації та обставин, на яких ґрунтується рішення КДКП покладений саме на суб’єкта владних повноважень (частина шоста статті 46 Закону України «Про прокуратуру», пункт 62 Положення), тоді як надання пояснень та участь у засіданні є правом прокурора, а не обов’язком, що випливає з аналізу положень статті 47 Закону України «Про прокуратуру».
Крім того, суд враховує, що розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності (частина п’ята статті 47 Закону України «Про прокуратуру»). Під час судового розгляду встановлено, що позивач повідомив КДКП про обставини, які мають значення для дисциплінарного провадження, а саме надав письмові пояснення другого свідка Особи 8. Відповідно до цих пояснень позивачу не пропонували у присутності свідків пройти медичний огляд на стан алкогольного сп’яніння, а тільки повідомили свідків про відмову Особи 1 пройти такий огляд і надали протокол для підпису. Відповідач не надав належної оцінки цим доказам, хоча ця інформація в силу пункту 62 Положення повинна була бути перевірена відповідачем.
В силу положень пункту 119 Положення КДКП має право відкласти розгляд питання у разі необхідності проведення додаткової перевірки, виклику свідків у засідання чи витребування додаткових матеріалів щодо прокурора, стосовно якого розглядається висновок, проте не зробила цього.
Перевіряючи рішення КДКП від 12 червня 2019 року №175дп-19 на відповідність критерію обґрунтованості, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідач не надав оцінку іншим поясненням позивача щодо самостійного проходження ним медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп’яніння та результатам токсикологічного дослідження, а обмежився лише встановленням часу проходження такого огляду.
Крім того, колегія суддів наголошує на тому що, судом у межах розгляду цієї справи не досліджується питання наявності або відсутності вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а надається правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення прокурором дисциплінарного проступку в частині порушення норм професійної етики.
Верховний Суд зауважує, що єдиною підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Під час перевірки у дисциплінарному провадженні має бути встановлений склад дисциплінарного проступку. Положення Закону України «Про прокуратуру» не дають підстав для висновку про можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності без вини.
У цьому аспекті саме докази мають невід’ємне значення, оскільки на основі їх наявності й достатності уповноважений орган приймає рішення щодо наявності дисциплінарного проступку та застосування до державного службовця дисциплінарної відповідальності у вигляді дисциплінарного стягнення.
Отже, КДКП не дотрималася обов’язку щодо наведення обставин, встановлених під час здійснення провадження, та мотивів, на підставі яких ухвалила рішення, що передбачено частиною шостою статті 48 Закону України «Про прокуратуру», а також пунктами 63, 120, 121 Положення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 12 червня 2019 року №175дп-19 не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки КДКП не перевірила всіх обставин, на яких ґрунтується її рішення, не надала оцінку доводам позивача, не врахувала всі обставини, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення.
Встановлення невідповідності діяльності суб’єкта владних повноважень хоча б одному із визначених у частині другій статті 2 КАС України критерію може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідного акта, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
Держави повинні вживати заходів, аби забезпечити, щоб дисциплінарна відповідальність прокурорів і публічних обвинувачів розглядалася відповідно до закону, і процедура гарантувала би справедливу й об’єктивну оцінку (підпункти «ґ», «е» пункту 5 Рекомендації Rec (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 6 жовтня 2000 року на 724 засіданні заступників міністрів).
Отже, суд дійшов висновку, що рішення КДКП від 12 червня 2019 року №175дп-19 про притягнення прокурора Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області Особи 1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури є протиправним і повинно бути скасоване.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
На дату ухвалення рішення у цій справі документально підтвердженими є витрати позивача на сплату судового збору в сумі 768,40 грн.
За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246, 262, 266, 255, 295 КАС України, ВС
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов Особи 1 (місце проживання: Адреса 1; ІПН: №2 ) до Третьої кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів (місце знаходження: вул. Різницька, 13/15, м.Київ, 01011) про визнання протиправним і скасування рішення — задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 12 червня 2019 року №175дп-19 про притягнення прокурора Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області Особи 1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Стягнути з бюджетних асигнувань Генеральної прокуратури України (місце знаходження: вул. Різницька, 13/15, м.Київ, 01011; код ЄДРПОУ 00034051) на користь Особи 1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків №2 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення Верховного Суду як суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на судове рішення Верховного Суду подається безпосередньо до ВП ВС протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!